Мене звати Олена, мені 27 років. Я з Івано˗Франківської області. Проживаю останні сім років у Стейтен Айленд (Staten Island, NY). Новини про коронавірус не викликали у мене якоїсь надзвичайної тривоги. А виявилося, що я і моя родина в районі Нью Йорку захворіли одними з перших. Ділюся з вами пережитим, щоб попередити про серйозність цієї недуги, щоб поділитися досвідом свого народного лікування.
Сьогодні, рівно два тижні назад, мене охопив головний біль. Зовсім інший ніж звичайний, ніж мігрень. Ще через день, 13 днів тому, м’язи почали боліти. Якби по мені вантажівка проїхалася. Здавалося, що у мене висока температура, але її не було. Кашлю не було. Дуже зле себе чула.
Пробувала пройти тест на коронавірус, але мені відмовили. У понеділок, захворіла моя дочка. В неї температура пішла за 40°. Ми поїхали до лікаря. Їй зробили тест на грип і стреп. Обидва були негативні. Нам обом знову відмовили у скеруванні на коронавірус тест, сказали, що ми не у групі ризику. Запитували, чи ми мали контакти з хворими на Covid 19. А я не могла пригадати якихось контактів із хворими. Працювала з дому, хіба що ходила на закупи продуктів декілька разів.
Через день захворів мій тато, ті самі симптоми що у дочки і у мене. Він пішов до лікаря. Тести на грип знову негативні. Сказали, все нормально, приймати Tylenol і сидіти дома.
У середу минулого тижня мене почало трясти, але температури не було. Серед ночі проснулася, мене дуже нудило і я почала вертати. У четвер, шість днів тому, стало дуже тяжко дихати. Але я ще могла ходити без задишки. У п’ятницю знову пішла до лікаря, бо дихати ставало все важче і важче. Лікар сказала що в мене пневмонія. Виписала антибіотик від пневмонії. Я почала його приймати, а дихання стало ще труднішим, груди сильно боліли.
Вирішила шукати всі можливі способи пройти тест на коронавірус. І знайшла аж у New Rochelle (NY). Там не треба було скерування, апойнтмент можна було зробити онлайн. Ми всією сім’єю поїхали. Через добу вже мали результати. Нас п’ятеро: я, дочка, мій тато, мама і брат були позитивні, заражені коронавірусом. Наступного дня я вже не могла зробити три кроки через хату, втрачала дихання. Говорити зовсім не могла.
У суботу родина обідала. Я хотіла сказати, що мені дихати не дає, але не могла навіть “Я” вимовити. Мене відвезли до госпіталю. Там перевірили моє серце і сказали їхати назад додому, бо ніяких лікарств проти коронавірусу вони не мають. Тільки лежати, пити воду і приймати Tylenol. Субота вночі і неділя зранку були найстрашнішими. Не могла ні говорити, нi ходити. Думала, не виживу. Була близько до втрати свідомості, через нестачу повітря. За своє життя ніколи так не хворіла.
Полегшало тільки під вечір. Більш менш вже могла говорити не відчуваючи болю. У понеділок стало ще краще, почала ходити по кімнаті.
Зауважте, лікарі говорять, що симптомами Covid˗19 є висока температура, кашель і трудність дихати. У мене не було кашлю. Температури не було, максимум 37.4 градусів. Проблеми з диханням почалися аж на 8˗мий день після перших відчуттів слабкості і болів у м’язах.
Мої батьки хоча під 60˗ть, а хворобу переносять легше. Не кашляють, не мають труднощів дихати.. Температура була тільки у тата. У мого брата хіба що голова боліла. Дочка також легко перехворіла, один день мала діарею.
Я досі не можу сказати, де підхопила хворобу. Громадським транспортом не користувалася. Найвірогідніше, дочка могла принести зі школи. Три дні перед моєю хворобою, однокласниця дочки мала діарею і високу температуру. Через два дні їй дозволили повернутися до школи. Казали, то може stomach bug. Такі самі симптоми дістала моя дочка через два дні. Температура і короткочасна діарея.
Як вберегтися? Сидіть дома!
У найважчі дні батьки рятували мене народним способом. Мочили рушники у гарячій солоній воді і обмотували груди, руки, ноги. Також насилу пила багато води зі свіжим лимоном.
Руслана Шаманська живе і працює зараз у Пекіні. Розповідає, що Китай унормовується, паніка перейшла. Китайці вірять і слухаються свого уряду. І це той випадок, коли централізоване сильне управління державою здатне швидше вирішити проблеми.
‑ Пані Руслано, як виглядає Пекін цими днями?
Руслана Шаманська
˗ Пекін чекає на прихід весни, а вона вже тут. Температура повітря + 10°, пташки щебечуть, трава зеленіє. Зараз Пекін незвичайний: набагато менше машин (режим про дозвіл пересування в різні дні автомобілів з парними та непарними номерами ніхто не відміняв), набагато менше людей. У вагоні метро навіть можна сісти. Більшість людей знаходяться вдома, хоча вже багато офісів почали працювати. Один за одним запускаються заводи, офісні працівники, які мають змогу працювати онлайн, залишаються вдома.
Я працюю в приватній початковій школі. Як і в усіх навчальних закладах, у нас були новорічні зимові канікули до 17 лютого. Вже два тижні ми вчимо онлайн. Посилаємо дітям завдання, розробляємо задачі для навчальної платформи. Така практика абсолютно по всьому Китаю. Хоча університети, здається, ще не почали працювати. Те саме із тренінговими центрами, де працює багато іноземних спеціалістів.
Більшість іноземних вчителів англійської мови, якраз американців, зараз виїхали на канікули. Це може спричинити суттєву проблему для шкіл, оскільки американці не поспішають повертатися до Китаю. Також їм заважає відміна регулярного авіасполучення з Китаєм до 28 березня. Думаю, що багато громадян Сполучених Штатів схильні не бажають наражати себе на небезпеку, тут у Китаї. Але, виявляється, та небезпека дісталася і до американського континенту.
˗ У Америці зараз неможливо купити захисну маску. Як із цим у Китаї. Чи ви можете піти до магазину і легко купити купити респіратор?
˗ Це правда, що в Китаї неможливо купити в магазині маску. Хоча зараз почали з’являтися пропозиції в різних російськомовних групах WeChat (аналог Facebook) щодо купівлі масок за підвищеною ціною. В аптеці упаковка звичайних медичних масок коштувала 20 юаней, а зараз десь 150 юаней. (Курс доллара до юаня 1:7).
Якщо говорити про аптеки, то по всьому Китаю ввели закритий режим. Тобто клієнти не заходять до приміщення, а лише отримують свої ліки через віконце або зачинені двері. Оскільки люди майже не користуються готівкою, касовий апарат не потрібно переносити. Через QR код у WeChat відбуваються всі платежі.
˗ Також американське телебачення показує порожні вулиці. Чи так воно і є?
˗ Я живу в Пекіні, тому не можу говорити про інші міста. У нас тут все спокійно, врівноважено. І все більше і більше людей виходять на роботу в офіси, окрім того виходять діти на прогулянку в масках, звичайно. Люди вигулюють собак, ходять до магазинів. В центрі міста відкрито вже багато барів, ресторанів. Мене вже, навіть, запрошували на екскурсію визначними місцями Пекіну. Це екскурсії приватного характеру, на велосипедах, тобто уникаючи натовпів.
Слід зауважити, що при вході в усі магазини, торгові центри, ресторани, метро чи автобус перевіряють температуру за допомогою безконтактного апарату. Щоденно ми також відправляємо показники свого термометра до школи. Як діти, так і вчителі.
Розпорядженням уряду в закладах харчування ввелося обмеження скільки людей може сидіти за одним столом. Не більше трьох. У Starbucks або McDonalds всі замовлення лише на виніс, take away. Однак, ми, вихідці з країн Радянського Союзу, все ж порушуємо цей наказ. Я, особисто, граю в Пекінському клубі «Що?Де?Коли?». Tо ми вже збиралися на гру в одному з російських ресторанів.
Щоб зайти до когось додому – то потрібно пройти певну процедуру. Мій будинок, наприклад, знаходиться у великому комплексі на 28 будинків, оточеному загорожею. У нас є 8 воріт на різних частинах території. Однак зараз вхід і вихід можливий лише через одні ворота. Доставка їжі чи доставка онлайн покупок лише до воріт житлового комплексу, або ж у спеціальні бокси. Нам всім видали перепустки, щоб розуміти, хто проживає на території, а хто гість. Гостям потрібно записатися, вказати до кого ідеш, перевірити температуру та продезинфікувати руки розчином. Біля входу стоїть військовий намет, охоронники у блакитних захисних костюмах.
Буденне життя Пекіну. 1˗го березня, 2020. Фото Руслани Шаманської.
˗ У нас вчора була новина що супермаркети у деяких районах Нью Йорку порожніють. Люди розкупили воду, консерви. Закуповують рис великими мішками. Як із продуктами у китайських супермаркетах?
˗ Немає абсолютно ніяких проблем, щодня привозять свіжі фрукти та овочі, молочну продукцію. Хоча, як відомо, молочної продукції справжньої в Китаї немає. Солодкі йогурти, порошкове молоко, чи соєве молоко. Про справжній творог, сметану чи кефір потрібно забути в Китаї. Тільки у деяких магазинах з іноземною продукцією можна знайти.
Немає ніяких проблем ні з м’ясом, ні з морепродуктами. По нашій вулиці працюють всі супермаркети, всі продуктові магазини. Не працюють лише дві перукарні, масажний салон, хімчистка, стоматологічний салон. Зачинені, звичайно, музична школа, балетна школа та обидва дитячих садочки.
˗ Які медичні поради дають офіційні особи уряду Китаю?
˗ Носити маску, уникати натовпів, мити руки при будь-якій можливості. Причому, контакт з милом повинен бути не менше однієї хвилини. Після прогулянки на вулиці мити руки, мити обличчя, промивати очі та ніс.
Спочатку говорили, що вірус може потрапити на слизисту ока, а потім до тіла. Однак, вже відомо, що коронавірус, як і, звичайний, вірус грипу, може потрапити до тіла лише від людини до людини. Коли людина на вас кашляне, плюне чи чхне. Тому зараз всіх китайців привчають кашляти у рукав, а не в руку. А думка, що вірус може передатися через каналізацію, взагалі абсурдна.
Я ношу маску. Хоча я думаю, що респіратор носити повинна тільки хвора людина. Без маски не випустять з житлового комплексу і не впустять до жодного магазину.
Китайці звиклі до масок. Це, звичайно ж, і захист від забруднення, і захист від вітру, і захист від людей. Як паранджа для жінок-мусульманок. Багато разів спостерігала, як людина одягає маску, коли збирається подрімати у метро. Окрім того, маска – то показник законослухняності. Коли уряд сказав китайцям сидіти вдома, носити маску, мити руки – вони це слухняно почали виконувати. Саме тому в Китаї епідемія вірусу почала спадати.
Щодня в мережі інтернет поширюють звіти про ситуацію. Скільки людей померло, інфіковано, вилікувано. Дані по всіх провінціях, по всіх районах Пекіну. Я не дивлюся телебачення, але в інтернеті читаю і російський переклад і англомовний переклад про те, як покращується ситуація. Вже є новини про винахід антивірусних препаратів. Уряд переконаний, що поборе коронавірус до кінця квітня.
Банки та страхові компанії надають підприємствам кошти для забезпечення профілактики. В школах пропонують намалювати малюнки на тему боротьби з вірусом, зняті відеоролики про життя в Ухані до і після, про лікарів, про побудову лікарень за 10 днів. Так, ідеалістично, супер˗ідейно, комуністично. Але працює.
˗ У ситуації, як би Ви почували себе хворою, підозрювали грип. Що будете робити. Чи не страшно буде йти до госпіталю, де можуть бути хворі із коронавірусом?
˗ Якби я захворіла на грип, то не пішла б до лікарні. Не тому, що боюся коронавірусу, а тому що я – українська вчителька, яка не має права йти на лікарняний, бо уроки.
Тут, в Китаї, я почуваюся абсолютно безпечно, особливо, як іноземка. Всім іноземцям їхні працедавці надіслали декілька листів. В цих листах подяка за те, що підтримуємо Китай, рекомендації щодо профілактики, а також перелік клінік, де працює англомовний персонал. Наданий також телефон для довідок, з різними робочими мовами, англійською, арабською, російською чи французькою. Як завжди, китайці працюють на попередження хвороби, а не на її лікування. Отож, я гадаю, що зовсім не страшно їхати до госпіталю, оскільки для іноземців є окремі лікарні, де буде мало людей. А по-друге, китайці також бояться ходити до лікарень зараз.
Нещодавно я для себе виокремила ще одну причину епідемії. Це – страхова медицина. Все˗державного медичного страхового покриття у Китаї ще немає. Це залишається одним з нагальних питань, що майже вирішене у великих містах, де компанії платять медичні страховку за своїх працівників. Але у віддалених регіонах, маленьких містечках та селах про це мови нема. Можливо і не чули. Окрім того страховий поліс покриває лише перебування в лікарні, а не саме звертання до лікаря чи домашнє лікування. Ось чому лікарні виявилися переповненими на початку епідемії. Там знаходилися всі, і зі звичайною простудою, і з коронавірусом.
˗ Скільки буде коштувати лікування, обстеження. Для китайських громадян, а також на заробітчан у Китаї.
˗ Вартість обслуговування в лікарня я не знаю. Пам’ятаю, що подруга зробила рентген легень. То йй коштувало десь в 150 юанів, тобто приблизно 20 доларів.
˗ Чи є серед ваших знайомих хто-небудь захворів коронавірусом?
– На щастя, у мене немає хворих друзів. Ні серед китайців, ні серед українців, росіян. Одначе, декотрі товариші зіткнулися з візовими проблемами. Мій гарний знайомий Дмитро із Запоріжжя. Зараз працює викладачем англійської мови в Уханському університеті. Оскільки навчання закінчилося перед календарним новим роком, він виїхав на початку січня на відпочинок до Таїланду. Невідомо, коли відновиться нормальне життя в Ухані, то він змушений залишатися на Пукеті і почав думати про тайландську візу. Для українців ця країна безвізова лише на 30 днів.
Інші наші співвітчизники, що залишилися в Китаї, схвильовані неможливістю, так званого visarun. Багато заробітчан з України приїжджають по туристичній візі і працюють тут не зовсім легально. За законом, через кожні 40, 90 днів вони повинні виїхати за межі країни. При повторному в’їзді в Китай, віза запрацює знову. Дуже часто виїжджали до Гонконгу через місто Шеньжень. Там просто по метро перейшли кордон, пройшлися по гонконгських магазинах, і назад на метро в Китай. Або їздили в Монголію, шлях до якої займає на автобусі близько 7 годин. Не знаю, як ця проблема зараз вирішується. Із впевненістю можу сказати про обов’язкову реєстрацію в поліції після зміни місця проживання чи отримання нової візи. Тепер це можна зробити онлайн.
˗ Тиждень тому українським літаком повернулися декілька десятків осіб. Ви напевно знаєте, що були певні проблеми. У Тернополi, Львовi місцеве населення протестувало, не хотіли приймати на карантинне обстеження. Чи новини про українські протести була по китайському телебаченню?
˗ Ми надзвичайно переживали за долю евакуйованих українців з Уханю. У нашій школі працює троє українок. Одна з Харкова, куди приземлився літак з евакуйованими, друга з Тернополя, де люди навіть молилися, щоб до них не привезли тих людей.
Я з Полтавщини, де жителі з Нових Санжар виступили з протестом. Я навіть вибачилась у Фейсбуці, що я з Полтавщини. І писала в коментарях своїх друзів, що я теж могла бути в тому літаку. Однак вже через добу я змінила свою думку, спробувала зрозуміти земляків. Особливо після інформації про бронетранспортери у селищі, про нацгвардію, про тітушок, про лікаря Комаровського, про міністерку, яка не стримала свого слова. Я зрозуміла про великі маніпуляції людьми, які просто стали заручниками цієї ситуації.
Єдине, що засмучує в цій ситуації, це втрата позитивного іміджу України в англомовних, російськомовних та й китайсько˗мовних засобах масової інформації.
До ситуації з Новими Санжарами, мене постійно запитували родичі та друзі з України, чи Посольство України в Китаї щось робить для нас, своїх громадян? Я з гордістю відповідала: «Звичайно!». Показувала анкету, яку ми заповнювали з усіма контактними даними, робила скріншоти з групових чатів, де працівники Посольства зверталися до нас, пояснювали ситуацію. Я знаю, скільки роботи проведено перед тією евакуацією. А тут такий прийом від своїх!
В Ухані залишилося , здається, троє українців, включаючи ту дівчину з собачкою, з якою президент зв’язувався по телефону. Окрім того є хлопець, який сам записав відеозвернення до президента, що не лише собачки потребують додаткової евакуації.
За приблизними даними було близько 10000 українців в Китаї. Хтось тут працює, хтось вийшов заміж, хтось танцює чи співає, хтось викладає англійську мови, хтось працює в модельному бізнесі, знімається в кіно. Звичайно є і дівчатка, які супроводжують багатих чоловіків – але ми всі українці! Повинні дбати один про одного! У нас вистачає інших ворогів!
Мої думки не мають сильного обгрунтування, та маю враження, що вся ця ситуація з епідемією занадто роздута з одного боку, і в той же час, якось дуже вдало організована. Багато іноземців виїхало з Китаю, оскільки почалися зимові канікули та святкування Нового року за місячним календарем. Майже всі великі міста були спорожнілі, оскільки люди поїхали до своїх містечок, де народилися. Хтось говорить про реальний політичний переворот, або про економічну складову цієї спланованої епідемії. Релігійні люди згадують про Апокаліпсис, астрологи та нумерологи зауважують про колективну карму китайців, та про те, що якась там жовта зірка оселилася у п’ятому домі над Азією. Ніхто не знає, що відбувається, і коли це все закінчиться.
Але всі чекають весни, чекають повернення до свого звичайного життя. І весна неодмінно прийде!
˗ І на завершення, пані Руслано, трохи більше про себе.
˗ Я народилася у місті Лубни, Полтавської області. Називаю себе Руслана Миколаївна оскільки я так звикла, бо все своє життя працюю вчителькою англійської мови.
Після закінчення філологічного факультету Полтавського педагогічного університету, як молодий спеціаліст, прийшла на роботу до міста Гадяча, Полтавської області. У Гадяцькій спеціалізованій школи № 4 я пропрацювала майже 17 років. Було дуже багато всіляких успішних проектів, молодіжних обмінів, грантів. Двічі отримала звання «Учитель року» району та області.
Я також отримала премію американського програми TEA – Teaching Excellence and Achievement program – Премії за досягнення у викладанні. Як випускниця програми, пройшла стажування в Університеті Алабами в Huntsville у 2008 році.
Три роки тому я овдовіла і вирішила кардинально змінити життя. Залишила улюблену школу – першу і єдину для мене, як вчителя. Закрила свій малий бізнес, приватні курси англійської мови, і знайшла собі роботу в Китаї. Це було досить легко з моїм резюме, тобто у мене відбувся трансфер з української школи до китайської.
Я пишаюся тим, що слідую словам якогось мудреця «Обери професію, яку ти любиш, і тобі не доведеться працювати жодного дня». Отож я- вчитель англійської мови з провінційного містечка в Полтавській області зараз живу в Пекіні. Я тут працюю, як іноземний фахівець, я не на заробітках. Саме це я хочу підкреслити. Звичайно, повертаюся під час зимових, чи літніх канікул до України, додому, до свого батька, свекрухи, до своєї родини.
