Усі люди на землі належать до одного біологічного виду. Але в межах одного виду існують окремі генофонди об’єднані в нації і раси, а боротьба між ними подекуди нагадує міжвидову боротьбу.
Володимир Ільків
Фрідріх Ніцше називав історію людства історією воєн. Варто пролистати підручник з історії, аби переконатися у небезпідставності такого твердження. Однією з найвагоміших причин саме такої історії людства, є боротьба між генофондами за «місце під Сонцем». Та, якщо раніше ця боротьба велась відкрито, то тепер акценти змінились. Війна стала занадто руйнівною, занадто небезпечною.
Кілька сот років тому албанці прийшли до сербів у Косово і попросили дозволу на поселення. Албанців було мало і серби (наївні серби) погодилися. Наприкінці XX ст., на час виникнення конфлікту у Косово албанці становили уже 90% населення краю. Албанський генофонд витіснив сербський генофонд без війни, за рахунок вищої народжуваності. Аби завоювати територію не обов’язково володіти довгим мечем…
Сьогодні прогресивно-мислячі люди борються за збереження видового різноманіття в дикій природі. Невже збереження „видового різноманіття” людських генофондів є менш важливою справою? Саме різноманіття генофондів збільшує шанси на виживання людства в разі різких змін умов проживання на планеті Земля. В разі різких змін, один із багатьох генофондів може виявитися краще пристосованим до нових умов існування і тим самим забезпечити виживання людства як біологічного виду. Людству необхідно зберегти єдність в різноманітності.
Сучасна Європа стоїть на фундаменті давньоримської імперії, котра напрацювала методологію творення цивілізації. На основі християнської релігії сформувалась культура, на основі культури – сучасна західна цивілізація. Для вихідців з Африки і Азії сучасна Західна цивілізація є цікавою і сприйнятною. Але чи є такими ж сприйнятними для них витоки європейської цивілізації? Коли вихідці з мусульманського світу стануть більшістю у Європі, то якою тоді буде доля немусульманської меншості? А якою буде доля держави Україна?
Косово – це модель майбутнього для всієї Європи. Коли європейці бомбардували Сербію – вони бомбардували майбутнє власного генофонду. У Європейського генофонду хворий інстинкт самозбереження.
Сьогодні Китай експортує не лише свої товари, але і свій генофонд, особливістю якого є знижена схильність до асиміляції і підвищена схильність до розмноження. Китай завойовує світ не лише своїми товарами, але і своїм генофондом.
Для чого народу потрібна власна держава? Перш за все для збереження власного генофонду. Ірландці уславились на весь світ своїм націоналізмом, розмовляючи при цьому англійською мовою. Ми в Україні сваримося за мову і при цьому вимираємо. За роки незалежності, чисельність населення України скоротилась приблизно на 10%. Якщо всі українці вимруть, а Україну заселять вихідці з Африки, які співатимуть українською мовою «Ой чорна, я си чорна», то чи буде така Україна Україною?
Сьогодні необхідне нове розуміння стратегічної мети. Сьогодні Україна стоїть перед необхідністю творення життєздатної нації об’єднаної головною метою: вижити і зберегти власну самобутність у Світі, в якому боротьба між генофондами не припиняється ніколи.
Мистецтву сварки людство навчене давно і володіє ним віртуозно. З примиренням та вибаченнями важче. Тут потрібний рівень інтеліґенції. А зробити це вишукано і з гідністю цілком реально.
Приводом для допису є випадково віднайдені повідомлення в старих газетах. Наскільки поширеними були такі випадки – сказати важко та й, врешті, не так і важливо. Вони були? Факт! Чи можемо ми практикувати подібне зараз? Без сумніву! То ж уперед!
Хронологічно першим є випадок з Тернополя, датований 1923 роком. Просимо зауважити, що не впала корона з голови бойового офіцера, поручника артилерії Української Галицької Армії, доктора права Евгена Янкевича попросити вибачення у студента! Окреме задоволення – мова!
«Заява. Дня 29 липня 1923 р. зайшов між мною і Вельмиповажним Паном Морозом Романом, студентом медицини, гідний пожалування інцидент на вул. Міцкевича, в часі которого, я будучи мильно поінформований, допустився обиди Вп. П. Мороза Романа. Признаючи тепер, що цеї обиди допустився я у великім подразненню без прослідження дійсної провини зі сторони Вп. П. Мороза Романа, перепрошую Його прилюдно за зроблену Йому кривду і рівночасно складаю 250 польських марок на «Рідну Школу» на руки кружка Українського Педагогічного Товариства в Тернополі. Рад. Др. Янкевич Евген»
Наступне оголошення, з того ж часопису «Діло», теж стосується конфлікту на вулиці Адама Міцкевича, але вже в місті Ходорів на Львівщині. Оголошення подала пані Ольга Сохан, дружина приватного урядовця місцевої цукроварні Антіна Сохана.
«Високоповажних 5-х Панів, яких я образила в дні 23 травня 1936 р., вечером на вулиці Міцкевича в Ходорові – оцим перепрошую і відкликую слова, сказані під їх адресою. Рівночасно з того приводу складаю на ціли Кружка «Рідної Школи» в Ходорові квоту 100 зол. (словами – сто золотих). Ольга Соханова. Ходорів, дня 27 травня 1936 року»
Не знати чи аж дуже пасує сваритися священикам, але мирити і миритися їх прямий обов’язок. На жаль, деталі справи невідомі. Просто цікаво, що такого у 1939 році зробив чи сказав о. Олексій Тришкалюк з Тернопільщини, що оцінив свою провину у 500 золотих. Це в той час приблизно – 1) місячна зарплата підполковника польської армії, 2) три прекрасні шовкові сукні, 3) 330 кг свинини чи 4) 10 пляшок французького коньяку «Martel VO» у ресторані. Та й формулювання «моральна кривда» не виглядає на побутове філологічне хуліганство.
«Перепрошую п. К. Л. за заподіяну моральну кривду і складаю 500 золотих на «Рідну Школу» на доказ виключно моєї вини. о. Алексій Тришкалюк»
Останнє повідомлення ледь випадає з логічного ряду. По-перше, йдеться про рівень судового позову, а, по-друге, стосується чужинця, людини з-поза нашого світу. Це вдвічі приємніше, адже крім вибачень, чужий відчуває потребу додаткової пожертви на український дитячий садочок. І це дуже здорово! Місце конфлікту – містечко Великий Любінь, Львівщина.
«Заява. Отсим перепрошую Вельмиповажну Пані Марію Ольгу Чвартацьку, жінку лікаря в Любіні Великім за кривду, яку я заподіяв через безпідставне розголошування про Неї понижуючих Її на чести відомостей, будьто би др Григорій Чвартацький і Марія Ольга (2 імені) Чвартацькі не були законним подружжям. Висказую жаль, що я став причиною таких прикрощів і дякую Вельмиповажному Панству Чвартацьким за те, що зволили згодитися на відкликання акту обжалування в карній справі до Сиґнатури ІV Kr. 1002/38 Городського суду в Городку Ягайлонськім і заявляю, що крім звороту всяких коштів, получених з веденням тої справи, складаю квоту 20 зол. як добровільний дар для Української Захоронки при церкві св. Івана в Городку Ягайлонському, щоб хоч частинно надолужити моральну кривду, спричинену мною Вп. Панству Чвартацьким. Любінь Великий. 12 січня 1939.
Станислав Ґродзіцький, співвласник пансіону Заціше в Любіні Великім»
Отже, рецепт замирення зрозумілий. Якщо Ви вже посварені, то це вже пів справи зроблено. Якщо ні, то спочатку вибираєте об’єкт і відводите душу на повну. Потім приходить етап математики, пропорцій між готівкою та кількістю матюків, визначення суми одним словом. І, нарешті, найголовніше – благодійний внесок. Ви ж не студент міжвоєнної Галичини. Ті були постійно без грошей, їм можна було миритися просто так. Ми люди з гонором, тому вибираємо – армія, медицина, освіта і т. д. Публічні заяви не обов’язкові, але не будьте скромними, приклади надихають. Можна спростити “Через оцього Високоповажного Гада маю за честь скласти пожертву. Сума. Фонд”. Все!
Володимир Муравський, для Закордонної Газети Більше дописів автора читайте на його персональному блозі «Стилет і Стилос»
Seven years ago, Russia invaded eastern Ukraine and since then has ruthlessly and overtly destroyed, with total disdain, people and property alike.
The statistics are dreadful, and they only get worse as time goes by.
Owing to Russia’s incessant military aggression against Ukraine, since 2014 over 13,000 individuals have been killed and over 33,000 injured in the Donbas (including civilians and military), and there are currently over 1.5 million internally displaced persons in Ukraine.
Overall, the reaction of Western democracies has been supportive of Ukraine’s territorial integrity and disapproving of Russia’s blatant and systematic violations of its international commitments, including of several negotiated ceasefire agreements.
Russia is now, once again, openly building up its military presence close to the Ukrainian border and increasing its military provocations and intimidation against Ukraine.
The international community has expressed serious concern – and rightfully so.
Unfortunately, Western leaders have still not fully understood how Russia’s current czar operates and are fearful that an appropriately tough reaction to his dangerous provocations could escalate into a full-blown military confrontation with the West; whereas Putin’s interpretation of Western hesitation and wavering as signs of weakness only feeds his insatiable imperialistic appetite.
That is why Western leaders must respond to Putin’s current provocations in a proactive, united and determined manner that projects unambiguous commitment to Ukraine’s independence and right to self-determination stemming from the explicit rejection by the Ukrainian people of Russia’s sphere of influence over Ukraine, as well as to regional peace and stability. They must deal with Russia from a position of strength, as that is the only language Putin understands.
Until Western leaders provide Ukraine a definite path to NATO membership by offering it the NATO Membership Action Plan, Russia will not truly understand where NATO stands on this issue. Any ambiguity from NATO on this strategic issue will embolden Russia’s policy of regional destabilization, including in Ukraine, to the continued detriment of the West.
Western leaders should also impose their conditions and a timeframe to ensure a real Russian military withdrawal from Ukraine by making it clear to Russia that it risks suspension from the SWIFT crossborder payment platform if it fails to comply with such conditions and timeframe.
After 7 years, it is time for the West to send an unequivocal message to the Kremlin that the respect of the territorial integrity of independent states, including Ukraine, is essential and non-negotiable. Eugene Czolij NGO “Ukraine-2050” President Ukrainian World Congress President (2008-2018) www.ukraine-2050.org
Українська діаспора є однією з найбільш невтомних діаспор. Річард Ніксон колись похвалив українців у США, порівнявши ефективність українців з євреями в Америці, що, можливо, було розтяжкою, але мало хто сумнівається, що українці віддані і працьовиті. При цьому українці також досить дезорганізовані, принаймні з питань, якщо не з ідеології чи структури.
У більшості випадків ми намагаємося знайти спільну мову серед еліти діаспори, оскільки всі вони є патріотичними по суті. Ідеологія не є проблемою, оскільки більшість не вирішує і не розуміє, що таке ідеологія, крім того, що вони люблять Україну. Те, що слід вирішити, – це цілі. Українські гуманітарні групи зобов’язані зосередитися для надання допомоги та медичних потреб. Злучений український американський допомоговий комітет є дуже помітним у цьому відношенні. Є й інші. Молодечі організації мають намір допомогти виховати нове покоління, щоб увічнити існуючі структури та цілі. СУМ і Пласт мають великі заслуги. Це залишає решту з туманною метою поширення інформації.
Українська діаспора була дещо адептом не лише створення структур, а й об’єднання зусиль через центральні координаційні структури. Це не спрацювало останнім часом з новими емігрантами з України. У традиційних діаспорних громадах були моменти роз’єднання, але здебільшого традиційні норми та звичаї провадили певну подобу координації, такі як Світовий Конґрес Українців, Європейський Конгрес Українців, Український Конгресовий Комітет Америки, Конгрес українців Канади, Обєднання українців у Великій Британії та інші подібні структури. Ці організації наполегливо, і хоча вони не в змозі сьогодні отримати повне представництво, вони керують і координують багато.
Проблема зосередження. Є безліч питань, які має вирішувати українська діаспора. Однак справа в тому, що багато з них маргінальні в кращому випадку. Принаймні два актуальних питання, які в значній мірі не мають значення, але залишаються в діаспорі, – це подвійне громадянство і “Північний потік-2”. Безпосередня потреба в ефективності полягає в тому, щоб відрізнити гранично важливе від незамінного. Більшість питань, які сьогодні вирішуються українськими організаціями в діаспорі, є важливими, але лише два є вирішальними або необхідними для виживання України. Важливо зосередитися на них з мінімізацією інших.
Україна загрузла щонайменше у трьох війнах. Перша дуже негайна і вирішальна, наступна – короткострокова, а остання – довгострокова. Епідемія COVID-19 стала катастрофою в Україні з багатьох причин, серед яких дві, які виділяються: неспроможність українців серйозно сприймати пандемію і відсутність необхідності ліки. Перший майже занадто пізно для вирішення. Останнє є найважливішим питанням для України та її діаспори сьогодні. Отримайте Україні необхідні щеплення! Індія не є розвязкою, навіть якщо ефективність не є проблемою. Маргінальне багатство Індії, адміністративні навички та величезне населення занадто важко подолати. Президент Байден виступив на своїй останній прес-конференції про необхідність вакцинації людей за межами Америки. Для егоїстичного американця це також має говорити багато. Неімунізований світ залишає американців ізольованими. Після імунізації американці зв’язуються зі своїми союзниками, включаючи українців, і роблять медичні засоби доступними для них. Українська американська спільнота має бути впливовою у цьому плані, щоб Україна отримала справедливу частку.
Друга війна – з російською агресією. Існує більше занепокоєння нинішніми збільшенням російських сил на кордоні України, які можуть бути пов’язані з деякою опозицією до «Північного потоку-2». Це важливі, але не вирішальні проблеми. Росія не ось-ось відкусить більше, ніж може жувати. Крім того, дискусія про Будапешт триває, але суть – Бухарест. Будапешт незворотній. Бухарест – ні. Ми, українці в діаспорі, провалили Україну в Бухаресті. Українські американці були занадто самовдоволеними. Українці в Німеччині та Франції зникли безвісти.
Єдиний спосіб зупинити Росію, а не Путіна, тому що він тимчасовий, а не російський ідіосинкрасія, – це розміщення члена НАТО на своєму кордоні. Українські правозахисники повинні цінувати крайність. Чи був би Навальний президентом Росії, Україна була б у небезпеці так само. Росіяни не можуть сприймати українців і Україну як окрему націю чи країну, бо саме її існування позбавляє Росію 300-річної історії, і її християнського православ’я.
Америка повинна вести. Україна має право на План дій членства в НАТО. Лише дві країни в НАТО є потужнішими у військовому плані, ніж Україна, а одна є диктатурою, Туреччина. Америка повинна вести більш силово, ніж це було в Бухаресті в 2008 році. Франція, Німеччина та Угорщина, які опонують є малого військового значення, підуть, коли інші 25 країн наполягатимуть. У всіх цих країнах є значні українські діаспорні громади. Їм потрібно прокинутися. Демонстрація української сили волі україно-німцями в Бундестазі може змусити Анжелу Меркле, а демонстрація в Національній асамблеї багатотисячною українською громадою у Франції може переконати політично непопулярного Еммануеля Макрона. Українці можуть навіть підійти до диктатора ксенофоба Віктора Орбана з пропозицією щодо угорців на Закарпатті.
Нарешті, і найменш важливо, це війна України проти корупції. Це найменш важливо, тому що вона повинна бути у довгостроковій перспективі і ніколи не закінчується зусиллями. Не корумпована демократична країна так і не була побудована за 30 років. Сполученим Штатам майже 250 років. На національному рівні навіть сьогодні корумповані або дуже образливі у використанні влади такі інституції: Федеральні суди, Федеральне бюро розслідувань, Імміграційне та митне правозастосування. На місцевому рівні немає більш корумпованої інституції, як об’єднання поліції. Я живу і працюю в Нью-Йорку. Департамент поліції Нью-Йорка, його профспілка, Доброзичлива асоціація патрульних так само корумповані та образливі, як і будь-яка установа в Україні. Я адвокат за навчанням, професією та досвідом. Будь ласка, не кажіть мені, що Америка не корумпована. Я був і є прихильником Джо Байдена. Поки що найбільш наївною заявою цього 78-річного чоловіка було “Це не те, ким ми є”, коли йдеться про расизм і жорстокість поліції в Америці. Це саме те, ким ми є. Але серед нас є хороші люди так само, як і серед мексиканців.
Нехай хороші американці допомагають своїм стратегічним союзникам українцям на короткий термін, погодившись продати або навіть зробити щеплення після того, як ми будем вакциновані самі і наполягаючи в НАТО, що Україна негайно отримає ПДЧ. Все інше є другорядним.
Назар РОЗЛУЦЬКИЙ, провідний науковий співробітник at Музей української діаспори
Ви думаєте, що теперішні політики якісь особливі, що не можуть дійти згоди один з одним? Дивіться, як воно було в минулому, років, так, із 70 тому…
Отож, час – друга половина сорокових – початок п’ятидесятих років двадцятого сторіччя. Місце дії – повоєнна Європа. Ця територія переповнена як новими біженцями з України, так і старими, ще з часів УНР емігрантами. Багато з цих емігрантів політично активні. При цьому, левова частка цієї активності проявляється в тому, щоб протистояти одні одним. Принципів протистояння декілька: територіальний, ідеологічний, організаційний, особистий. Так, за територіальним принципом існував поділ на наддніпрянців та галичан. За ідеологічним – на соціалістів, націонал-демократів, націоналістів та монархістів (гетьманців). За організаційним та особистим – усе ще складніше.
До прикладу. Візьмемо соціалістів. У згаданий час в еміграції існували три партії цього спрямування: УПСР (Українська партія соціалістів-революціонерів), УСДРП (Українська соціал-демократична робітнича партія) та УСРП (Українська соціал-радикальна партія). Між собою вони не сперечалися і, навіть, через деякий час об’єдналися в одну партію. Зате послідовно конфронтували з усіма націоналістичними силами і з гетьманцями.
З націонал-демократами було складніше. Їхніх структур у довоєнній еміграції не існувало. Зате після війни почало діяти УНДО (Українське націонал-демократичне об’єднання). Складалося воно, передусім, зі «старих» ундовців-галичан (а це було саме галицьке утворення), що діяли в довоєнній Польщі. Галичани мали дуже добру пам’ять і не забували, як соціалісти та націонал-демократи петлюрівської Директорії підписали договір в 1920-му році, яким передав Галичину Польській державі. В їхньому розумінні це була зрада принципів соборності. І, хоча майбутні події уневажили цей українсько-польський договір, недобра пам’ять про нього збереглася, притому, не лише в ундовців, але й в націоналістів, що теж, творилися, переважно з галичан.
На фото Андрій Лівицький, Президент УНР в екзилі. І не кажіть мені, що він має поганий вигляд! Я хотів би подивитися, який би вигляд мали ви, якби вам довелося керувати таким контингентом!
Наддніпрянські ж націонал-демократи утворили УРДП (Українську революційно-демократичну партію). Її лідером був письменник і політик Іван Багряний. Це не сподобалося чинним очільникам Державного Центру і вони також сформували під себе партію зі схожою платформою, але свою – УНДС (Український національно-державний союз). Але поділ націонал-демократів на галицький і наддніпрянський табори не влаштовували частину людей з подібними переконаннями, тому ці люди спробували усіх об’єднати. Наслідком цього стало те, що вони об’єдналися самі і… все. Так виник СЗСУ (Союз земель соборної України) – ще одна партія цього ж ідеологічного спектру.
Але на цьому не зупинилося! З часом два провідні члени УРДП перейшли на майже соціалістичні позиції і захопилися югославським варіантом соціалізму. Від партії відкололася їхня група і назвалася УРДП «Вперед». Так почалося взаємопоборювання в середовищі націонал-демократів. Більше того – невдовзі УРДП зазнала нового розколу. Цього разу відзначився колишній повстанський отаман Бульба-Боровець, який не бажав триматися в рамках партійної дисципліни а тому зі своїми прихильниками сформував УНГ (Українську національну громаду). Не втрималися у своїх рамках також ані УНДС, ані УНДО – кожна з них зазнала розколу, проте розкольники не стали в лави нових партій, а заснували свої.
Сюди слід додати тривалі чвари багрянівської УРДП і бандерівської ОУН, які охопили майже всі українські табори для біженців. Чвари були настільки серйозними, що часами доходило до рукоприкладства поміж прихильниками.
Націоналістичний табір також давав джаги-джаги. У ньому збереглося протистояння між прихильниками Бандери і Мельника (ОУН-б та ОУН-м). Це була конфронтація не тільки між лідерами, але й між підходами до справи силового визволення України. Бандерівці нещадно критикували орієнтацію мельниківців на Райх, ті відповідали в’їдливим сарказмом щодо уряду Стецька, який не проіснував і кількох тижнів, а ще звинувачували бандерівців у вбивстві своїх провідників Сеника і Сціборського влітку 1941 р. у Житомирі. А на початку 50-х націоналістичний рух зазнав нового розколу – з середовища бандерівців вийшли і оформилися т.зв. «двійкарі» – особи, що прагнули демократизації націоналістичного руху. Зайве казати, що націоналісти конфронтували не лише одні з одним, а й із соціалістами та деякими націонал-демократами.
Монархісти, себто гетьманці у вищезазначений період були представлені однією організацією – СГД (Союз гетьманців-державників). І, хоча у ньому теж були суперечки, проте він зберіг єдине управління і єдину структуру. Але вони затято і послідовно конфронтували із силами, що підтримували екзильний уряд УНР – соціалістами і націонал-демократами.
І от, на фоні цієї всієї жабогадюкії у 1948 р. подав свій голос до загального об’єднання і примирення колишній відомий політичний діяч Володимир Винниченко… Між іншим, сьогоднішній ювіляр – саме виповнюється 60 років з дня його смерті.
Винниченко як політик був відомим тим, що став першим головою українського уряду ще в часи революції 1917-1921. І на цій посаді просрав усе, що міг просрати. А, що не просрав, то повернувся у 1918 на посаду голови Директорії, щоб допросрати. І зі своєю задачею впорався доволі успішно, правда після того, як його змусили піти з посади, процеси просирання дещо затягнулися, проте, на жаль, так і не зупинилися. Після цього він майже чверть століття практично не втручався в українську еміграційну політику і це було найкраще, що він міг зробити для української еміграційної політики. А тут зненацька виринув, як Пилип з конопель…
Сказати, що діячі українського політикуму офігіли – це нічого не сказати. Щоправда, тодішній глава УНР в екзилі Андрій Лівицький доволі ефективно нейтралізував діда, заявивши, що той трохи не в собі і порадивши не звертати увагу. Що й відбулося. Заклику Винниченка до примирення ніхто всерйоз не сприйняв і всі собі й далі успішно сралися і розколювалися.
Винниченко невдовзі помер, слідом за ним помер і Лівицький. Відтак було вбито лідера двійкарів Ребета, а згодом і Бандеру. 1957 р. в Лондоні за таємничих обставин помер Гетьманич Скоропадський. В 1963 р. упокоївся Багряний, а в 1964 – Мельник. Але, натхненна попередниками, українська політична еміграція і далі продовжувала улюблену справу. А останні відголоски цих конфліктів не затихають в діаспорному середовищі й до сьогодні.
П.С.: Матеріал підготовлений на основі книги Василя Яблонського «Державний Центр УНР в екзилі». Між іншим хороша книга, раджу почитати всім, хто цікавиться цими питаннями. З питань придбання звертайтеся до автора – він є у ФБ. Але мій текст – це не переказ книги та ідей пана Василя, а, швидше, довільне трактування його матеріалу та того, що я знав іще до неї. Тому різниця в акцентах буде помітна для читачів.
Назар РОЗЛУЦЬКИЙ, провідний науковий співробітник at Музей української діаспори
Законопроект забороняє використовувати вивіски, що вказують, чи певний предмет одягу або іграшка є для хлопчика чи дівчинки, повідомляє газета Sacramento Bee. Інтернет-магазини, які мають фізичну присутність у Каліфорнії, повинні будуть зробити розділи товарів для дітей унісексними або гендерно нейтральними.
Співавторами законопроекту є когресмен Evan Low, який головує в комітеті LGBT, та конгресменка Cristina Garcia, яка головує в жіночому комітеті. У випадку, якщо пропозиція стане законом, за порушення вищевказаних вимог власників магазинів будуть штрафувати на 1000 доларів.
Пан Evan Lowу сказав, що до законопроекту його підштовхнуло рішення Target у 2015 році скасувати гендерні дитячі секції. «Я не вважаю цю пропозицію революційною, переломною. Це те, що торговці уже роблять. Ми тільки намагаємося наздогнати лідерів прогресу”, – сказав він.
В літописах сучасної української історії такі організації, як молодіжна організація “Пласт”, формування колишніх військових під прапором Української військової організації (УВО), її наступника, що складалася з двох поколінь з Пласту та УВО, Організація українських націоналістів ОУН) та Українська повстанська армія (УПА) залишили незгладимий слід в українському суспільстві, який віддзеркалюється і сьогодні. Свідками цього були два найвидатніші її керівники Роман Шухевич та Степан Бандера, за винятком того, що замість УПА Бандера був політичним в’язнем у нацистському концтаборі. Зокрема, ці структури відіграли найвизначнішу роль у визвольній боротьбі українського народу протягом ХХ століття, що було свідком кількох спроб проголошення української державності з останньою, безумовно, найбільш успішною.
Ці рухи діяли у дуже важкі та невизначені часи та використовували дуже різні, але доповнюючі один одного методи. Ранній Пласт став місцем набору молодих українських націоналістів. Коли польський уряд визначив, що Пласт небезпечний, і офіційно припинив його існування, ОУН взяла на себе посаду підпільної структури після відточування Пласту. Усі, крім Пласту, який, по суті, явно функціонував як скаутська організація, понесли свою частку нагород та критики. Пласт, на щастя, залишився над сутичкою.
Що стосується признання, достатньо сказати, що без УВО, ОУН, тріо УПА сучасна Україна була б більше схожою на Білорусь, ніж країну, яка породила принаймні дві революції, одну, яка скасувала вкрадені вибори, а іншу, яка скинула президента-ренегата. Я визнаю, що я не цілком об’єктивний щодо цього, але нація без власного громадянства, яка протягом багатьох століть занурюється у переслідування та утиски, не могла б стати справжньою нацією без націоналістичного впливу. Націоналізм, що суперечить тому, що пропагується навіть так званими демократами, не є будь-яким кольоровим верховенством чи шовінізмом. Націоналізм – це патріотизм, ні більше, ні менше.
Критика більшості недоброзичливців полягає в тому, що УВО, ОУН та УПА якимось чином були фашистськими, вихваляючи переваги однієї партійної системи, схожої на комуністичну версію чи націонал-соціалізму. Критики досі конкретно не вказують на фашистську мову в будь-яких документах УВО, ОУН чи УПА. Серед інших помилкових висловлювань вони намагаються стверджувати, що ОУН якось пропонувала однопартійну однорідну українську державу, і, отже, це була фашистська група.
Справа в тому, що в перші роки, коли українська незалежність була лише мрією, члени УВО, ОУН або УПА ніколи не думали, якою буде вільна Україна просто тому, що це було занадто віддалено від реальності. Вони були втягнуті в запеклу боротьбу за свободу. Однак у соціальному відношенні вони вірили як у права людини, так і в громадянські права, а також у невід’ємні права всіх націй та окремих людей. Лише коли бачення незалежної України стало дещо реалістичнішим, вони почали висловлювати свої позиції щодо того, як би виглядала така Україна.
Слідом за Молотовим Ріббентропом у вересні 1939 р. двоє великих загарбників – нацистська Німеччина та Радянський Союз – розділили Східну Європу. Те, що війна між ними була неминучою, було очевидним лише пізніше. Тим не менш, це стало очевидним вже наприкінці 1940 року. Відчуваючи новий світовий порядок, ОУН у грудні 1940 року видала маніфест, в якому вперше розглядала питання, за які людські та соціальні свободи виступає і стверджуючи, що бореться за гідність і свободу людини, за право вільно і явно озвучувати свої переконання, за свободу всіх релігійних конфесій і за повну свободу своєї совісті. У ньому також розглядалися потреби інших держав забезпечуючи безпеку для всіх країн, пригноблених Москвою.
Це був лише початок. Другий Великий Збір ОУН (бандерівська фракція) відбувся у квітні 1941 р. Вже тоді було цілком очевидно, що нацистсько-радянський конфлікт був неминучим, і в цій політичній ситуації українська незалежність була дуже реальною. Резолюції стосувалися питання незалежної української держави, і хоча ОУН розглядала себе в основі як провідну революційну політичну силу, вона почала серйозніше аналізувати економічні та соціальні проблеми; “Рівність усіх українців у правах та обов’язках супроти нації та держави; поділ на рівні зайняття й фахи та відповідно до цього виробничі та професійні організації побудован на засаді продукційного солідаизму і рівноправності всіх працюючих;встановлення рівних умов та обов’язків для професій, а також галузей, заснованих на виробничій солідарності та рівності для всіх робітників”. Далі мова, що українська земля для українських фермерів, фабрики та промислові комплекси для українських робітників, український хліб для українського народу, безкоштовна медична допомога, допомога багатодітним сім’ям, догляд та безпека для матерів та дітей тощо.
Оскільки вторгнення нацистів на українську територію стало неминучим у травні 1941 р., ОУН видала політичну директиву, в якій однозначно і чітко було зазначено, що з першою можливістю настане проголошення незалежної української держави та що ця констатована держава буде створена за організованою волею всього українського народу у формі загальних виборів глави держави.
А потім прийшов остаточний іспит. Нацистська Німеччина напала на українську територію, і Совєтам довелося відступити. Був політичний вакуум і можливість. ОУН проголосила незалежну Українську державу вісімдесят років тому 30 червня 1941 року у місті Львові, виконуючи директиву до своїх членів. Яким би був тип держави і хто керував би? Відповідь на запитання отримали негайно на самому проголошенні. ОУН не просто самостійно взяла на себе владу. У будівлі “Просвіти” від імені ОУН Ярослав Стецько в імені Степана Бандери скликав Національні збори та обрав Тимчасове Правління, що складалося з членів та нечленів ОУН, включаючи визнаних провідників громади та Раду Сеньорів. Отець мтрат Йосиф Сліпий був її заступником голови. Національні збори благословили Їх Екселенція Митрополит Андрей Шептицький і Преосвященний Полікарп.
Значення цієї події було подвійним. ОУН не була нацистським лакеєм, а насправді її лютим ворогом, про що попереджав раніше в листі Адольфу Гітлеру Степан Бандера, якщо нацисти виступлять проти незалежної України. ОУН публічно і чітко заявила, що своєю метою є створення незалежної української держави, схваленої нацистами чи ні. По-друге, ОУН оприлюднила свою концепцію, хоч і може не зовсім ще удосконалену, державного будівництва та устрою як продукту волі народу, вираженої на загальних виборах. ОУН ініціювала процес, але остаточне правило належало народові.
Микола Грицковян залишається головою “Нової” Головної управи, але опозиціонери вже подали апеляцію.
15 січня 2021˗го року суддя Верховного суду Нью Йорку Линн Котлер оголосила що “Стара” Управа” не змогла “виконати свій обов’язок продемонструвати що вибори (“Нової” Головної Управи, ред.), які відбулися 28 вересня 2019 року, були нерегулярними”.
Організація оборони чотирьох свобід України (ОOЧСУ) ˗ одна із найдавніших українська організацій США. Ще у 1970˗ті роки вони придбали великий будинок у Мангеттені котрий може вартувати зараз понад 10 мільйонів. Має 18 помешкань та ще перший комерційний поверх. Потенційно, мав би приносити тільки за оренду помешкань 30 тисяч щомісяця.
Відомий українській громаді адвокат Аскольд Лозинський два роки тому почав підозрювати, що Головна управа ООЧСУ не веде належного контролю за бізнесом багатоквартирного будинку. А також вже 6 років не скликала регулярних з’їздів.
Зважаючи на це, Лозинський та інші члени ООЧСУ скликали Надзвичайний з’їзд котрий відбувся у вересні 2019. На з’їзді були виголошені претензії що:
головний комерційний орендар будинку не платить оренду вже декілька років і заборгував будинкові сотні тисяч доларів.
місто збиралося продати податкові заборгованість будинку, бо не сплачено $200 тисяч податку на нерухомість і вже набігло $20 тисяч кари.
банк, котрий тримає $800,000 мортгеджу на будинок, посилає листи про foreclosure
Зважаючи на “mismanagement and malfeasance in the operation and management of the ODFFU and its building” збори вирішили обрати нову Головну Управу ООЧСУ і перебрати адміністрування будинку.
Із документів судової справи. Лист “Нової” управи до членів ООЧСУ
“Стара” Головна управа ООЧСУ вирішила не визнавати “Нову” Головну управу і подала до суду. Вони аргументували в суді серед іншого, що Позачергові збори були скликані незаконно. Не було сповіщено всіх членів ООЧСУ. На зборах були присутні представники тільки трьох відділів організації, а за Правильником має бути три/четвертих із 13 відділів ООЧСУ.
Апеляції і судові тяганини, ймовірно, можуть тривати ще роками. Але адвокат Аскольд Лозинський упевнений, що шанси опозиціонерів змінити рішення Верховного суду дуже мізерні.
Із кращого, “Нова” управа повідомила, що вже погасила податкову заборгованість місту. Оплачено також десятки тисяч за електрику, газ, та воду. Із гіршого, банк все таки продав мортгеджові борги за будинок приватному інвестору.
Серед інших подій останніх днів. Вчора редакція Закордонної Газети отримала повідомлення від голови “Старої” ГУ Управи ОOЧСУ Дмитра Ленчука в якому повідомляється що:
“…група під керівництвом Миколи Грицковяна, яка заявляє за своє право на правління ООЧСУ, увійшла до будівлі та почала примусово виселяти орендарів та ламати замки тих, хто не платив їм протягом усієї судової справи”
“Як носії правди, гідності та справедливості, ми вже розпочали апеляційний процес щодо скасування рішення суду від 15 січня 2021 року”
“Ми закликаємо Вас ігнорувати будь-яку дезінформацію, надіслану Управою під керівництвом Миколи Грицковяна… Будь ласка, продовжуйте молитися за ООЧСУ.”
На прохання прокометувати це повідомлення “Новий” голова Микола Грицков’ян сказав, що ніякого примусового виселення не було: “Сьогодні по обіді, поліція міста Нью-Йорку видала наказ членам старої усунутої Управи покинути будинок та їх повідомила що вони не мають права там бути. Поліція дала цей наказ коли вони з’ясували що Верховний Суд Штату Нью-Йорку визнав повноправну Управу, якою голова є Микола Грицковян і секретарем є Ігор Длябога. Наша нова, легітимно визнання управа встановлює правовий порядок!”
Принаймні, це випливає з інформації відомого французького генеалогічного сайту
Поки деякі українські дослідники жартома “виводять” походження нового президента США від славетного Байди-Вишневецького, обігруючи схожість прізвищ, популярний і авторитетний генеалогічний французький портал Geneanet.org зробив титанічну роботу. Його фахівець Тім Доулінг склав детальний родовід нового президента США.
Ні, Байден не мав своїм предком козака Байду. Звісно, це жарт. Натомість цілком серйозною є інформація, які зібрав Т.Доулінг. Він, зокрема, встановив, що наприкінці ХІV – початку ХV століть в Англії мешкав прямий предок Байдена по одній з чоловічих лінії, барон Саймон де Фельбрігг (1367-1431).
Українцям цей чоловік має бути цікавий тим, що він був одружений з Малгожатою Тешинською (1370-1413). Це відома історична постать, а тому всю подальшу інформацію будемо черпати з відкритих історичних джерел.
Малгожата була донькою польського аристократа Пшемислава І Носака (1336?-1410), князя тешинського і гологовського.
У свою чергу Пшемислав був сином тешинського князя Казимира І і княгівни Евфемії Мазовецької, доньки Марії Галицької (пом. 1341) і внучкою короля Русі Юрія І (внука Данила Галицького).
Цікаво, правда? Далі буде ще цікавіше.
Прадідом Казимира І був князь Казимир I Опольський – правнук Великого князя Київського Мстислава І. Бабусею Казимира І по материній лінії була Дюранса, донька Великого князя Київського Мстислава Володимировича, найстаршого сина Володимира Мономаха.
Далі у зворотньому порядку почергово йдуть такі польські аристократи, споріднені з руськими Рюриковичами:
Мешко ІV (I) Кривоногий (1130 — 1211). Верховний князь з династії П’ястів. Правнук Великого князя Київського Святополка Ізяславича. По батьківській лінії був нащадком Великих князів Київських Володимира Святого та Ярослава Мудрого.
Владислав II Вигнанець (1105 — 1159). Князь Польський. Праправнук Великого князя Київського Володимира Святославовича і внук Великого князя Київського Святополка ІІ.
Болеслав III Кривоустий (1085 — 1138). Князь Польський. Правнук Володимира Великого. Дід Великого князя Київського Романа Мстиславича. Його дружиною була Збислава (нар. між 1085 і 1090, вм. прибл. 1114) – донька Великого князя Київського Святополка ІІ, сина Ізяслава І.
Владислав I Герман (1043-1102). Володар Польщі. Син Добронеги, внук Володимира Великого.
Казимир I Відновитель (1016-1058). Володар Польщі. Його дружиною була Добронега (до 1011—1087), донька Великого князя Київського Володимира Великого.
Іншими словами: факт родинних зв’язків Байдена і Малгожати Тешинської, наведений Т.Доулінгом, продовжує цю гілку родоводу президента польською династією П’ястів, а від них київськими і галицькими Рюриковичами.
Єдине, що може зруйнувати всю цю конструкцію, так це факт, що Т.Доулінг помилився з бароном Фельбріггом та його словянською дружиною.
Наразі вся лінія родоводу Байдена від сьогодні і до Малгожати Тешинської є такою:
1. Саймон де Фельбрігг та Малгожата Тешинська
2. Хелена та Вільям Тиндал
3. Томас Тиндал і Маргарет Єлвертон
4. Вільям Тиндал і Мері Мондефорд
5. Джон Тиндал та Амфіліс Кононгсбі
6. Маргарет Тиндейл і Роуленд Тейлор
7. Томас Тейлор та Елізабет Бервелл
8. Томас Тейлор-молодший та Маргарет Суіндербі
9. Вільям Тейлор та Еліс Вуд
10. Вільям Кларк Тейлор і Маргартет Фінсхем
11. Мері Тейлор та Семюель Робінетт
12. Натан Робінетт та Елізабет
13. Джеродж Робінетт і Сара Дейзер
14. Джессі Робінетт і Доркас Джонсон
15. Мойсей Джонсон Робінетт і Джейн Еліза Памфрі
16. Джордж Х. Робінетт та Мері А. Ханафаре
17. Мері Елізабет Робінетт та Джозеф Х. Байден
18. Джозеф Робінетт Байден та Кетрін Євгенія Фіннеган
19. Джозеф Робінетт Байден-молодший
Сайт Geneanet.org був заснований у 1996 році любителями генеалогії. В даний час веб-сайт налічує понад 4 мільйони користувачів, які безкоштовно надають свою генеалогічну інформацію. Таким чином вдалося скласти сімейні дерева, що містять дані 7 мільярдів людей.
Офіційний представник Міністерства закордонних справ Росії Марія Захарова розповіла, що віднедано прихильники Дональда Трампа звертаються до неї в листах через соціальні мережі з проханням пояснити як отримати російське громадянство.
На думку Захарової, американці бояться переслідувань за їх політичні погляди. Вона розповіла про “звичайного американця, вихідця з СРСР”, який “ніколи не приховував своїх поглядів, записував відео-блоги і виставляв їх. Він не діяв, як троль або як якийсь прихований агент. Він просто був, він просто жив, він просто говорив. Він вважав, що в Америці можна говорити про політичні погляди які ти сповідуєш”. За словами Захарової, ця людина написала їй: “Маріє, що мені робити? Ми всі боїмося репресій “.
Як повідомлялося в американській пресі, правоохоронні органи США заарештували декількох російськомовних “революціонерів”, котрі штурмували Капітолій 6˗го січня. FBI продовжує й надалі розшукувати нападників. Зараз затримано понад сто осіб.
16 січня є днем народження видатної людини – українця з Америки Маркіяна Паславського, який віддав життя за волю України.
Марко багато років проживав в Україні, а, коли почалася війна з Росією, вступив у добровольчий батальйон, кілька місяців воював на Донбасі і загинув у бою за Іловайськ. Його історія – це історія про вибір: Вибір бути українцем. Тож сьогодні чудова нагода згадати про нього, а, хто не знає – довідатися більше.
З такої нагоди – десять фактів про Марка Паславського, відомих і не дуже.
– Марко був третьою дитиною з чотирьох у родині Осипа та Орисі Паславських. Народився він у Нью-Йорку в престижному Мангетені, а невдовзі після народження його родина переїхала у сусіднє місто Ньюарк, де минули його дитинство і юність. Українські журналісти часто плутають ці міста і пишуть, що Марко зростав у Нью-Йорку. Також Марка часто називають племінником одного з провідників ОУН Миколи Лебедя. Насправді, його тітка по материній лінії була заміжньою за Лебедем, але не Миколою, а Михайлом, і він був лише однофальмільцем відомого оунівця;
Маркіян Паславський, світлина з родинного архіву
– Марко любив читати книги, однак, у більшості, не художню літературу, а праці з історії, соціології, економіки, військової справи. Проте, мав і вподобання в художньому слові, зокрема полюбляв творчість українських класиків Тараса Шевченка та Івана Франка. А з-поміж улюблених американських книг були Айн Ред “Атлант розправив плечі” та Джон Ірвінг “Молитва за Овена Міні”;
– в Ньюарку, де виростав Марко, українська діаспора була дуже численною, а її життя вирізнялося неабиякою активністю. Тут діяла українська парафіяльна школа Івана Хрестителя, станиця “Пласту”, найбільше у Новому Світі спортивне товариство українців “Чорноморська Січ”. Ці інституції, поряд із родиною, зробили вирішальний внесок у формування української ідентичності Марка Паславського;
– американська військова академія Вест Пойнт, яку закінчив Марко, є одним з найпрестижнішим закладів у США. Щороку туди подає документи біля 15 000 вступників, з котрих проходять 1400-1500 осіб, проте близько третини з них не завершують навчального циклу.
Щоб вступити у Вест Пойнт, потрібно здати Національний тест на найвищі бали, скласти екзамен з фізичної підготовки, мати видатні успіхи у котромусь із видів спорту і мати лідерський та організаційний досвід. Та, навіть цього недостатньо – потрібно ще мати рекомендацію від котрогось із членів Конгресу США. Марку надав рекомендацію довголітній сенатор від штату Нью-Джерсі Пітер Воллес Родіно, знаменитий тим, що курував процес імпічменту президенту Ніксону, в результаті якого той таки подав у відставку;
– після випуску з Вест Пойнту, Марко п’ять років служив у армії США, завершивши службу в званні капітана (не майора, як це написано на більшості українських ресурсів). Два роки він відслужив у Туреччині, де відповідав за коди, що приводили у дію ядерні боєголовки на випадок масштабної війни між США та СРСР. Інформація щодо його служби у 75-му полку рейнджерів, така популярна в українських джерелах, теж не відповідає дійсності;
– Після завершення служби в армії Марко закінчив магістерську програму Monmouth university років пропрацював для відомої у свій час компанії «Bear Stearns», а в 1992 році вперше приїхав в Україну Родичі розповідають, що Марко не відразу мав намір залишитися. Він просто був молодим спеціалістом, який добре знав українську мову, хотів поглянути на країну, де народилися його батьки, а також шукав можливостей, де себе застосувати. Саме в Україні він зробив собі кар’єру, репутацію і капітал. Його тутешні друзі розповідають, що деякі з українських політиків вважали Марка заледве чи не головним резидентом ЦРУ, таким собі “смотрящим” за Україною від США і готові були заносити у конвертах значні суми, щоб Марко “посприяв” їхньому призначенню на бажану посаду;
– Марко брав активну участь в Помаранчевій революції та в Революції Гідності. Причому, не лише в мирних протестах, але й у зіткненнях із силовиками. Так, 20 лютого 2014 він був одним із тих, що йшли на штурм по вулиці Інститутській. Тоді загинуло кілька десятків людей, але Марко навіть не зазнав поранення;
– рішення піти в добровольчий батальйон у Марка з’явилося практично відразу, коли ті почали формуватися. У квітні 2014 він подав заявку на українське громадянство, невдовзі його отримав і вже у травні вступив до лав батальйону “Донбас”. При вступі узяв собі позивний “Франко” – на честь письменника. Побратими розповідають, що спочатку він хотів бути “Тарасом” – на честь Шевченка, але в батальйоні вже був один “Тарас”, тож довелося міняти позивний;
– говорячи про “Франка”, побратими згадують його незмінну “американську” посмішку, його соковиту українсько-американську лайку в напружені моменти і його готовність повсякчас прийти на допомогу. “У нього був невеличкий привілей – під час бою він сам собі обирав позицію і, зазвичай, це була найнебезпечніша ділянка” – згадував його побратим Вадим Гайдін. А ще бійці полюбляють розповідати про те, як лякали “Франком” донбаських сєпарів – ті страшенно боялися американців і бандерівців, а Марко був і одним і іншим (до речі, патроном пластового куреня, до якого він належав у роки своєї молодості, був, саме, Степан Бандера);
– одна з найбільш тиражованих фейкових історій в життєписі Марка Паславського – це історія про його загибель. У нас, чомусь, люблять писати про те, як його, буцімто, вбили свої ж, “трьома кулями в спину”. Мовляв, Марко був співвласником агрофірми, яку хтось вирішив рейдернути, а самого Марка прибрати, і з цією метою заслав до нього вбивць, просто на передову, в палаючий Іловайськ. Ця голівудська історія час від часу доповнюється новими вкидами і “подробицями”.
Натомість очевидці і учасники подій, зокрема, того самого бою, розповідають, що Марко загинув від осколків гранати, яка розірвалась над ним, коли він, разом зі своїм відділенням прикривав відступ бійців, що пробивалися із зайнятої російсько-терористичними військами частини Іловайська. Щоправда, після загибелі Марка, його фірма таки потрапила в руки рейдерів, але це уже зовсім інша історія.
Дізнавайтеся правду і звільняйте свою свідомість від фейків. Бо Марко Паславський, який чесно жив і чесно загинув, вартий того, аби про нього також писали і згадували чесно.
З днем народження, “Франко”!
Автор дослідження Розлуцький Назар народився 1988 р. в Івано-Франківську Проживає в Києві. Працює в Музеї української діаспори. Історик, дослідник. Сфера зацікавлень – український визвольний рух, тоталітарні режими ХХ століття та громадсько-політична діяльність української діаспори. Захистив кандидатську дисертацію на тему збройного протистояння українського визвольного руху та радянського режиму в Станіславській області. У 2015-2016 рр. брав участь у російсько-українській війні. Служив у гарматній батареї 55-ї артилерійської бригади на посаді заряджаючого, відтак – командира відділення управління вогнем. Пише вірші та прозу. Видав книги: – «Нотатник мобілізованого» – описує власний військовий досвід; – «Прочани» – збірка поезій; – «Піар для кріпаків» (у співавторстві з Олександром Фріменом та Оксаною Якубович) – збірка фентезі-оповідань.
Генерал запасу СБУ Віктор Ягун бачить подібності дій американських радикалів та агентів російської розвідки у Криму.
Генерал запасу СБУ Віктор Ягун
Віктор Ягун працював у Службі безпеки України майже 20 років. Одним із напрямків його служби була протидія інформаційно-психологічному впливу з боку спецслужб РФ. Ми звернулися до генерала з проханням прокоментувати останні “революційні” події у США.
– Ваше бачення, як особи зі спецслужб, що сталося 6-го січня у Вашингтоні? І чи не бачите недоробок, промахів у роботі FBI?
– Події у Вашингтоні вказали на небезпеку популізму та пропаганди, побудованої на фейкових меседжах. A також, що розвідки можуть активно використовувати соціальні мереж для управління масами.
Свобода слова та плюралізм думок не відміняє толерантність, законослухняність та повагу до державних органів.
Вказані події викликали шок не тільки в США, але й у всьому Світі. Проте, демократичні цінності, не були порушені. Американська структура влади підтвердила свою стійкість і не втратила легітимність. Система стримування і противаг залишилася фундаментом свободи і демократії.
ФБР та інші спецслужби були готові до будь-яких викликів з боку Росії та проросійських сил з моменту, як стало відомо про безпрецедентні дії Росії та її проросійських сил вплинути на вибори США та використати, “гібридні методи”. А це – кіберзлочини, фабрики тролів, фіктивні акаунти у соціальних мережах тощо.
Ситуація із захопленням Капітолію у Вашингтоні є дуже схожою до подій літа 2020-го року, в ході яких загинули люди, міста зазнали матеріальних збитків. Тоді насильство було спровоковане BLM і “Антифою”, але є факти, що насилля розпалювалося також російською пропагандою і спецслужбами.
А що найважливіше, штурм Капітолію нагадує тактику, яку застосовували російські сили спецоперацій при захопленні будівлі парламенту Криму та українських урядових установ півострова у лютому-березні 2004 року.
– За штурм Капітолію заарештовані особи із колишнього Радянського Союзу. У Фейсбуці, Твіттері до сьогодні можна знайти російськомовні групи, де активно захищають нападників. Рука Луб’янки десь не вилазить тут?
– Захоплення будівлі Капітолія могло призвести до втрати секретних документів. Під час захоплення офісу спікера Палати представників Ненсі Пелосі з її столу були викрадені листи та комп’ютер. Не виключається, що однією із цілей захоплення Капітолія було встановлення пристроїв для подальшого прослуховування.
Напад на будівлю Капітолія активно висвітлювався ЗМІ, пов’язаними з російською військовою розвідкою, просувався наративу про розпад американської демократії.
Значна кількість російських Telegram-каналів афілійованих з російськими спецслужбами повідомляли, що після того, як аккаунти Дональда Трампа були заблоковані у провідних соціальних мережах, 45-й президент зареєструвався в Telegram. Насправді, канал був створений ще задовго до нинішніх подій. Уже рік тому хтось (імовірно спецслужби РФ) створив фейковий телеграм-канал Трампа і розміщував там цілеспрямовану дезінформацію перебираючи і маніпулюючи значною аудиторією його послідовників.
Одразу після інциденту в Капітолії саме російські “зливні бачки” продовжували нагнітати ситуацію, порівнюючи її із Революцією Гідності в Україні. Зокрема, порівнювались дії національної гвардії США із українським “Беркутом”. Робився акцент, чому демократичний світ не підтримує “протестувальників” у Вашингтоні, коли він підтримав протестувальників на Майдані?
Причиною цього називають дозвіл мера на знесення пам’ятника радянського маршала Івана Конєва і рішення Гржиби про перейменування площі перед російським посольством в честь Бориса Нємцова. Завдяки якісній роботі спецслужб Чехії, вони змогли передбачити подібну ситуацію і вберегли політиків від “отруйної руки Кремля”.
РФ зараз всіма методами буде дискредитувати нове керівництво США і особисто Джо Байдена. ЗМІ Росії будуть показувати неспроможність нової влади.
Проте, зараз вони добились тільки імпічменту для Дональда Трампа.
˗ Який, думаєте, бюджет російських спецслужб, котрі працюють на розхитування ситуації у США? Скільки російських резидентів або завербованих може бути зараз тут?
– За даними з відкритих джерел інформації, секретна частина російського бюджету у 2021 році складе 14,9%. Максимальна цифра засекречених витрат на спецслужби була зафіксована у 2015 році – більш ніж 21%. Фінансування російських спецслужб здійснюється за такими базовими напрямами:
˗ утримання персоналу; – наповнення фондів підтримання роботи з контактами; – забезпечення науково-технічного потенціалу у сфері використання оперативної техніки та засобів зняття розвідувальної інформації; – кошти на проведення акцій та підривної діяльності, інформаційного шантажу, залякування політичної еліти тощо.
Конкретні цифри російських спецслужб ніхто вам не скаже, бо це цілком таємна інформація (TOP SECRET). За подібну інформацію готові “покласти голову” керівники багатьох спецслужб світу. Можна сказати одне, на спецслужби Російської Федерації Кремль не жаліє асигнувань. І ці кошти використовуються для реалізації підривної діяльності і проведення політики державного тероризму і не лише в США.
Кремль використовує протести і масові заворушення (із залученням сотень мільйонів доларів) для проведення замаскованих заходів впливу за кордоном. Це досягається шляхом проникнення представників російських спецслужб всередину протестного руху та створення там своєрідного “бойового крила”, а також участі в агітації та поширенні конспірології, із залученням завербованих впливових членів протестних рухів.
Під час безладів у Капітолії російські бойовики могли, зокрема, виконувати організаційну функцію, спонукаючи протестувальників діяти більш активно.
Для проведення методів впливу, організації диверсій, кібернападів, підкупів, провокацій, пропаганду спецслужби Росії витрачають в Україні більше півмільярда доларів (не враховуючи військових спецоперацій).
Додайте сюди активну діяльність агентів впливу і підтримку “корисних ідіотів” у країнах ЄС. Особливо це стосується Німеччини, Франції і Великобританії ˗ основних “локомотивів” Європи.
Ще до заворушень в Капітолії, у групах з типовою назвою “Русские в США” лунали заклики до невизнання нової влади та агресивної відповіді на “незаконні дії демократів”.
Щодо кількості російських резидентів або завербованих агентів, то це таємниця за “сімома печатками”. Взагалі у Службі зовнішньої розвідки Росії більше співробітників ніж в Головному управлінні Генерального штабу. Значні витрати йдуть на утримання офіцерського і цивільного складу, створення агентурних мереж серед істеблішменту США, зокрема і бізнес сектору, а також на фінансування радикально налаштованих угруповань.
Неонацисти, бійцівські клуби, вже давно стали дієвою зброєю російських спецслужб, та на сьогодні є провідниками операцій впливу Москви. До створення таких ланок причетні не тільки “колишні” співробітники ГРУ, але й співробітники консульських й посольських установ, молодіжних організацій і реакційних прошарків населення з числа мігрантів.
Група Bellingcat стверджує, що увага Москви до молодіжних організацій за кордоном посилюється напередодні проведення виборів в різних країнах. Згідно з розслідуванням інтернет-видання EU Observer, частина бійцівських клубів, які практикують види бойових мистецтв уже відкрито демонструють свої зв’язки з російськими силами спеціального призначення і навіть використовують у своїх рекламних матеріалах символіку ГРУ або ФСБ.
Потрібно визнати, що більшість членів подібних клубів насправді екстремістами не є. У той же час їх використовують як “гарматне м’ясо” під час проведення різних акцій. Такі групи легко піддаються психологічній обробці за допомогою соціальних мереж.
˗ Уявіть собі таке химерне перетворення Віктор Ягун посів місце директора ФСБ Росії. Сидить у кабінеті і роздумує, як можна використати багатомільйонну “радянську” діаспору у США. Які напрямки, спецоперації, як керівник ФСБ Росії, ви би вибрали?
˗ Відверто кажучи, і в страшному сні не бажаю представити себе на чолі цієї злочинної організації. Це питання цивілізаційного сприйняття. Ми знаходимося на різних полюсах світогляду. Ті злочинні методи роботи, що використовує ФСБ і спецслужби РФ, не вкладаються у мої життєві цінності…
Разом з тим, я можу представити на цьому місці Путіна, а він бачить в діаспорі провідника інтересів Кремля у США і не тільки.
Офіційно, уже понад 30 мільйонів росіян проживають за межами Росії. Ще у 2008 році її озвучив директор Інституту демографічних досліджень Ігор Бєлобородов, правда уточнивши, що крім етнічних росіян, існують ще й нащадки від змішаних шлюбів. Якщо так, то російська діаспора займає третє місце в світі за чисельністю після китайської та індійської.
Путін ясно дав зрозуміти, чого в першу чергу чекає від зарубіжних співвітчизників – підтримки зовнішньополітичних акцій Москви і поширення “правди про Росію” в своїх країнах.
Сьогодні чимало росіян, які живуть на Заході, підтримують Путіна. Про це свідчать отримані дані французького дослідницького центру Дюпона. При цьому підтримка стосується не внутрішньо російських порядків, а зовнішньої політики. У ментальності середньостатистичного росіянина найважливіше місце займає поняття російської державної величі.
Взагалі російська діаспора – ще не до кінця готовий інструмент впливу, але є потенційним уже в найближчому майбутньому.
Наразі першочерговою ціллю Москви є повернення колишніх країн радянського простору до своєї орбіти і відновлення так званого статус-кво, який існував за часів “холодної війни”.
Відносно напрямів і спецоперацій Кремля в США, то російські спецслужби систематично працюють над тим, щоб створити тут передумови соціального конфлікту на основі раси, над радикалізацією та контролем перебігу такого конфлікту.
Участь Росії у протестах США та штурмі Капітолія може розглядатися як акт державного тероризму. З огляду на це, новій президентській адміністрації Байдена слід розглянути визнання Росії країною-спонсором тероризму, введення більш жорсткіших обмежень проти путінської верхівки, проти російської економіки.
Конгресменка українського походження Вікторія Спарц проголосувала проти імпічменту Дональда Трампа.
Виступаючи в імпічментових конгресових слухання вона заявила, що будь-які звинувачення повинні проходити за належною юридичною процедурою. Чи мова йде про невизнання підсумків виборів президента чи імпічмент. “Я серед тих, хто не підтримав заперечення проти сертифікації минулого тижня, а сьогодні не підтримаю цю політичну шараду. Верховенство права та належний процес є життєво важливими… Конгрес повинен припинити політику розколу і почати працювати над створенням доброго законодавства для американського народу”.
The Plast campground (oselia) of Pysanyj Kamin (PK) was purchased in 1965. At that time there was little, if any, infrastructure on the site. The first camps were held in 1966 and water had to be trucked in from neighboring farmers.
Over the last 10 years, the PK Regional Camping Committee (OTK) has completed approximately $560,000 in projects. OTK is a group of volunteer camp directors responsible for the organization of camps and their staffing, as well as the upkeep of facilities, and maintenance of property. The major projects include: new cabins, a new pavilion, a modernized pool chlorination system, renovated paths around the campground, the installation of various bridges, and, most recently, the kitchen was renovated and expanded.
PK volunteers have been and continue to be the backbone of PK. PK camps are successful because so many families volunteer their time and energy. Volunteers maintain the property all year long, and they provide the staff for the first aid hospital, administration, and the kitchen. They provide all the maintenance, as well as taking key roles during off-site trips and excursions. PK workers and volunteers have refused over $75K in salaries or expense reimbursements. An additional $56K has been provided via in-kind donations.
The current bathhouse was built in the 1980’s. Due to structural and cost effectiveness issues, the existing bathhouse must be demolished, and a new bathhouse rebuilt on the same site. The number of shower stalls will increase, an improved water filtration system and sizable supply closet will be added, along with a second floor to accommodate ten small rooms for volunteers. This project also includes an ADA compliant bathroom, to be located near the kitchen.
PK has raised $100,000 toward construction costs of approximately $200,000. The Plast USA National Board of Directors (KPS) has agreed to join PK in raising the additional $100,000. KPS is actively soliciting Plast branches (stanytsi), fraternal groups (kurini), groups, and individuals to donate to this project.
Checks can be made out to: Plast Ukrainian Scouting Org.
And can be mailed to: Plast Ukrainian Scouting Org. KPS-USA / PK Bathhouse 700 Cedar Road Jenkintown, PA 19046
All donations are, of course, tax deductible. Thank you in advance for your donations.
by Stefa Tater, Camp Director of Plast Camp Pysanyj Kamin
The Washington Post повідомляє, що одному заарештованому пред’явлено звинувачення у володінні “автоматичною зброєю військового зразка” та 11 коктейлів Молотова. Іншого затримано за напад на поліцейського з використанням хокейної ключки. Ще один заарештований вимагав російського перекладача і сказав судді: “Я не знаю, про яке незаконне проникнення (до Капітолію) ви маєте на увазі”.
З вище поданої новини неможливо зрозуміти, чи всі три затримані були російськомовні, чи тільки один. Але у переддень мітингу 6˗го грудня десятки фейсбучних груп штибу “russians for trump” організували групові поїздки до Вашингтону. У наступних постах уже з місця демонстрації йшлося, що “нас тут тисячі”.
Про ще двох російськомовних затриманих розповідає BuzzFeedNews. Йдеться про 28˗річну Kristina Malimon та її маму Yevgeniya Malimon. Христина Малімон є активною республіканкою, очолює Young Republicans of Oregon.
Добрим джерелом інформації про участь вихідців із України та Росії у демонстрації та захопленні Капітолію є Youtube канал детектива Стіва Дудника. Він сам брав участь у мітингу і зробив багато відеосюжетів про про бійки з поліцією, штурм урядових будівель. В одному з відео сюжетів Стів розмовляє, ймовірно, з якимось авторитетним росіянином, котрий прибув на демонстрацію з групою своїх охоронців.
https://youtube.com/watch?v=4qQIZYkWumo
Українсько˗американські активісти, котрі не визнають Байдена переможцем президентських виборів, також взяли участь у мітингу у Вашингтоні. Протестували вони у межах законного. Про затримки осіб що вимагають українського перекладача, поки що, не відомо.
Онлайн-платформа InstaClosing прискорить та зробить дешевшим закриття угод. Віртуальний процес купівлі-продажу нерухомості для купця/продавця буде коштувати тільки $350.
— Could you describe the steps off the closing for buyers, if they choose to use your platform?
— As far as the steps a typical buyer and seller will have to take they will be the same whether they use InstaClosing or regular closing process: due diligence, contract, title search, preparation for the closing and closing itself. But InstaClosing streamlines the real estate closing process and makes it more efficient by using technology to automate those steps. Having handled thousands of closings as an attorney I saw how inefficient the current closing process is. InstaClosing uses technology for everything from due diligence, to signing of the contract to closing itself.
Our process allows buyers and sellers to close up to 4 weeks faster and save thousands of dollars in the process. We are not recreating the real estate closing, we are using technology to bring the real estate closing up to date. For example, the current closing process relies on parties constantly exchanging documents by emails, then editing them and exchanging them again. Let’s take the final version of the contract of sale. Once the final version of the contract is finally agreed on every party signs it separately and the seller signs last. The current process requires the seller’s attorney to send the final version of the contract to the buyer’s attorney who then forwards it to the buyer, the buyer signs the contract, sends it back to their lawyer, then buyer’s lawyer sends it to the seller’s lawyer, seller’s lawyer send it to the seller and then the seller signs it.
And the way the fully executed contract gets back to the buyer is by the seller sending it to their attorney, the seller’s attorney sending it to the buyer’s attorney and buyer’s attorney sending it to the buyer. That’s 8 steps and 8 emails just to sign the document, and that’s provided there is only one buyer and one seller. If there are multiple buyers or sellers and they are not signing together then there are even more steps just to get the agreed on contract signed. This is a tremendous waste of time and resources. InstaClosing allows buyers and sellers to sign contracts instantly, without any need for this back and forth. InstaClosing keeps all parties to the real estate transaction informed about the process, what’s outstanding and who is responsible for it. This way each party can sign or upload the required documents without the need to send 8 emails back and forth.
— So if I understand you correctly, it’s something like a chest of drawers and all parties have access to these drawers and see what is ready, what’s not ready?
— Correct. Except that InstaClosing does a lot more than that. This is not just an online signing tool or transaction progress tracker. Users benefit not only from the technology but also from the dedicated closing team that offers concierge level service throughout their transaction.
— Okay, so I understand the convenience off this platform. How about the financial side? How much does it cost? In New Jersey lawyers charge on average $1500 per one contract. Plus, the title agency charges another $400. So we have close to $2000. How much does it cost with InstaClosing?
That’s $2,000 per side and that’s NJ. In Manhattan some attorneys charge as much as $3,500 to $5,000 for real estate transactions per side. InstaClosing charges a flat fee of $350 per side. I just wanted to clarify that InstaClosing is currently available only in NYC, although we will be expanding to more states in the nearest future and that InstaClosing is not a law firm and does not provide any legal services. Our technology allows clients to transfer ownership to the property in a secure, quick, easy and convenient way.
— What about negotiating the term off the purchase contract?
— As I’ve mentioned InstaClosing is not a law firm. We use our own proprietary contracts and processes to transfer title to the property between the buyers and sellers. The parties have to agree to several key business terms such as purchase price for example, and InstaCloing will take care of the rest.
— Usually, on the day of closing, you have to be there. You have to bring your driver’s license to show that you are a legal resident, you have to sign all the documents in presence of the lawyer. Now it is a Covid time. With InstaClosing, could everything be done remotely?
— This is a very good question. The short answer is yes, but with a small caveat. Our goal is to be fully digital, and we have the capability to handle transactions 100% online, however not every county accepts electronic signatures for recording real estate transactions. Some counties still require original signatures, so obviously for those transactions there is still a need for original documents. But even in those cases we handle transactions remotely. I think these are temporary limitations as it’s just a matter of time until electronic signatures are going to be accepted by every county in the US.
