Category: Posts

Кевін МакКарті, ймовірний наступний спікер Палати представників виступив проти надмірних видатків на озброєння України у час коли Америка на порозі рецесії. 

Лідер Республіканської партії у Палати представників Кевін МакКарті заявив, що республіканці готові скоротити допомогу Україні наступного року, якщо вони отримають контроль над Палатою представників. «Я думаю, що люди у час рецесії не готові необмежено фінансувати Україну (not going to write a blank check to Ukraine)».

Підтримка України в боротьбі з Росією все ще має двопартійну підтримку в Конгресі. Але зростає вплив фракції республіканців ˗ палких прихильників Дональда Трампа. Для них головним лозунгом є «Америка перш за все», потрібно утриматися від втягування США у всі міжнародні конфлікти.

Показовим є недавнє голосування за тимчасовий бюджет до якого було включено додаткових 12 мільярдів для України. “ЗА” проголосували всі конгресмени Демократичної партії. “ПРОТИ” ˗ більшість республіканців, серед яких активна трампістка˗українка конгресменка Вікторія Спарц.  Підтримали запропонований Байденом бюджет і додаткову військову допомогу Україні тільки 10 республіканців Палати представників.

На думку незалежних аналітиків, республіканці, ймовірно, отримають контроль над Палатою представників після листопадових виборів. Прогнозують, що більшість у Сенаті й надалі будуть мати демократи. Але можливості Байдена і Сенату будуть обмежені,  оскільки бюджетні ініціативи президента США можуть бути відкинуті на самому початку, на рівні розгляду у конгресових комітетах контрольованих республіканцями.

В інтерв’ю МакКарті сказав, що адміністрація Байдена ігнорує внутрішні проблеми, серед них укріплення кордону з Мексикою, обмеження нелегальної імміграції. «Україна важлива ˗ — сказав пан МакКарті, але в той же час вона не може бути єдиним, чим вони займаються (Ukraine is important, but at the same time it can’t be the only thing they do)».

Адміністрація Байдена та демократи в Конгресі стверджують, що допомога Україні відповідає інтересам США та їхніх союзників по НАТО, а скорочення допомоги підбадьорить президента Росії Володимира Путіна.

Конгресмен Майкл МакКол, лідер республіканців Комітету закордонних справ Палати представників, сказав в інтерв’ю, що члени його партії стурбовані великими витратами на підтримку України. Але він думає що фінансування оборони України все ще має широку підтримку обох партій». Але, «… ми хочемо переконатися, що наші партнери по НАТО також беруть на себе тягар витрат».

Фото з вебсторінок конгресменки Вікторії Спарц та конресмена Кевіна МакКарті

Не так давно праві були проти Імперії зла, а ліві жували соплі. Зараз навпаки.

І ще трохи медійної зради з США.

Ток-шоу Джо Рогана. Його довгі 2-3-годинні розмови з цікавими людьми набирають десятки мільйонів переглядів. Здається найпопулярніше онлайн ток-шоу у світі.

Сам Джо Роган має репутацію чьоткого парня, який піднімає контроверсійні теми, дозволяє собі бути не дуже політкоректним, називає речі своїми іменами.

Ефір, де вони з Ілоном Маском пафнули по косячку в прямому ефірі увійшов в анали подкастної історії.

До речі, Джо Роган колись був ведучим реаліті-шоу Фактор Страху, а також суддею і коментатором (а часом і учасником) на турнірах по змішаних єдиноборствах.

Дійсно популярний, яскравий ведучий, якого люблять і поважають не только ліш всє, но і особливо ті, хто себе теж вважають чьоткими пацанами. Попасти до нього гостем – величезне досягнення і гарантована миттєва світова популярність.

Тулсі Габбард – не менш чьотка жінка. Перше – депутат Конгресі від штату Гаваї. Далі, на минулих виборах була кандидатом у президенти США від Демократичної партії. В первинних виборах переміг Джо Байден, який власне і став президентом, але Тулсі Габбард була дуже помітною конкуренткою через її військове минуле.

Служила в Армії США. Воювала в Іракові, два тури. Дослужилася до нашого еквіваленту полковника.

До речі, спеціальність – психологічні операції. Її відділ має своїм завданням “задіювати інформаційну зброю” і “широкий спектр пропаганди, дезінформації і інших знарядь політичного впливу для досягнення воєнних цілей”. Ненастоящій воєнний псіхолог Арєстович тихо заздрить в куточку.

Але чому вона власне була на шоу Джо Рогана, бо тиждень тому вона вийшла з Демократичної партії голосно гримнувши дверима.

Пояcнила це тим, що Демократи на чолі з Джо Байденом стали партією “кабали-елітістів, які тільки і хочуть починати війни і керуються своєю боягузливою лівацькою ідеєю” (elitist cabal of warmongers, driven by cowardly wokeness), а також просувають “расизм проти білих”.

Ясно, що такі заяви від зовсім недавньої топ особи в Демократичної партії – як бальзам на рану для Республіканців, які тягають її по всіх можливих правих ефірах і смакують її критику Демократів ось уже тиждень.

Щось подібне, як російські медія, після 10 років ненависті до Маска, чия Тесла вбивала їх нафтовий бізнес і SpaceX вбивав їх РосКосмос, раптом возлюбили його до небес після його твіту про Україну і зробили мало не головним героєм новин теж по стєчєнію обстоятєльств минулого тижня.

…

Так от, Тулсі Габбард у Джо Рогана.

Джо Роган, типу нейтральний ведучий, починає передачу з питання,

“Якого біса ми шлемо так багато грошей Україні і фактично фінансуємо війну в Україні?!”

На що Тулсі відповідає, тезами, які зводяться до:

— Імєнно! Якого біса ми даємо Україні стільки грошей?! А я вам щяс поясню!

— Бо Джо Байден і компанія заробляють на цій війні. Військово-промисловий комплєкс! Вони отримують гігантські замовлення на виготовлення зброї для України. За рахунок нас, американських платників податків. Вони збагачуються на цій війні і ніколи її не закінчать, бо їм вигідно доїти цю корову.

І далі треш в дусі:

— В Україні воює США проти Росії. США вже давно планували цю війну, щоб заробити на замовленнях військово-промислового комплексу. Шукали, як витягти Росію на конфронтацію, і ось їм вдалося це в Україні.

— І вони, ідіоти, не розуміють, що так вони можуть винудити путіна кинути ядрьону бомбу! Кінець світу! Ми всє умрьом! Так ставити під загрозу народ Америки, щоб заробити на війні – це зрада народу!

— Вчора в Нью Йорку по телевізору крутили, що робити, якщо на США впаде ядрьона бомба! Джо, наш президент довів нас до того, що ми всерйоз обговорюємо можливість ядрьоної війни з Росією! Джо, вдумайся! Провал політики Джо Байдена!

— На що Джо їй каже, і самоє главноє, плана в Нью Йорка то ніякого нема! Кажуть, якщо впаде ядрьона бомба, сидіть вдома, правило двох стін. У нас же навіть нема достатньо бомбоубєжишч. Сидіти вдома і дві стіні нас не врятують від ядрьоної війни. Якщо до цього дійде, ми всє умрьом!

— Імєнно, Джо! Імєнно! Я, будучи чьоткою воєнною дєвкою, після Іраку поїхала в Чєрнобиль. Чєрнобиль на мене справив гнітюче враження. Джо, дєтскіє ігрушкі і здуті баскетбольні мячікі до цих пір там лєжать в садіках і спортзалах. Це апокаліпсис і армагєдон два в одном. Угнєтьонною состояніє… В Чєрнобиль мали б з’їздити всі, хто зараз підтримують давання зброї Україні, щоб вони бачили, до чого може призвести зажирання до путіна. Мало того, що ми тратимо колосальні дєньгі на Україну, то і наближаємо Чєрнобиль в Нью Йорку.

І далі в такому дусі…

_________

Я б не давав огляду цих рєпортажєй тут, якби мова була про якихось маргіналів.

Але тут, нажаль, саме популярне токшоу в Інтернеті і гість не будь-хто, а недавня Конгресвумен і кандидат в Президенти, яка показала непоганий результат, хоч і не виграла.

Мільйони переглядів, десятки тисяч схвальних коментарів лише на каналі Джо Рогана. А ще тисячі перепостів уривків, і нон-стоп крутіння фрагментів розмови на всіх правих медія під соусом “А ми ж казали, що це все Демократи! А ви не вірили. Ну ось тепер одна з вчорашніх лідерів Демократичної партії вам те саме каже. Думай-те.”

В реальному житті я ще не бачив людей, які б вірили в ці тези. Але я академії і коло мого спілкування здебільшого ліваки-професори і студенти, які, як виявилося, всі за Україну.

Підозрюю, що якщо трохи більше пити в маси, то тези, які просувають Трамп, Карлсон, Пітерсон, а віднедавна і Маск, Роган, і ось Габбард виявляться досить навіть популярними.

Примітно, що не так давно, праві були проти Імперії Зла і за цінності, а ліві жували соплі і говорили про толєрантність і мір во всьому мірє. Круті Республіканці мочили всяких ссср-ів і диктаторів по всьому світу, а тряпки-Демократи закликали до миру і пєрєзагрузки, коли диктатори терзали Чечню, Грузію, і Україну.

Зараз ролі, чомусь, змінилися. Цікава штука світ.

Василь ТАРАС, професор університету North Carolina-Greensboro

Ок, давайте поговоримо про ленд-ліз. Бачу, що це питання досі викликає плутанину та різні домисли, тому постараюсь розкласти все по поличках.

Попри повідомлення, ленд-ліз не почав діяти 1 жовтня з настанням нового фіскального року в США. Закон набув сили 9 травня після підписання Джо Байденом, і за цим законом поставки можна було здійснювати і раніше. Тоді чому їх не було?

Ленд-ліз – це лише одна з програм, за якою Україна може отримувати американську зброю – але в оренду чи позику. Інакшими словами, надане озброєння потім доведеться або оплачувати, або повертати.

Натомість за рештою програм зброю для ЗСУ надають безоплатно і в необмежене користування. Після отримання вона повністю стає власністю України. І поки Конгрес виділяє гроші на ці програми, США будуть використовувати їх.

Раніше було невідомо, чи Конгрес схвалить нове фінансування для Києва на наступний фіскальний рік. Саме звідси в медіа і взялась дата 1 жовтня – “початок” ленд-лізу автоматично прив’язували до неї.

Але 30 вересня Конгрес схвалив для України додаткові 12 млрд – частина з яких піде на військову підтримку. Тому всі найближчі пакети озброєнь США будуть і надалі постачати за іншими програмами “в подарунок”. Задіяння ленд-лізу відкладається – але це не означає поганих новин.

Багато хто чекає ленд-ліз через уявлення, що ця програма виведе поставки озброєнь від США на абсолютно новий рівень. Що зброї буде набагато більше, і вона буде набагато кращою – танки, літаки, артилерія, РСЗВ, підкреслити необхідне.

Але це не так – ленд-ліз не розблокує можливостей, які недоступні зараз. Надання того чи іншого озброєння залежить не від програми, а від політичного рішення в США. Програми – це про механізм поставок, а не про наповнення. Тоді для чого взагалі треба ленд-ліз?

Ленд-ліз – це план Б на той випадок, якщо Конгрес не схвалить нового фінансування для Києва. Джо Байден обіцяє підтримувати Україну так довго, як знадобиться – і саме тут може пригодитись козир ленд-лізу.

Щоб надати зброю за цією програмою, Білому дому не доведеться знову просити в Конгресу грошей і чекати, поки їх затвердять. В цьому і полягає спрощена і пришвидшена процедура. А вже що саме надавати, буде вирішувати адміністрація США.

Я не знаю, коли почне діяти ленд-ліз – невідомо, яким буде склад Конгресу після виборів у листопаді, і чи підтримають законодавці нове фінансування для України. Але з цією програмою в Білого дому з’являється можливість безперервної підтримки України на довготривалу перспективу. Так довго, як знадобиться.

Сподіваюсь, я допоміг розставити всі крапки над “і”.

Остап Яриш, журналіст і телеведучий Голосу Америки

Фото: White House, From Wikimedia Commons

Маск пропонує «мірний план», за яким Україна здає свої території, подає воду в Крим, відмовляється від вступу в блоки типу НАТО, і проводить «рєфєрєндуми» о областях, що приглянулися путіну. А, і визнає помилку Хрущова і про Крим навіть не заїкається.

Росія, згідно «мірного плану» Маска, не поступається нічим. Лише присоєдіняє додаткові території, якщо нові «чєсні рєфєрєндуми» проголосують «за». Такий собі «компроміс» від Маска.

Коротше, нада дагаваріваться.

Так і хочеться сказати, запропонуй ошибку Ніколая 2 виправити по Алясці і провести рєфєрєндум серед «народу брайтон-біч». І тоді почуюєш, чого вартий твій «план». Міротворєц.

__________________________

За ним лізе інший світоч правди-матки – Джо Роган. Розмову з Дейвом Смітом починають з того, що світ на грані ядерної катастрофи, що ми за крок від повного знищення життя Землі.

Винні? Уряд США.

Чому? Бо путін не лише пропонував, але й уже були узгоджені всі деталі плану, згідно якого путін забирає Україну «за трі дня», ота вся «демілітарізация» і «нейтралітєт», захід це ігнорує, а путін не кидається ядерними бомбами.

Але ж ні! Тупі ліваки при в владі в США і Британії не лише відкинули пропозицію путіна, але і заборонили Україні вести перемовини, а натомість почали давати Україні зброю, чим власне і довели світ до кроку від ядерної прірви.

І далі в розмові всі тези з тємніків кремля.

Що насправді хотів путін? Безпеки для Росії, непідходження НАТО до її кордонів, права на русскій язик і традиційні цінності, а не оці всі «радітель 1 і 2». Але злий захід загнав його в кут, заставивши защіщаться. От і маємо.

При тому дають це дуже хитро, в ключі, що уряд не хоче, щоб ви думали самі, а тому згодовує брехню і втуляє міф, що путін – нераціональний, що він маніакально хоче відродити СССР, що він ненавидить Україну і завжди хотів її загарбати, що він психопат, який втратив зв*язок з реальністтю. І ви, наївні, і повірили.

Але ж ви розумні, слухаєте нашу передачу, а тому певно здогадуєтеся, що насправді путін діє логічно і просто відстоює безпеку й інтереси своєї країни. А як не здогадується, то ми вам щяс пояснимо.

Коротше, висновок той самий – нада дагаваріваться.

Причому, нада було ще в лютому, але злий Байден і Джонсон злочинно відмовилися тоді. Ну то треба зараз на них тиснути, хай хоч зараз домовляться.

Ладно, Джо Рогань в цій розмові лише слухає і погоджується, а красавєц Дейв Сміт робить всі розоблачєнія, але всі про це говорять як “А ти вже чув, що в Джо Рагана в передачі казали…”

____________________________

Або заява Лібертаріанської партії, що відмовитися від «мірних пєрєговоров» з Росією – це зрадити американський народ.

Хто не в курсі, Лібертаріанці – це дуже права ідеологія. В США досить популярні. Мають кілька своїх депутатів в Конгресі. Самі праві Республіканці – лібертаріанці. А лідери Лібертаріанської партії як правило висовуються саме по Республіканських мандатах. Тобто, це саме праве крило Республіканської партії.

До речі, ті, хто по інерції до цих пір у всьому винуватять «ліваків». Зверніть увагу, що згідно ваші улюблені «праваки» стверджують, що якраз «лівак» Байден відмовився від переговорів з путіним, а вони такого «мирного врегулювання» вимагають.

__________________________________

Я вже мовчу за Трампа, Джордана Пітерсона, Бена Шапіро й інших світочів анти-ліберального руху, які або відкрито топлять за путіна, або як в рот води набрали, вичавили з себе типу визнання, що путін – диктатор, але загалом ні слова на підтримку України і дуже ніжна критика путіна. Вони типу бачать, що путін поганий, але все одно «нада дагаваріваться», а не слати гроші і зброю, як то робить поганий Байден, який постав світ на поріг ядерної війни.

Що примітно, що в стінах університетів, ще не бачив жодного професора, який би хоч щось пропутінське сказав. Повне розуміння, хто є ху і що треба підтримувати Україну. На мій подив, «ліваки» якраз не підвели, чого не скажеш про «праваків». Шкода. Рейган і Тетчер певно в шоці.

Правда і справжні ліваки типу Сандерса і Кортез теж тихо сидять і не дуже путіна критикують. Крайні що праві, що ліві втратили будь-яку повагу в моїх очах.

_________________________________

Повилазили, коротше.

Хто наступний запропонує «мірний план»?

І якщо чесно, я не думаю, що це гроші кремля. Я не думаю, що кремль купив Маска, чи Рогана, чи Пола, чи Пітерсона, чи Шапіро.

Я думаю, вони реально не до кінця розуміють всі тонкощі і щиро приходять до висновків, що в інтересах США здати Україну, але вберегти світ від ядерної катастрофи, аніж викидати шалені гроші на ленд-лізи і ризикувати, що путін натисне кнопку.

Я от дивився в того ж Рогана подкасти з тим же Смітом, про причини війнив Ємені, Сирії, чи Палестині. І виглядало дуже розумно. Особливо лестило оте “уряд не хоче, щоб ти знав справжні причини, але ми тобі зараз пояснимо”. І після того, я думав, що тепер я знаю всю правду. Зараз підозрюю, що там така сама глибина аналізу була, як і по Україні.

Турбує те, що все більше так думають.

Ви можете казати, «хто такий Маск?! Мені він не авторитет».

А дарма.

Він має сотні мільйонів фанатів, як і має Джо Рогань, Пітерсон, Лібертаріанська партія і Трамп. І кожен твіт Маска – це кілька мільйонів людей, яким було всеодно, а тепер вони знають, що «нада договаріваться» і «крим – ошибка Хрущьова».

Не варто недооцінювати їх вплив.

Думаю, є максимум кілька місяців, коли суспільство в США з 100% підтримки України буде вже ближче до позиції «нє всьо так однозначно». Зараз вже десь 80-20.

Лякатися не треба. В США все ж ще абсолютна більшість за Україну. Навіть дивно, вже без малого рік, а Україна все ще основна новина і має підтримку більшості американців. Але якщо в перші дні навіть Трампа затюкали, коли він говорив про “геніального” путіна, то сьогодні хоч така думка і все ще непопулярна, але за неї вже не б’ють, а дехто навіть погоджується.

Василь ТАРАС, Професор університету North Carolina-Greensboro

“Тhey’re almost forced him to go in with what they’re saying”

В інтерв’ю для радіо Real America’s Voice  8˗го жовтня колишній президент Дональд Трамп розкритикував адміністрацію Байдена за “спровокування війни”. Він стверджує, що «риторика» адміністрації Байдена за кілька місяців до вторгнення в Україну сприяла рішенню Путіна напасти.

«Вони насправді знущалися над ним, якщо ви нейтрально подивитесь на це. Наша країна і наше так зване керівництво знущалися над Путіним. Якщо послухати, вони майже змушують його (Путіна) вдаватися до того, що вони говорять. Риторика була такою тупою».

Trump said the United States “taunted Putin” to the point “of almost forcing him” to invade Ukraine. pic.twitter.com/K29QW8aOoP

— PatriotTakes 🇺🇸 (@patriottakes) October 8, 2022

Трамп не подав жодних конкретних прикладів того, як США “знущали” Путіна з метою вторгнення в Україну. Але висловив упевненість, що за його президентства війни би було, оскільки він був у добрих стосунках і з Путіним, і із Зеленським

Дональд Трамп не вперше висловив ідеї та думки котрі повністю заперечують сказане ним перед тим. У перші роки свого президентства Трамп захоплювався Путіним, називав російське захоплення Криму геніальним. У той же час можна знайти цитування приватних розмов Трампа, де він хвалиться що страхав Путіна закидати Москву ядерними бомбами.

Наша пам’ять сповнена яскравими образами. Тут і солодкий запах липи під бабусиними вікнами. Строкаті клумби міського парку в Алма Ати, де ми гуляли з мамою. Приторно солодкі цукерки півники на паличці, які ми робили розтоплюючи цукор. Біла з чорними плямами болонка, що вкусила мене за щоку, коли я хотіла погладити її щенят.

Ці образи сповнені запахів та звуків. Вони спливають різко і безконтрольно, щойно тригер знаходить правильні гачки. Запах квітучої яблуні, і ось ти сидиш у бабусиному саду і граєшся з кошенятами. Яскраві чорнобривці та троянди на клумбі повертають тебе до походу в зоопарк з мамою. А чорна обкладинка Дюма – під ковдру, де ти з ліхтариком читаєш нишком черговий роман.

Війна теж створила цілу копну образів. Обгоріле тіло сапера на ношах, які ми виносили з поля біля Красногорівки. Наш полонений з відрубаними руками та виколотими очима, якого ми забирали на Фасаді. “Не панікуй. Все буде добре. Я тебе кохаю» слова на екрані телефону.

Лікар з перебитою осколками ногою, що лежить на столі в хатці, переробленій у стаб пункт. Залита кров’ю каталка, із прилиплими шматками бинтів та зрізаного камуфляжу. Два щойно померли бійці, на операційних столах під блідим світлом ламп підключених до дизель генератора.

Спалах яскравого світла і осколки скла, що летять прямо в мене. Водій уазіка з простріленими ногами, що витягає з машини звалені в купу тіла поранених та 200х.

Трупний запах, що в’ївся в одяг, меблі, траву та дерева. Глухі удари касети градів, які розбирають п’ятиповерхівку над підвалом, де ми ховаємося.

«Потерпи, ще трохи, і ми приїдемо до лікарні. Тільки не спи» – слова які вже автоматично злітаючи з моїх вуст. Солодка бурда із заварної кави та згущеного молока в закопченому залізному кухлі. Хмари набридливих мух. Покаліче маленьке тільце п’ятирічної дівчинки на руках у бабусі, що біжить до моєї машини.

Міцні обійми мого чоловіка, що намагається прикрити мене своїм тілом, коли розрив снаряда поряд з будинком відчиняє вікна в кімнаті. Запах гару від палаючих машин, коли нас накрили запалювальними снарядами. Чотири крапки у верхньому правому куті телефону, що стабільно показують відсутність сигналу.

“Я поранений. Я – 300. Зі мною ще п’ять, ні шість 300х. Переправу розбито. Пройти не можемо» – глухе шипіння рації на броніку. Звук низько йдущого літака, що заходить для пуску ракет. Беха, що гальмує у стабпункту з купою тіл на броні.

Образів з кожним днем ​​стає дедалі більше. А тригер все той же, що і на початку війни – РУССКІЄ і все що стосується росії. Це щеплення тепер буде у всіх, хто пройшов війну. Хтось бачив смерть своїх побратимів і відчував страх обстрілів. Це боляче. Але це необхідно, щоб подолати цю країну.

Тепер людей із порожніми очима та обпаленими серцями стане набагато більше, а називати нас контуженими на всю голову стане страшніше.

Ходити на концерти та тренінги хороших росіян стане небезпечнішим. Як і транслювати «мизамирні» та «позаполітики» ідеї. Ціла країна з її культурою, мовою та населенням стала тригером для сотень тисяч людей, які виживуть і зберігатимуть у своєму серці спрагу помсти. І це буде страшно. І це буде правильно.

Оксана Чорна

Кожен семестр в мене кілька студентів-військових. Часом ще на службі і на лекції приходять у формі. Часом вже звільнені в запас, але кажуть про своє армійське минуле під час лекцій.

З одної сторони, по радянській звичці, від армії у нас прийнято косити. І це логічно – в СССР, та і в Україні моїх часів в 1990х, армія була просто втратою двох років, а часом і здоров’я. Підмітання пляцу, дідівщина, будувати хату нач. військової частини, добре якщо хоч раз за ті два роки звозять на полігон.

З іншої сторони, я особисто в юності, в 1990х, дивився на армію і військових без захоплення. Ходити строєм, носити однострій, не думати, а виконувати накази, бухати, ще і за майже безкоштовно – дякую, не для мене.

І ще і при тому незрозуміло нащо — тоді, у всякому випадку мені, війна в Україні виглядала малоймовірною, а їхати воювати в якийсь умовний Афганістан мені здавалося не лише не цікавим, але і аморальним.

Зараз ясно все змінилося. І військові виявилися більш потрібні, ніж будь-яка інша професія. І армія більше не зводиться до підмітання пляцу і дідівщини.

Ну то таке. Розговорилися сьогодні на лекції з одною військовою в моєму класі. Ось переваги, які отримує військовослужбовець в США.

Тут мова виключно про шкурний інтерес. Не про потреби держави, а самe чому молода людина в США мала б серйозно розглянути можливість відслужити в війську США:

— Перше, в США в війську треба відбути мінімум 8 років, хоча може бути трохи менше (або більше) залежно від спеціальності і роду військ, плюс частина буде “активна”, а частина “неактивна” (коли лише регулярні збори). Ну хіба по здоров’ю доведеться звільнитися раніше. Якщо доведеться, то буде так званий honorable discharge (тобто звільнення з честю) і всі бенефіти зберігаються. Якщо ж вигнали по зальоту (дисципліна, інші серйозні зашквари), то dishonorable discharge, тобто звільнення без честі. Тоді все бенефіти анулюються.

Так от, що дає служба в війську:

— Професія: Це 7 років майже безперервного навчання. Спеціальностей тисяча. Приміром, ця студентка вибрала собі спеціальність авіамеханіка. Ремонт літаків. Вона мала право вибирати, але на деякі спеціальності місця обмежені. Спершу треба пройти екзамен. Вона пройшла. Далі перший рік – навчання в технічній школі. Лише якийсь відсоток, який закінчать цю школу власне стають авіамеханіками. Вона пройшла. Хто не пройшов, мали можливість перекваліфікуватися на простіші спеціальності, типу там автомеханік і т.п. Далі 6 років вона крутилася біля ремонту літаків, з постійним додатковим навчанням, десятками сертифікацій і допусками. Після виходу на запас у віці 25 років, вона подалася на кілька контор, які або будують літаки, або обслуговують, і всі її взяли. Вона була погодилася працювати на Lockheed Martin, але потім вирішила ще закінчити універ по спеціальності менеджер, щоб не все життя крутити гайки, а мати можливість стати менеджером.

І ще раз: професій – тисячі. Вона перше хотіла на шифрувальника, але не пройшла. Можна на медичну спеціальність. Можна ремонт всього чого тільки можна, на юридичну чи фінансову (армії треба також юристи і бухгалтери), радіо, радари, кулінарія, психологія, дослідження, навіть ветеринар чи будівельник — величезний спектр.

— Безкоштовне навчання: GI Bill. Якщо відслужив в війську, держава покриває 100% вартість навчання в університеті, будь-якому, хоч Гарварді. Більше того, оплачує до трьох років житло, плюс стипендія. І ще більше того, університети завжди радо беруть військових. Тобто, шанси поступити в умовний Гарвард також збільшуються. І ще навіть краще, залежно від спеціальності, вчитися можна під час служби. Бакалавр зазвичай все одно 4-5 років, то можна сказати, що цей термін віднімається від служби в певній мірі. Там є певні обмеження (типу якщо вчишся під час служби, то часом маєш потім ще кілька років відпрацювати на оборонку, але це також можна розглядати як гарантоване робоче місце, що фактично теж бенефіт).

— Під час служби в армії платять. Небагато, але враховуючи, що тебе також годують, одягають, і дають житло, фактично кожна копійка іде на рахунок. І коли звичайний 23-річний випускається з універу з купою боргів, 25-річний воєнний іде в запас часто теж з університетським дипломом і кількома десятками тисяч на рахунку. А є ще бонуси за купу всього. Тому для когось може набігти навіть дуже непогана сума.

— Медичне обслуговування. до кінця життя безкоштовно і повне. Я, приміром, плачу 900 доларів кожен місяць лише за медичну (плюс зуби і очі) страховку для моєї сім’ї. Це після того, як за мене універ заплатив 100% і за мою сім’ю 50%. Але потім ще купа платежів, коли іду до лікаря. Все разом на рік набігає тисяч 15, і це якщо не особливих хворіли. Так, кілька разів грип, пару пломб, такі всякі дрібниці. Військовим і їх сім’ям це безкоштовно до кінця життя. А особливо під кінець життя це величезні суми.

— Пенсія: Суттєва пенсія. Нє, я в цивільному секторі звичайно собі зароблю на пенсію. Але ніхто не заважає колишнім військовим теж заробити в цивільному світі потім. Але завжди додатково буле лишатися військова пенсія зверху. Немала.

— Пільгові кредити: на житло, на бізнес. Велике діло, якщо потім хочеш запустити свою справу, будинок для сім’ї, і т.п.

— Страхування життя. Приватно це десь сотня доларів на місяць, щоб отримати мільйон у випадку смерті. Менше молодим і здоровим. Суттєво дорожче старим і хворим. Не те, щоб аж дуже багато, але все одно набігає. Бувші військові мають то автоматично. Тому, коли б не помер, сім’я щось отримає.

— Плюс купа додаткових бенефітів, якщо десь помер під час участі в бойових діях, чи навіть просто піч час несення служби. Рідкі випадки, але і це буває, нажаль.

— Іміграція. Нелегали можуть легалізуватися через службу у війську. Якщо ти вже в країні, не маєш документів, все одно можеш піти в військо, що легалізує тебе в країні і відкриває шлях до громадянства. Багато нелегалів з Лат. Америки проходять цей шлях.

— Дисципліна і управління. Військо в США, це дуже добре налагоджена система. Тут вас навчать, як організовувати процеси, правила безпеки, комунікація. А якщо дослужитеся до сержанта чи вище, що більшість досягають за кілька років, то ще і навички управління. Унікальний досвід, який навіть не кожна велика корпорація може дати.

— Повага. В США військо в біографії дає величезну повагу. Особливо якщо потім захотіти в політику. Тут таке поважають. В Україні, думаю, тепер будуть теж.

________________________

Звичайно, можуть відправити на війну, де можуть вбити. Звичайно, це 7 років, де особисті свободи дещо обмежені. Уніформа. Вставай і лягай по розкладу. Виконуй накази. В цьому може є своя романтика, але це не для всіх.

Але і вигоди суттєві. Особливо для молодих людей з бідніших сімей. Це дуже добрий соціальний ліфт. Якщо є бажання освіти, зв’язків, своєї справи, але сім’я бідна, військо може дати можливість вистрибнути з бідних в середній клас, а може і вище.

Василь ТАРАС, Професор університету North Carolina-Greensboro

Зараз буде звернення до фанатів обох політиків.

Шановні обожнювачі Зеленського! Я приємно здивований тим, як ваш кумир виконує свої обов’язки останні сім місяців. Чесно зізнаюся – не очікував. В цілому, він і вибору особливого не мав – лише або стати державником, або повторити долю Януковича, якщо встигне добігти до гелікоптера. Я радий, що Зеленський пішов по першому шляху і з приємністю відзначаю, як він тримається на цьому шляху дедалі впевненіше, уже майже без милиць. Більше того – в силу певних обставин він став справжнім нічним жахом для росіян, хоча жодним чином не планував цього. Але і цю поль йому доводиться грати, і – що ж – грає її він дедалі краще.

Але. Не треба мене переконувати в його видатних лідерських якостях, організаторських здібностях та всяких особистих чеснотах. Бо я не забув перші два роки його каденції, які можна охарактеризувати як цирк на дроті. Я не забув великий дерибан, який влаштував його патрон Коломойський у сфері енергетики та інших сферах. Я не забув падіння економіки в останньому кварталі 2019 і першому кварталі 2020 року, ще в доковідні часи. Я не забув того, як ваш кумир шукав мир в очах путіна і відводив війська з позицій, які потім займали росіяни. Я не забув замороження проєктування і виробництва українських озброєнь. І поруйнованої системи забезпечення армії також не забув. Як не забув і переслідування волонтерів та активістів. Про Ріфмастера та його товаришок по нещастю пам’ятаєте ще? А я пам’ятаю, в мене пам’ять добра. Та, зрештою, у цей момент я також не те, щоб у захваті від обшуків у волонтерських фондах. Від розкрадання гуманітарки у Запорізькій області людьми з ВЦА. Від того, що Херсонське СБУ працювало на російську розвідку (а сфера безпеки є одним з прямих обов’язків Президента України). І я зовсім не в захваті, що на своїх посадах перебувають такі одіозні персонажі як Шкарлет, Ткаченко, Гетьманцев і Арестович (хоча, біс із ним, з Арестовичем, все одно він тільки говоряща голова без жодних повноважень, але ж огидно).

Тепер за Порошенка. Мене до чортиків дратують епітети на кшталт “пеця”, “шоколадний”, “барига”, “мародер”, “мальдівський” і що там ще (до речі, всі ці “боневтіки” і “янелохи” теж з тієї ж серії). За таке в мене відразу тягнеться рука до відфренду. Тому, якщо комусь хочеться вживати зазначені епітети, краще це робити не на сторінці у мене, щоб я мав нагоду зробити вигляд, що їх не побачив. Мені важко уявити, якими зусиллями він і його команда не допустили падіння України у 2014-2015 роках – спочатку військового, а відтак і економічного. Я усвідомлюю, що Мінські угоди, які заморожували конфлікт, були вдалим кроком, який за умов нашої неможливості швидко перемогти в гібридному конфлікті, давав нам час для зміцнення армії і країни, а також послаблював росію завдяки механізму санкцій, що були прив’язані до тих угод. Я знаю, що це було зроблено в умовах настільки потужного російського лобі в Європі (лише зараз ми поволі усвідомлюємо його справжню потугу), що виглядало практично чудом. Я добре пам’ятаю й інші здобутки часів Порошенка: і відбудовану армію, і отриманий безвіз, і введення системи “Прозоро”, і зменшення впливу олігархів на державні процеси (не всіх, щоправда), і децентралізацію (святая святих для розвитку регіонів), і становлення української церкви, і вибух на українському книжковому ринку, і те, як “Нафтогаз” став із найбільш дотаційного підприємства головним платником податків, і те як ми виграли росію в стокгольському арбітражі, і багато чого ще.

Але. Шановні любителі Порошенка. Навіщо ви зараз поводитеся так, як найостанніші зрадофіли, що верещали “ааааа, ліпецька фабрика, свинарчуки, хто здав іловайськ, патріоти в тюрмах, роттердам+, азазазаза!!!!!”? Вам видається, що Порошенко краще би впорався з поточною ситуацією? Цілком можливо. Але він зараз не є Президентом, а країна, тим часом, не впала, не загнулася, відбиває повномасштабне вторгнення вже восьмий місяць, отримує зброю і фінанси, контратакує і має всі шанси на перемогу. Як на мене, це і є головним в усій цій історії, а зовсім не прізвище президента. Зеленський має хороших спічрайтерів, які пишуть блискучі промови, гідні державника? Прекрасно! Значить, у нього зараз курс на розбудову країни і протистояння з росією. Адже слова найвищої посадової особи є визначальними для напрямку розвитку держави. Чи ви всерйоз вважаєте, що це спічрайтери міняють державний курс? Боюся, ви помиляєтеся – їх підбирають і ставлять їм задачі саме під той курс, який потрібно озвучити і задекларувати. Тому, що слова, написані спічрайтером, набувають вагу і стають державним курсом саме тоді, коли їх озвучує Президент.

І так, коли ви звинувачуєте Зеленського в тому, що він говорить те, що колись говорив Порошенко, то це виглядає або так, що Порошенко говорив дурниці, або так, що вам постать Порошенка дорожча за країну. Бо особисто я тільки радію з того, що після кількох років метань Зеленський не просто став на державницьку і антиросійську позицію, а ще й змушений бути у ній більш затятим, аніж його попередник. І мені плювати, з яких мотивів він це робить, головне, що він робить те, що потрібно. У Зеленського є величезна кількість прорахунків навіть зараз. Чому б вам не докласти зусиль до звільнення Гетьманцева, наприклад? Або до відстоювання волонтерів, яких переслідують? Наголошую – саме зусиль, а не пустопорожнього триндіння в фейсбуці. Чи російські ІПСО про боневтіка легше поширювати, не треба жертвувати часом і енергією, та ще й по морді ніхто не дасть через екран?

А, і те. Припиніть уже нарешті постити оте всрате “хторозмінувавчонгар”. Бо відповідь вам може не сподобатися або просто розчарувати своєю дріб’язковістю. Як свого часу та ж історія повторилася із “хтоздавіловайськ”.

Назар Розлуцький

Дуже помітний подальший розкол на два табори.

ОДИН ТАБІР, мейнстримовий, стає все більше про˗українським.

Якщо в перші місяці він щиро був душею з Україною, але лише в “думках і молитвах”, а на ділі підтримував надання максимум джавелінів для партизанської війни і волів не провокувати путіна, то зараз підтримує різке збільшення допомоги Україні, надання далекобійного і важкого озброєння, готовність завдати ударів по РФ, в тому числі ядерних, розуміння, що це може бути надовго і готовність підтримувати Україну повно і до кінця.

Серед політиків це Байден, Блінкен і в принципі більшість Демократів, більшість Республіканців, і певно відсотків 50 населення (відсотків 30 особливо не переймаються і не дуже в курсі).

Виключення – самі ліві Демократи, яких дуже мало, вони в принципі за Україну, але особливо не переймаються, час від часу нагадують, що в США є свої проблеми, але дуже тихо і без закликів не надавати Україні підтримку.

ДРУГИЙ ТАБІР, про-трампівські Республіканці, який все більше стає антиукраїнським.

В перші ж дні війни, сам Трамп назвав дії путіна “геніальними” і про Україну говорив, як корумповану країну, не варту допомоги, а за ним і його поплічники. Але ядро Республіканців його дуже присоромило і якийсь час такі тези зникли з ефірів. Однак за кілька місяців вони почали повертатися на про-Республіканські канали. У кожному зі щось 15 голосувань “по Україні” (щомісячне затвердження допомоги України, голосування за ленд-ліз, як в Сенаті, так і в Палаті Представників, 10-15 депутатів голосували проти, кожен раз одні і ті самі з “фракції Трампа”.

Останнім часом анти-українські тези знову повернулися в ефіри і стають все частішими і все гострішими.

Їх аргументи: події в Україні призводять до росту цін у всьому світі, американці страждають від інфляції, фондові ринки падають, є перебої з постачанням — і все це дійсно правда. Але далі вони розвивають думку, що все це через клятих Байдена і Демократів, які нерозумно підтримують Україну.

Перше, це багато коштує американським платникам податків – і дають купу розрахунків, на що можна було б пустити ті мільярди, що пішли в Україну. І аж дух захватує, як би добре жила Америка, якби ці гроші пустили на “будівництво шкіл, доріг, і фінансування бізнесу в США”. І що Україна ті мільярди все одно роздерибанить, а зброю продасть терористам з талібану.

Друге, у всьому винний Байден, бо він продовжує давати Україні зброю і політичну підтримку, а так ця війна ніколи не закінчиться, а отже американці й надалі будуть страждати. Ось гляньте, путін почав мобілізацію, референдуми, і не збирається відступати. Чи не логічніше було б перестати давати допомогу Україні і тобі б вони самі просилися домовитися хоч про щось з путіним і закінчити ці страждання американців через високі ціни на бензин. Але ж ні, Байден не турбується про американців. Байден продовжує підтримувати цю дурну війну і американці продовжують страждати через її наслідки. “Старий маразматик” так взагалі доведе світ до ядерної катастрофи.

Як приклад докладаю скріншот вчорашньої програми від Такера Карлсона, найпопулярнішого коментатора на Республіканському Фокс Ньюз (один з двох найпопулярніших каналів новин, на якому Калрсон – найпопулярніший коментатор з десятками мільйонів фоловерів). В кого нерви сильні, раджу нагуглити і почитати коментарі, щоб переконатися, що ці тези просуваються не лише “праві” медія, але і величезна кількість їх глядачів.

Ці думки поділяють відносно мала кількість американців, певно не більше 20%. Серед політиків – це лише частина Республіканців, майже всі з про-Трампівського крила. Серед населення – це віддані фанати Трампа, яких теж, не більше 20% (хоча сам Трамп набрав близько половини всіх голосів минулого разу, тому скоріше всього є ще великий відсоток латентних прихильників цих тез, які просто

на люди не зізнаються, але в душі погоджуються).

Підозрюю, що вони не стільки проти України, не стільки переймаються цінами на бензин, скільки дуже хочуть перемогти на виборах. Для цього їм треба довести, що Байден – поганий президент, а Демократів треба змести. Тому намагаються не лише перебільшити економічні проблеми (а тому постійно говорять про страшну економічну кризу, інфляцію і от-от повний колапс економіки), але і списати економічні проблеми на Байдена.

Якби Байден не підтримував Україну, вони б навпаки стали б яструбами, називали б Байдена “тряпкою” і розповідали, як би вони жорстко поставили путіна на місце (як в свій час називали Обаму “тряпкою”). Але Байден таки почав підтримувати Україну, тому його опонентам доводиться говорити, що Байден роздмухує війну і через нього інфляція. Нічого особистого, просто політика.

Радує, що “стара гвардія” Республіканців належать до першого табору описаного вище. Турбує, що другий табір все вище піднімає голову, все голосніше говорить про “нада просто прєкратіть давать ім оружиє”, і їх стає помалу але все більше. Якщо дійсно вони стануть більшість в Конгресі з листопада, як прогнозується, їх вплив і кількість можуть почати стрімко зростати.

Поки перший табір суттєво переважає. Але тенденція на користь другого табору і такими темпами ще за пів року буде не 80-20, а 50-50.

Василь Тарас ˗ професор University Of North Carolina-Greensboro

1. Коли закінчиться війна?

– Війна не закінчиться найближчим часом, ні до кінця осені, ні до кінця зими, усі прогнозисти які розповідають про терміни просто намагаються заволодіти увагою публіки. Війна тривала 8 років, і може тривати ще довгі роки.

2. Від чого залежить закінчення війни?

– Закінчення війни залежить виключно від здатності української армії завдавати російській армії таких втрат, які вона не здатна відновити.

3. Чи зупиниться Росія якщо захопить Донбас?

– Ні. Росія зосередила війська на Донбасі для створення максимальної переваги, оскільки у російської армії не вистачає сил. Російська армія зупиниться тільки там, де вона буде розбита – як була розбита під Київом, Харковом та Миколаївом.

4. Чи закінчуються у Росії ракети, снаряди та бомби?

– Росія витрачає багато, але вони готувались. Тому Росія зберігає, та значний час буде зберігати перевагу у бойовій техніці та боєприпасах, її запаси боєприпасів та техніки поповнювались останні роки, працює воєнна промисловість.

5. Чому НАТО дає нам так мало зброї?

– Насправді, країни НАТО дають нам дуже багато зброї, але Україна не створила власних запасів зброї і розгорнула велику армію, тому усе, що дає НАТО з коліс йде на фронт і цього постійно не вистачає. Якщо подивитись на повідомлення у ЗМІ, НАТО надало за 5 місяців понад 450 танків, 18 РСЗВ калібру 227 мм та тисячі керованих та некерованих ракет, понад 250 гармат 155 мм, включно з новітніми САУ, понад 500 тисяч снарядів 155 мм, включно з високоточними самонавідними снарядами, десятки гармат радянських калібрів 152 та 122 мм, сотні тисяч снарядів 152 мм, 122 мм, тисячі реактивних снарядів 122, 220, 300 мм, десятки мінометів 120, 82 мм, десятки тисяч мін до них, майже 100 тисяч ручних гранатометів, понад 2000 ракет переносних зенітно-ракетних комплексів, понад 8000 ракет протитанкових ракетних комплексів, зенітно-ракетні комплекси, протикорабельний ракетний комплекс “Гарпун”, десятки радарів, сотні зенітних ракет до ЗРК, сотні авіаційних ракет, 10 гелікоптерів, і велику кількість інших видів озброєння. Нам передали основних озброєнь та боєприпасів набагато більше, ніж у нас було запасів до війни.

6. Чому НАТО не передає нам більшість своєї зброї?

– Країни НАТО не можуть надати нам усі свої запаси зброї, через те, що у них: а) є свої плани оборони; б) вони не мали самі великих запасів для великої наземної війни, натівська доктрина покладається на систему панування у повітрі та на морі; в) Росія, Китай, Іран створюють нові військові загрози у світі, і країни НАТО мають забезпечувати резерви, які теж збільшуються.

7. Коли запрацює ленд-ліз та НАТО дасть стільки зброї скільки потрібно?

– Країни НАТО зараз різко збільшують потужності виробництва зброї, але це не можна зробити дуже швидко. Щоб розгорнути масштабне виробництво озброєння НАТО потрібно мінімум рік, по деяких видах – два роки.

8. Чи може виграти Україна війну у Росії?

– Так, стратегічно ми виграємо у війні з Росією, політично та інформаційно на нашій стороні країни, які виробляють понад 50% ВВП світу. Але Росія (2% ВВП світу) зберігає військову перевагу, і війна дається нам дуже високою ціною – десятками тисяч життів. Ми зупинили великий російський наступ, але ми поки що не можемо розгромити російські ударні угруповання та знищити російську артилерію. Росія володіє тактичною ініціативою на більшості ділянок фронту.

9. Яка головна перевага України у війні?

– Якість людей. Тому і головне наше завдання війни – зберігати та якісно застосовувати людей. Щоб не виснажувати людей до останнього. Щоб покращувати постійно знання та оснащення. Щоб на той момент, коли зброя НАТО піде на фронт більш масово, у нас були досвідчені та злагоджені війська.

10. Що треба робити державі?

– Потрібно готувати армію, економіку та країну до багаторічної наземної війни. Для цього потрібна мобілізація усієї країни, чітка оборонна доктрина, документи планування, зміни у якості комплектування, підготовки резервів, застосування військ, зміни у якості забезпечення та організації логістики. Кількість вирішує не все – перевагу створює якість, і саме якісні та системні зміни мають ключове значення.

11. Чи можемо ми звільнити окуповані території?

– Інших варіантів закінченні війни нема – поки ми не звільнимо окуповану Україну, війна буде продовжуватись. Росія не хоче миру, вона вимагає капітуляції та фактичного знищення України. Тому наш порятунок – це тільки перемога.

Юрій Бутусов

Фото ˗ Sima Ghaffarzadeh

It is doubtless that today’s Russia is “The Empire of Lies.” The way that Putin’s propaganda characterizes the civilized World and the way he uses the “mirror” strategy (a psychological instrument involving blaming others with their main feature) exemplify this.

The unbelievable, unprovoked, and absolutely cruel invasion of Russia to Ukraine, which is, in reality, an invasion not only militarily, but also culturally and societally, would be absolutely impossible without a proper and massive financial foundation. Putin has built four circles of lies regarding the financial issue of this war. In reality, the true number of circles is much, much higher, and they include political, humanitarian, military, and countless others. However, the fundamental problem is the financial issue. In the country where the main civilizational and cultural battle for ordinary citizens is the battle between fridge and TV, they will drop anyone–even Putin–when the fridge becomes empty. Losing billions of dollars on the war without any compensation (if not counting the compensation of carpets, forks, and lingerie stolen by Russian military marauders from cozy Ukrainian villages) would be impossible without having an unlimited card covering military costs. The extra money also should have been saved from paying for castles and yachts of close oligarchs, and reparation costs for Chechnya’s head Kadyrov. This large pot of money, which otherwise could be successfully used to, for example, reduce the number of outdoor toilets in Russian households from the current 20+ million is instead being appropriated to fight Russias`s war. Can you imagine a country so big, so official, and with an even bigger unofficial military budget, with a large segment of the population who are forced to use a toilet outside their houses in -20 degree weather several months per year?

So the question is, where did Putin get the money for the war, and how can he continue financing it under the sanctions? We’ve got answers.

First of all its crypto.

Russians clear their funds through realty in Saudi Arabia and the UAE. Buying estates with crypto and selling it with fiat money solves two problems at once: they get a sufficient amount of funds, and acquired legally. Legal foreign money that does not suffer from sanctions allows for oligarchs to continue living comfortably and to have access to forbidden technologies, such as tank optic details from Taiwan or tactical drones from Indonesia. Legally, Russia is not the party of the contract, but the fact is that the approach is superficial. Making deals below the surface allows oligarchs and the government to avoid attempting to go through regulated, official channels. Unexpected examples are more surprising. Some Swiss banks receive crypto transfers to open or top up virtual accounts. These transfers can be used in different ways, from linking to ApplePay to buying weapons or bulletproof vests from European suppliers for Russian private military companies (and the legend in negotiations is that they buy it for Ukrainian resistance/Civil Defense Forces – with a proven case from a known Czech company).

Secondly, duplicitous countries.

No need to mention China or India – their position is clear. But the fact that Russians didn’t share their plans before the war and are asking for help only after, with Lavrov living in his airplane since the 24th of February, means that conditions of that potential help will be more expensive for Russia, and the help itself will be more dangerous for those assisting. However, there are countries who politically confirm sanctions and speak out on Ukrainian sovereignty but at the same time economically assist Russian businesses to avoid complications. One example is Kazakhstan, with their Kaspi Bank allowing Russians to open accounts, use SWIFT, and even permit cash withdrawals worldwide.

While Kazakh politicians support sanctions and assert Crimea and Donbas are Ukrainian, Russians are free to create companies to continue receiving supplies from China and even the USA. However, there are more unexpected examples of Russian neighbours who potentially could be the next targets of Putin. Estonia allows the opening of legal entities for Russians–these companies operate normally worldwide. Finland, which suffered from Russian military aggression previously and even lost some of its territories, is another surprising example. A country that is aiming for NATO membership is at the same time continuing business with Russian Railways, a company that in turn supplies Russian Army logistics chains with missiles and tanks which destroy civilian targets in Ukraine like maternity hospitals. Finnish VR Group president Lauri Sipponen could be explaining his position soon to his government and his more clever partners in the European Union–Mr. Sipponen, don’t forget to express your respect to your war-supporting friend Belozerov when Russian Railways arranges logistics for rocket divisions to bomb Helsinki and your office on Radokatu.

States such as Brazil, Hong Kong, Dubai, India, Iran… these countries today are valuable links of Russian economic supply chains. Here is an example: a Hong Kong company buys several hundred containers with useful things for the Russian Army in the USA, but in Chinese Ningbo, without any additional taxes, the direction of the shipment is changed. Surprisingly, the new direction is the Russian Federation. FRESCO or SINOKOR are happy to deliver that to Russia. It passes on the railway from Vladivostok and the deal is done. This is the reason why Putin needs negotiations now. The train from Vladivostok is not a 1-day task. Brazilian shipments, which don’t only contain coffee, are approved to go to Russia through Istanbul and Bender-Abbas (Iran) and then by trucks. Not easy, but possible.

And about “wallets”

There are a few places Putin and the Russian government store and receive their money. One example is The Surgutneftegaz (Surgut Oil and Gas). In this example, with blocks and schemes, you may see the scale. Surgutneftegaz is an extremely secret and non-transparent entity. Despite all national and international legal demands the company doesn’t disclose the shareholders list. There are 35 Russian legal entities involved in the company’s structure and a dozen from Cyprus. When you dive into the details it becomes obvious that most of the Russian-linked bodies in the structure are fake, and all the money goes to mysterious third parties. There are three to six companies registered in small villages near Surgut under the same address. They all have identical financial reports, 10-20 thousands roubles (around USD 100) of authorised capital, and similar cash flow waves–35-40 billion roubles net income each in 2019 (USD 0,5 bln according to the rate of that period) and losses of 15-25 bln roubles in 2020. No market influence could cause such changes. This was clear and typical money laundry, gathering enough funds to support the war and pay for the loyalty of Putin’s close circle. Timchenko, Kovalchuk, Sechin, Miller, Roldugin, Rottenbergs, Mordashov and even Alina Kabaeva are grazing on the pasture of Surgutneftegaz. In Q1 2021 Surgutneftegaz had USD 45 bln on accounts that continue to grow. This is one of Putin’s direct wallets with money not being used for his country’s development, but for feeding his internal and external demons.

Taking all the above mentioned into account, it’s clear as a sunny day in May in Odesa that the important task of every government, company or powerful individual is to help the World with tactically destroying of all options that help Putin to continue this war against the World on the territory of Ukraine and finally stop that avalanche of the circles of lies he is poisoning the World with.

What are the 4 circles of Putin’s lies mentioned in the title? It’s quite easy to detect.

The first one is lying to his people. Not spontaneously, but as his global life strategy since his KGB times. When you lie to someone, you both are guilty. One is a liar, and the other believes a liar. Russian people agree with mobile crematoriums being  “utilized” by the army. Someone’s kids. Why would Putin pay a proper pension to his dead soldiers’ families when you can announce them “missing” with no chance to be found? Life is a lie, pa pa papapa (you may sing it with a popular melody in your head). He even can’t be brave enough to call the war-war. The Russian president even invented the phrase “special military operation” to avoid a Russian constitution violation. The severe penalties could be applied to the head of the state who started a war, but there are no consequences for those who start a special military operation. Could Leo Tolstoy know that his masterpiece’s name should have been “The special military operation and peace?”

The second one is his lie to the whole World. As he personally, and Russia in general, understand only the language of power, they are trying to speak that language calling the white black and vice versa. Only messages from Ukrainians received in the language of power changed Russian negotiation positions. Only the language of power spoken by World leaders could lead to the victory of the whole World.

The third lie is his lie to his close circle. MI6 and CIA analytics confirmed that most of his proxies were totally surprised when intimidation actions turned to rocket missile bombing of peaceful Ukrainian cities and killing civilians. How could they keep believing their leader when he is LIEder now?

And finally, the fourth one is his lie to himself. Irreversible mental changes made Putin a messiah in his own eyes and in the eyes of many Russians, but the truth is that he is not. He was just an old dying tyrant, who was the richest and most powerful man on the planet on paper until he persuaded himself that he needed factual proof of that power. It appears that the King is Naked like in Andersen’s “The Emperor’s New Clothes.” Everyone can see it except himself, and every minute there are a declining number of people who still believe him.

Artem Oliinyk is a political scientist, President of the IAPSS in Ukraine and research assistant at the Academy of Political Sciences of Ukraine, Director of the Institute for Government Relations (Kyiv).

Mykola Volkivsky i is an international public figure, holder of the Lane Kirkland Scholarship, Founder of the Foundation for the Development of Ukraine in Poland, and the IGR in Kyiv.

Вперше представник американської влади дала жорстку оцінку фактичному керівнику української влади – Андрію Єрмаку, і прямо вимагає його відставки

Для початку – чи має сама Спартц взагалі компетентність в українських проблемах? Конгресвумен стала широко відомою коли її запросив президент США Байден на церемонію підпису закону про ленд-ліз для України, який лобіювала та за який голосувала Спартц, і в знак пошани Байден саме Вікторії подарував ручку, якою підписав цей закон. Вікторія Спартц є впливовим лобістом розширення допомоги Україні. Вона народилась в Чернігові, вищу освіту здобула в Києві, і з початку російської агресії вона багато тижнів проводить в Україні, зустрічається з багатьма українцями, в тому числі військовими. Тому позиція Спартц щодо України як мінімум викликає повагу.

Президент Володимир Зеленський та голова ОП Андрій Єрмак жодних відповідей Спартц не дали, тож давайте розглянемо звинувачення Спартц щодо Єрмака по порядку:

1. “Погане керівництво невдалими мирними переговорами з Росією перед війною”.

Саме Андрій Єрмак керував мирними перемовинами з Росією, напряму спілкувався з заступником голови адміністрації Путіна Дмитром Козаком. Саме Єрмак запровадив “всеосяжне перемир’я”, розмінування кількох ділянок фронту, розмінування Чонгару. За три роки діюча влада не закупила жодного артилерійського снаряду, жодного ПТРК “Стугна”. Політика “поглянути в очі Путіну”, яку запроваджували Єрмак та президент Зеленський виявилась повністю хибною та вигідною для Росії, яка планомірно готувалась під прикриттям заспокійливих заяв української влади. Політика Єрмака-Козака виявилась трагедією для України і для мільйонів українців, за яку влада має нести відповідальність. Навряд чи в якійсь демократичній країні було б можливе, щоб керівник, який йшов на поводу агресора, міг би й досі залишатись у владі. На початку війни, варто додати, Єрмак не робив перші два тижні жодної заяви хоча мав би першим пояснити до якої великої крові він завів Україну своєю політикою.

2. “Запевнення українського керівництва, що у лютому нападу з боку Росії не відбудеться, всупереч західній розвідці, щоб перешкодити Україні належним чином підготуватися до війни”.

Саме Єрмак домігся незаконного призначення на посаду голови комітету по розвідці при президенті України люстрованого у 2015 році російського агента Руслана Демченка, який є співавтором ганебних для України Харківських угод щодо здачі Криму. Тобто Єрмак та Демченко формували позицію керівництва країн згідно з позицією Кремля. В результаті сама українська влада звинувачувала НАТО у розгойдуванні ситуації, і президент Зеленський у січні обіцяв українцям, що війни не буде і у травні ми будемо “їсти шашликі та відпочивати”. Завдяки позиції Єрмака Україна не дослухалась до численних попереджень розвідки країн НАТО, не провела розгортання оперативного резерву ЗСУ, не провела розгортання військ територіальної оборони, не роздана зброя, не були підготовлені оборонні рубежі для військ, не була підготовлена евакуація населення в районах російського наступу. Хтось у керівництві країни має відповідати за цю бездіяльність, яка призвела до десятків тисяч загиблих, та полегшала агресору окупацію 15% української землі, до багатьох мільйонів біженців.

3. “Саботаж (оборони) Херсону та надання його росіянам для організації трагедії батальйону “Азов”.

Влада та Єрмак особисто постійно підкреслювали необхідність розмінування Чонгару, ось хронологія заяв, які робились навіть напередодні вторгнення: https://myrotvorets.news/yak-rozminovuvaly-chonhar-dlia…/ . Україна мала можливості підірвати усі чотири мости та шість дамб через Чонгар, мала можливості підірвати мости у Херсоні ще до початку російської атаки, або на самому початку такої атаки. Але через політичне втручання жоден міст та жодна дамба не були підірвані, в результаті чого противник на другий день війни захопив більшу частину Херсонщини, захопив Мелітополь, на третій день захопив Бердянськ, на четвертий без жодних перешкод оточив Маріуполь. Фактично дві бригади – Нацгвардіі, до складу якої входив “Азов”, та 36 бригада морпехів ЗСУ з різними підрозділами інших частин, були з самого початку війни приречені на оборону в абсолютно невигідних умовах, у повному оточенні. Путіну фактично здали коридор до Криму. Ворог захопив південь України, захопив найбільшу у Європі Запорізьку атомну електростанцію. Хто відповідає за ці рішення та за цю бездіяльність? Керівництво України мовчить, хоча це просто аморально по відношенню до десятків тисяч жертв.

4. “Затягування термінових закупівель військової техніки через Міністерство оборони України та висування необґрунтованих або навіть незаконних умов”.

Це питання стосується дій влади після початку війни. Не буду зараз деталізувати, але пані Спартц багато питань озброєння України не змогла пробити через відсутність адекватних рішень у Києві. Питання дискусійне, про відповідальність саме Єрмака в цьому питанні сказати не можу, в мене наразі нема даних.

5. “Витік інформації в Білорусь і зрештою в Росію про операцію України із захоплення “Групи Вагнера”, що призвело до її провалу”.

Жодного розслідування по Вагнергейту в Україні не відбулось. Але одного захопленого у полон “вагнерівця” росіяни миттєво погодились обміняти на наших полонених, це важливі для них полонених. Ми могли мати для обміну понад три десятки “вагнерівців”. Відповідальність на себе взяв президент Зеленський, хоча спочатку він взагалі все заперечував.

6. “Цілеспрямоване затягування через свого заступника Олега Татарова призначення незалежного антикорупційного прокурора”.

Україна на вимогу Заходу провела єдину структурну реформу у державному апараті – створила систему антикорупційних органів. Але вже два роки ця система не працює, оскільки два роки саме офіс президента та Єрмак блокують призначення Спеціального антикорупційного прокурора. І українське суспільство це питання, нажаль, не спроможне добитися від Зеленського та офісу президента виконання їхніх численних обіцянок по призначенню прокурора САП. Ми залишаємось для наших союзників країною, яка з корупцією у владі боротись не здатна. Хто має за це відповідати?

Ось посилання на цю заяву Спартц: https://censor.net/…/kongresvumen_ssha_spartts…

Зараз влада намагається дискредитувати Вікторію Спартц, але відповіді на її питання важливі в першу чергу не для США, вони важливі для нас, українців. Саме зараз, під час жорстокої війни. Бо за яку державу ми зараз б’ємось та втрачаємо десятки тисяч кращих людей – за державу, де є демократія та закон, чи за державу, де править брехня і зневага до десятків тисяч загиблих внаслідок проросійських дій влади?

Якщо Україна буде діяти у традиціях демократичних країн це тільки збільшить військову допомогу, а не зменшить, це очевидно, ніхто не зупинить нашу підтримку.

Найганебніше, що у нашої влади зараз є багато часу поливати брудом Вікторію Спартц, але зовсім нема бажання дати відповідь десяткам мільйонів українців на поставлені нею питання.

На фото: президент США Дж. Байден підписує закон про ленд-ліз на постачання зброї на суму 40 мільярдів доларів у присутності Вікторії Спартц. Для розуміння – ця сума більша за 40 (сорок!) річних бюджетів закупівлі озброєння Міністерством оборони України у розмірі 2021 року.

Очільник наглядової ради “Укроборонпрому” Тимофій Милованов відреагував на заяву конгресвумен Вікторії Спартц щодо необхідності перевірки можливого зв’язку глави АП Андрія Єрмака з РФ.

Про це він написав у Facebook. За його словами, Спартц – “неетичне політичне чудовисько, яке використовує Україну заради своїх політичних цілей”

Далі текст Милованова з його допису у Фейсбуці

• Авіабаза Рамштайн у Німеччині – опорний пункт ВПС США у Європі. Тут 26 квітня пройшов саміт 40 країн, на якому учасники обговорювали важливе рішення – про постачання важкого озброєння Україні. Саміт проводив міністр оборони США Ллойд Остін, який до Німеччини приїхав безпосередньо з Києва після зустрічі з Зеленським.
• Це дуже хороша новина для української дипломатії, яка вже третій місяць пробиває опір західних країн, сподіваючись отримати від них сучасне озброєння. Новина хороша, але водночас викликає тривогу. Спробуємо розібратися у нюансах.
• В адміністрації Байдена, як відомо, було два крила – друзі Росії та друзі України. Поділ досить умовний, але він є.
• ️До друзів Росії, зокрема, відносять директора ЦРУ Вільяма Бернса. Держсекретар Ентоні Блінкен – беззаперечний друг України. З початком бойових дій загін друзів Росії порідшав, як після артобстрілу.
• ️Довгий час у медіа сперечалися про позицію глави Пентагону. З ким він більше товаришує? Справа в тому, що 2010-і роки Ллойд Остін відзначився серією скандальних заяв. Насамперед щодо Афганістану.
• Остін критикував політиків та військових США, які виступали за розміщення в Афганістані американського контингенту та виділення значної військової допомоги цій країні. Але Остін, який воював і в Афганістані, і в Сирії, і в Іраку, знав, що каже. Він розумів, що скільки не допомагай уряду Афганістану озброєнням, технікою та інструкторами, у разі загрози від талібів, усі там покидають зброю та розбіжуться. Як показав час, Остін мав рацію.
• ️У 2015 році Остін у тому ж дусі висловився з приводу Сирії. На слуханнях у Конгресі Остін заявив, що програма підготовки бійців у Сирії на півмільярда доларів ні до чого не призвела. На всі гроші вдалося підготувати лише невеликий загін. У США із цього приводу вибухнув скандал.
• Роблячи такі заяви, Остін думав не як політик, а як генерал. До речі, він ще й перший в історії США афроамериканець у кріслі глави Пентагону. Рубати правду матку, а не крутити, як заведено у політиків, це, мабуть, частина його іміджу.
• Є ще одна цікава деталь про Остіна: при президентові Трампі він опинився не на держслужбі. Йому запропонували увійти до ради директорів компанії Raytheon. Ця компанія – глобальний виробник зброї. Виготовляє літаки, ЗРК, радари, космічну техніку. Зокрема Raytheon виготовляє джавеліни.
• Постачання джавелінів в Україну напередодні війни для Остіна були логічним рішенням. Політик може на таке б і не пішов. А генерал – будь ласка.
• Після зустрічі із Зеленським Остін за звичкою рубанув правду-матку журналістам. Він висловився з приводу стратегії США: “Ми хочемо, щоб Росія була ослаблена настільки, щоб вона не могла більше робити те, що вона зробила під час вторгнення в Україну. Вони вже втратили багато військового потенціалу, і ми хочемо, щоб у них не було можливості дуже швидко відтворити цей потенціал.
• У чому цінність цієї заяви? У тому, що стратегія США, яка неодноразово змінювалась, на даний момент є саме такою.
• Вже з’явився відтінок скандалу навколо цієї заяви. Мовляв, Америка намагається послабити Росію руками українських воїнів. Це чиста демагогія. Якщо Захід не готовий вступити у війну, то яка тоді альтернатива? Не робити нічого? Дати мільйонам українців загинути, як у Бучі?
• Вихід для нас зараз лише один – отримувати якнайбільше озброєння у Заходу, щоб завдавати Росії максимальної шкоди і зробити її більш згідливою. Тоді, як і підтвердив російський “міністр брехні” Лавров, все вирішиться за столом переговорів. Ось тільки як саме вирішиться? Питання упирається у військовий потенціал України.
• Мета саміту в Рамштайні якраз у тому, щоб у Заходу не залишилася двозначних рішень. Україна має отримати стільки озброєння, включаючи важке, скільки потрібно, щоб вистояти та звільнити території, захоплені агресором. Між першим і другим завданням велика різниця. Наступальних озброєнь Україна має мінімум. А наступати треба. На Херсон, Кремінну та Волноваху. Наступальні озброєння потрібні для розблокування Маріуполя. Їх немає чи дуже мало. Все це потрібно виправити.
• Чого раніше боявся Захід? Є багато факторів, які лякали колективний Захід у зв’язку з агресією Росії:
• – зіткнення Росії із Заходом може перерости в ядерну війну;
• – поставляючи Україні свої озброєння, західні країни послаблюють власну оборону;
• – військова допомога – це дорого, як і повноцінні санкції проти РФ, а зрештою все вирішує економіка.

• Все це чудово розуміли в Кремлі ще до війни. Тому Путін відразу став креслити для Заходу “червоні лінії”. У заяві про спецоперацію в ніч на 24 лютого путін лякнув Захід: “Хто б не намагався завадити нам, а тим більше створювати загрози для нашої країни, для нашого народу, повинні знати, що відповідь Росії буде негайною і призведе до таких наслідків, з якими ви у своїй історії ще ніколи не стикалися”
• Захід все ще боїться путіна чи щось змінилося?
• Захід, як і раніше, боїться путінських загроз, але дещо вже змінилося. Путін програв першу фазу війни, коли намагався одночасно взяти Київ, Харків та Одесу. І хоча робити висновки ще рано, все виглядає так, що Путін програє і другу фазу війни. Йому не вдалося суттєво просунутися на Донбасі.
• Очікувалося, що повний контроль над Донбасом виявиться “хоч якоюсь перемогою до 9 травня”. Але залишилося лише близько двох тижнів до Дня перемоги. Прогресу немає. Західні експерти оцінюють ситуацію приблизно так само. Вони відзначають, що тепер Росія хоче наступати на Запоріжжя, Кривий Ріг та Одесу, але й там її успіх малоймовірний.
• “Успіхи Росії залежить від авіаударів, артилерії та ракет  далекої дії, щоб прокласти шлях для наступу сухопутних військ, – цитує Newsweek слова анонімного високопоставленого офіцера армії США. – Але вона не може підтримувати наступ на гігантському фронті, який вона зараз створила. Українське військо не лише утримало свої позиції, а й навіть подекуди просунулося вперед… Так, Росія воює – але Україна перемагає”.
• Нас ще в школі вчили, що головна цінність – це мир. Приблизно так само вважали сучасні західні політики, продовжуючи утихомирювати Путіна, коли він воював у Грузії, окупував Крим, Луганськ та Донецьк.
• Але під враженням військових дій в Україні, як і надзвичайної жорстокості російського агресора, Захід погодився з думкою, що єдиний спосіб досягти миру в тому, щоб продовжувати завдавати максимально можливої ​​шкоди армії Росії. Тому постачання важкого озброєння є очевидним рішенням, навіть незважаючи на те, що європейська бюрократія зараз все ще гальмує.
• То малоймовірно, що Росія вдарить ракетами по країнах Європи у відповідь на постачання озброєнь з України. Як це може бути? Вони збираються перемогти НАТО, хоча так і не перемогли у Рубіжному.
• Що має намір зробити Росія?
• 25 квітня Лавров дав інтерв’ю російським пропагандистам з Першого каналу. Немає сенсу його розбирати чи цитувати. Ключовим в інтерв’ю були слова “переговори”, “переговорний процес”. Лавров вжив їх щонайменше 17 разів.
• Одночасно Росія демонструє намір вдарити по містах Запоріжжя, Кривий Ріг, Миколаїв та Одеса. Це підтверджує Генштаб ЗСУ, місцева влада, а також добре обізнана британська розвідка. Висловлюється припущення, що удар по Донбасу, який до ладу не відбувся, був лише відволікаючим маневром, який змусив би ЗСУ стягнути в регіон максимальні сили.
• Ймовірно, росіяни намагатимуться задіяти у військових діях свій контингент у  Придністров’ї. Там уже готують для цього ґрунт: ФСБ організувало серію вибухів, ймовірно, маючи намір звинуватити у них ЗСУ.
• Росія спробує захопити південь України, відрізавши нам доступ до Чорного моря. І переговори, про які базікає Лавров, – лише доповнення до захоплень на півдні. Тобто спочатку – захоплення, потім переговори на вигідних агресору умовах. Такий план.
• Тільки чи вистачить сил Росії для захоплення нашого півдня – велике питання. Шанси на успіх агресора знизяться ще більше, коли рішення про постачання важкого озброєння в Україну буде ухвалено та розпочнеться. Якщо й на південному напрямку ворог зазнає поразки, перспектива миру стане набагато реальнішою. І це, мабуть, справа 2 – 3 тижнів.
• Існувала інформація про спробу кількох генералів з Генерального штабу Росії надати Путіну аналітичний звіт, який рекомендував відмовитися від другої хвилі наступу, тому що вони фактично тут втрачають всю боєздатну частину армії і до цього все йде. Він сказав, що все за планом, продовжуємо наступ.
• “Успіх на півдні у росіян набагато менш ймовірний, ніж успіх на Донбасі. На те є низка причин. Головна – у них великі проблеми з логістикою, це вже було видно в Київському регіоні. Такі міста як Запоріжжя та Кривий Ріг знаходяться далеко від російських баз постачання. Цю проблему вони вирішити, мабуть, не в змозі. Другий момент – відсутність підтримки серед місцевого населення. Їм тут нема на кого покластися. Третій момент – тут цілий ряд великих міст, які не оминути. Зі взяттям міст у них великі проблеми”, – джерело в американських силових колах.
• Саміт на базі Рамштайн, де США та ще 40 країн обговорювали серйозну військову допомогу Україні, не зважаючи на загрозу ядерного удару Росії – дуже добрий знак. Це означає, що у світі не вірять у путінський шантаж чи з якихось причин його не бояться. Привід для тривоги, ясна річ, залишається. Проте нові наміри Заходу нам лише на руку.
• Ситуація довго залишалася невизначеною, але зараз вона безперечно хитнулася в нашу сторону. Що не говори, але це вже справжній ленд-ліз, і наше завдання – скористатися ним максимально ефективно. Їбаште їх, хлопці!

Ввечері 30 березня, на муніципальній площі міста Вейн, що в північній частині штату Ню Джерсі, замайорів синьо-жовтий український прапор. Близько 200 людей зібралося біля центральної будівлі поруч з меморіалом ветеранам щоби підтримати Україну та показати єдність і солідарність з українським народом.

За підтримки місцевої влади, підняття прапору відбулося з ініціативи пластуна Марка Войціцкого зі станиці Пассейк. Не зважаючи на холодну погоду, надзвичайно тепла атмосфера панувала впродовж вечора, i всі присутні прийшли з молитвами в серцях і надією на припинення незаконного російського вторгнення.

Вечір розпочався з промови мера міста Крістофера Вергано, який пообіцяв що український прапор майорітиме над Вейном допоки не припиниться конфлікт в Україні. Серед інших гостей вечора були сенатор штату Крістін Коррадо, рабай Ренді Марк, та президент ради освіти Вейну Сюзанна Пудуп, яка з трепетом в голосі і зі сльозами на очах говорила про два мільйони українських дітей, які були змушені покинути свої домівки і тимчасово залишити Україну.

Надзвичайно чуйною була промова Наталки Войціцкої, яка розповіла присутнім про кольори українського прапора, що символізують «прекрасне блакитне небо над Україною», та «величезні поля золотої пшениці, що росте на найродючішому ґрунті в світі». Як зазначила Наталка, «На превеликий жаль, ці яскраві кольори тепер стали чорно-сірими…» Наталка також пригадала трагічні сторінки голодомору та часів 2-ї світової війни, коли на долю українців, як і тепер, випало чимало страждань. На завершення свого виступу Наталка наголосила, що «Незважаючи на звірства, які відбуваються сьогодні – вбивства невинних чоловіків, жінок та дітей, руйнування церков, шкіл, лікарень – рішучість українського народу зберегти свою свободу, свою землю та багату культуру залишається незламною! »

Місцевий хор однієї зі шкіл Вейну виконав дві зворушливі пісні: «Молитва за дітей» та «Справжні кольори», викликавши сльози у багатьох. А згодом, у виконанні шкільного духового оркестру прозвучав гімн України. Під супровід оркестру, гімн рідною мовою співали також десятки українців, які були присутні на церемонії.

Пластуни Марко Войціцкий та Надія Воробець, що проживають та навчаються в Вейні, офіційно підняли український стяг який тепер щодня майорітиме над їхнім містом, символізуючи незламний дух українського народу в його боротьбі за свою незалежність та волю!

Nadiya Vorobets