Holy Ascension Cathedral invites all to the annual UKRAINIAN FESTIVAL honoring Nadiya Savchenko and the memory of the victims of Moscow’s aggression. The festivities will begin at 1 PM. On the expanded outdoor stage will be exciting performances by artists from Northern New Jersey including: ISKRA dance ensemble, Tsvitka ensemble, the Passaic CYM dancers. Homemade Ukrainian cuisine, vendors. activities for the young and the young-at-heart and drawings will highlight the day. Don’t miss it! We will be glad to welcome you. For additional information call 973-661-4949.
NOTICE TO THE FOLLOWING MEMBERS TO CLAIM THEIR ACCOUNTS IMMEDIATELY
and not later than October 15, 2016 or the funds will be released to one of the following entities, depending on the member’s last known address on record at Self Reliance New York Federal Credit Union:
NEW YORK: Office of the State Controller, Office of Unclaimed Funds
NEW JERSEY: State of New Jersey, Dept. of the Treasury, Unclaimed Property
CALIFORNIA: California State Controller’s Office, Unclaimed Property Div.
CONNECTICUT: State of Connecticut, Office of the State Treasurer, Unclaimed Property Div.
FLORIDA: Florida Dept. of Financial Services, Bureau of Unclaimed Property
GEORGIA: Georgia Department of Revenue, Unclaimed Property Program
NORTH CAROLINA: Department of the State Treasurer, Unclaimed Property DIvision
PENNSYLVANIA: Pennsylvania Treasury Department, Bureau of Unclaimed Property
A one time $25 escheatment fee will be assessed on each account by the Credit Union at this time. To reactivate your account please contact one of our conveniently located branch offices.
The proclamation was accepted from Mayor Kenney by the Honorable Ihor Sybiha, Consul General of Ukraine in New York, who addressed the audience.
Philadelphia, Pa.—The Ukrainian-American community of the Greater Philadelphia area observed the 25th Anniversary of Ukraine’s independence on Wednesday, August 24, in an outdoor ceremony on the North Broad Street area of Philadelphia City Hall.
The Most Reverend Metropolitan Archbishop Stefan Soroka, of the Ukrainian Catholic Archeparchy of Philadelphia offered the closing prayer, praying for Ukraine and all who lost their lives defending Ukrainian independence and sovereignty.
Philadelphia Mayor James F. Kenney, after receiving the traditional Ukrainian bread and salt greeting of hospitality from performers of the Voloshky Ukrainian Dance Ensemble read the official City of Philadelphia Ukrainian Independence Day proclamation.
The proclamation was accepted from Mayor Kenney by the Honorable Ihor Sybiha, Consul General of Ukraine in New York, who addressed the audience.
Greetings were offered by the Honorable Michael G. Fitzpatrick, Co-chair of the Congressional Ukrainian Caucus; Colonel Bob DeSousa, State Director, Office of Senator Pat Toomey; the Honorable Julius Pranevičius, Consul General of the Republic of Lithuania in New York and the Honorable Ayla Bakkalli, Representative of the Crimean Tatar Mejlis at the United Nations, Adviser to the Permanent Mission of Ukraine to the United Nations on Indigenous Matters
Dr. Zenia Chernyk, president of the Ukrainian Federation of America, which organized the event, gave words of welcome, after being introduced by Roman Petyk, Esq. who served as Master of Ceremonies.
The national anthems of both the United States and Ukraine were sung by Yuliya Stupen, and the Ukrainian flag was raised at City Hall.
After Metropolitan Soroka’s prayer, children released blue and yellow helium-filled balloons that slowly drifted aloft into the Philadelphia sky marking the Ukrainian Independence celebration.
The following is the closing prayer offered by Metropolitan Stefan:
We humbly bow our heads to You, Lord, in heartfelt gratitude for Your sign of hope for a people long suffering under oppression of persecution under communism, and war and occupation by a foreign neighbor.
Thank you for Your presence and blessings with all who have gathered this day here in this City of Brotherly Love to celebrate the 25th anniversary of Ukraine’s Independence. We are grateful for the efforts and dedication of those who raise their voice in support of Ukraine.
We pray for the freedom of all people in this world, that all may taste release from oppression and subjugation. A quarter century ago, Ukrainians rose from despair with hope as a free and independent nation.
Help us Americans to continue to peel the hope of the Liberty Bell in the hearts and minds of all who strive for freedom. Recall for us how our freedoms came with time and patience as our independent nation journeyed on its path of maturation. We recall the gradual process beginning with the Declaration of Independence in 1776, the Articles of Confederation in 1781 and the Constitution in 1787, and then amended with the addition of the First Ten Amendments, the Bill of Rights in 1791. We recall how our nation experienced growing pains as it designed the structure and implemented the ideal of self-government.
We recall the words of our first President, George Washington, when he observed, “Liberty, when it begins to take root, is a plant of rapid growth”. Grant, Lord, much patience and perseverance to the leadership and people of Ukraine as they mature in their democracy. Help all to be patient, good listeners, and enablers of a solid democracy. Allow no one to fall into despair and frustration, but persevere with optimism and hope. Inspire Ukrainians and Americans to sustain one another with steadfast efforts and hope to attain the liberty which You, Lord, desire for Ukraine and for all people of the world.
Lord, like the Psalmist, we too cry out to You to listen to the plea of Ukrainians for help from today’s oppressors. Ukraine has already been invaded in Crimea and its invaders have now amassed a huge invading army on its borders.
Lord, You have received the souls of over 10,000 soldiers and civilians who have died defending Ukraine. Grant them a place in Your eternal Kingdom for their ultimate gift of sacrifice of life in defense of others.
Thousands of civilians have been wounded and have become refugees. Grant Your healing to all who suffer. The celebrated liberty of a nation, Ukraine, is again being challenged, a challenge which will impact the freedom loving people of neighboring countries in Europe who have also released themselves from the captivity of communism.
Past atrocities and oppression of peoples often are enabled by the silence of other nations, and the silence of the respected voice of the media. We recall the souls of over 8 million people who died of a forced starvation by Stalin in the Holodomor in Ukraine in 1932-33. The world remained silent and the media made only a brief comment as to malnutrition occurring in Ukraine at that time. Lord, do not permit us Americans to be complicit in yet another developing subjugation of a people and a nation’s territory by remaining silent. Lord, we cry out to you for help from our oppressors in Ukraine. Inspire all of us to vigorously protest the threat of liberty to Ukraine and to all people of the world. It is our obligation as we celebrate and value our own freedoms here in these United States of America.
Lord, we as Americans offer heartfelt gratitude for the liberties and gifts You so generously pour upon this nation and its people. We are a people of hope. Direct us, Lord, to generously share that same hope and optimism with Ukrainians in Ukraine, those living here in the cradle of liberty in this City of Philadelphia, and throughout the world who today celebrate the 25th anniversary of Independence in Ukraine.
I conclude with the words of prayer offered by the Ukrainian poet, Taras Shevchenko, “O Lord, Grant us leave to live! We have faith in Your power and living spirit! Truth will arise! Freedom will arise! And to You alone, will all the tongues bow down, for ever and ever,” Amen.
Мабуть у кожного українця різні почування з 24 серпнем. Мені здається, що доля дала мені багато більше чим пересічні людині світу бо народився я у Ню Йорку до зовсім нових американських політичних емігрантів з України, одної з найбільш трагічних але і героїчних країн світу. Родитися і виростати в США, а зокрема у найголовнішому місті не тільки в США, але здається у цілому світі давало людині неабиякі нагоди, вигоди, ілюзії та створювало вражіння власної окремішності та важливості.
Родинне коріння батьків та прадідів робили з людини не просто американця з буденними особистими амбіціями, але з світоглядом наповненим любові до власного народу і гніву до його ворогів, тобто жити і працювати, але також стриміти, сягати і змагатися не тільки для власної вигоди чи слави, але для чогось далеко більшого і святійшого – за долю свого народу.
Мабуть ілюзії простеляли життєвий шлях. Ми, тобто моя родина, вірили у остаточну перемогу правди і тому надіялись на можливий добробут власного народу хоч при раціональній розмові інколи признавали, що це надто оптимісте бачення, але ніколи не дозволяли собі щоби реалії впливали на наші змагання.
Наука починалася вдома ясно, що в українській мові бо Ню Йоркська сьома вулиця була трохи немов зачарованим ізольованим світом українства, а тим більше домашній притулок. Формальне навчання також починалося в українському оточенні хоча в англійській мові, але ця перша доза англійського не дуже шкодило бо недалеко був національний острів удома. Коли у першому класі формальної школи учителька завважали, що я взагалі не володію англійською мовою хоча народжений в США і звернула увагу батьків на цей брак відповідної підготовки дитини до американського, батько спокійно відповів, “нічого, навчиться, добре що знає українську.”
Студентське життя було наповнене ідеалістичним змістом, тільки замість перевантаженням захистом усього людства та впровадження миру у світу, я турбувався більше долею власного народу, а мир бачив як далекий момент після затяжної боротьби за волю і справедливість. Правда батьки наголошували завдання закінчити вищі студії, але оскільки у тому віці в уяві я був розумнішим за батьків, школа мала тільки значіння як для кожного американця, але було щось поважнішого — захист і боротьба. Щоденно відбувалася підготовка не тільки до шкільних занять але також до акції. Були арешти в Україні і тут теж мали бути як знак солідарності з нашими братами. Це почуття української особливості (exceptionalism) не покидало і у середньому віці в професійному житті. Моя роль була далеко кращою від моїх американських друзів бо, крім щоденних турбот, я мав ще на своїх плечах долю цілого народу про яку мої американські друзі знали дуже мало.
Одначе 24 серпня 1991 приголомшило, хоча виглядало майже нормальною кульмінацією життєвого шляху, тим більше, що воно було ціллю життя. Ну і процес відбувався поступово бо були декларація суверенітету, живий ланцюг, революція на граніті. тощо. Але той момент проголошення був вершком почування найбільшої радості.
Пройшов короткий час і прийшла реалізація, що так це кульмінація, але це також новий початок знов нового змагання, нових завдань. Ця реалізація прийшла вже підвечір першого дня. Україна проголосила незалежність, але хто цю незалежність визнає. Поволі почали визнавати менш впливові країни приятелі, а країна в якій доля дала мені можливість родитися мовчала. Щойно чотири місяці пізніше США визнала незалежну українську державу. І тоді я зрозумів, що вибороти незалежність було важко, а вдержати мабуть не легше, бо правдивих країн-друзів не було, а була тільки політична вигода в більшості без принципова.
Здається 25-ліття державності це не довгий проміжок в історії других держав, але для нас українців це щось небувалого. Які ми щасливі, що доля Божого Провидіння нагородила якраз нас цим радісним життям. Кожного року 24 серпня це день глибоких почувань, це день радості, це день коли відсуваєш раціональність і аналіз. Завтра мабуть треба буде освідомити собі, що змагання за нашу державну незалежність було і залишається боротьбою нашого життя, бо реалії, в тому числі геостратегічне положення, що ми наголошуємо так часто у позитивній площині, дуже важкі. Та ж і ми, хоча народ добрий, розумний, працьовитий, з освітою, все ж таки надто ввічливий, а може і наївний, а довкола нас хижаки, а фактично всі другі, не розуміють і не відчувають наших переживань.
Тому чверть століття незалежного життя мого народу це велике Свято. Святкуймо величаво, але вже 25 серпня берімося до дальшої праці. Нехай нам допомагає у цьому Бог який керує всім, а доля залежить від Божого Провидіння і нас самих. Не забуваймо, що Бог помагає тільки тим котрі змагають до висот. Як для мене немає нічого кращого чим державність власного народу. “Яка краса: відродження країни!” писав Олександер Олесь. Тим більше коли тому відродженню доля має надати спершу 25 літ, а потім багато, багато більше. Для цього треба працювати. Многая Літа, Україно!
Для кожної адекватної людини очевидним є той факт, що, на сьогодні, суб’єктом розгортання військової загрози в світі є Москва в особі узурпованої, тиранічної влади В.Путіна, який вибудовує відносини з світовим співтовариством виходячи з позицій сили та залякування. Окрім цього, діюча верхівка Кремля, мислить критеріями КГБ-шних спецоперацій, що абсолютно не співвідноситься з сучасними намірами та стратегічними завданнями демократичного світу по досягненню колективного миру та безпеки.
Одним із демонстративних прикладів чергового безглуздого фарсу Кремля є офіційні звинувачення в бік Києва щодо проведення диверсійно-підривної операції в окупованому Криму, за участі, начебто, професійних українських розвідників. Такими гучними заявами керівництво РФ, що супроводжувались цілою низкою непрофесійно-сфальсифікованих фото та відеодоказів, в чергове підтвердили те, що Російська Федерація має всіх за дурнів, а також, ставить під сумнів професіоналізм російських силових та спеціальних відомств.
Чого тільки варта фотографія «палатки українських диверсантів», яку на широкий загал виставили російські засоби масової інформації. Так от, українські громадські активісти, разом з журналістським співтовариством з’ясували, що дане зображення, ніби то, «прихистку» вітчизняних «диверсантів» є нічим іншим як фото взяте з т.з. «фотостоку» Fotolia.
Не менш парадоксальним є і самі персоналії, котрих Кремль цинічно звинувачує в диверсійній діяльності на користь України. Так до прикладу еталоном сучасного диверсанта, розвідника чи взагалі спецпризначенця, за твердженнями Москви є Євгеній Панов, 140-ка кілограмовий чоловік, зовсім не спортивної статури, завданням якого, за тими ж твердженнями російських пропагандистів, є огляд та вивчення об’єктів диверсійної зацікавленості, протяжність між яким декілька сотень кілометрів, а враховуючи й прекрасні кримські гірські краєвиди, ну ті де розбитий «прилисток», так в громадянина Панова, мабуть в арсеналі і спеціальна альпіністська підготовка.
Які ж мотиви та справжні наміри Москви у розгортанні цього фарсу? Насправді, вони досить очевидні та зрозумілі. По-перше – це елемент передвиборчих технологій, який дозволить підвищити рейтинг правлячої партії «Єдиної Росії». Аналогом застосування такого роду «брудних та жорстоких» технологій є підриви високоповерхових будинків, розстріл школярів в Беслані, захоплення глядачів на показі фільму «Схід. Захід» (Норд.Ост), після чого в масовій свідомості росіян актуалізовувалась картинка зовнішнього ворога – чеченських екстремістів, розпалювалась істерія терористичної загрози, що давало підстави розпочати воєнні дії в Чечні, відволікши увагу народу від соціально-економічних проблем та створити президенту Путіну образ «рятівника нації». Не виключено, що недавні вибухи в Санкт-Петербурзі, які інкримінуються Москвою як теракти є нічим іншим, як черговою спецоперацією Кремля.
Здійснюючи таку інформаційну операцію, Кремль має на меті перекласти вину за невиконання «Мінську-2» на офіційний Київ; дискредитувати Київ як суб’єкт міжнародних відносин; зірвати «мінський» та «нормандський» процеси пошуку шляхів мирного врегулювання конфлікту на Донбасі, а також, апелюючи до російського суспільства щодо необхідності боротьби з «українськими терористами», розв’язати військові дії проти України, оскільки Путін розглядає переможну війну як можливість консервувати свій режим та втриматись при владі.
Інша мета, яку переслідує Кремль – відволікання російського населення від наявних проблем у соціально-економічній ситуації у країні. При цьому, характерною ознакою зазначеного є коментарі В.Путіна, в яких він вказує на аналогічну мотивацію української сторони («на злодії шапка горить»);
У результаті «розігрування» Росією комбінації з «українською ДРГ», Кремль отримує переваги і зручні передумови задля «закручування гайок» стосовно неблагонадійних груп населення. Показовим у даному випадку є штучне створення такої ситуації у Криму, де російська влада має проблеми з кримськими татарами та збільшенням невдоволення серед населення щодо дій окупаційного режиму. Окрім того, не може залишитись поза увагою той факт, що «оприлюднення офіційних результатів розслідування» мало місце лише після проведення зустрічі В.Путіна та Р.Ердогана, за результатами якої російська сторона не отримала чітких сигналів щодо підтримки Анкарою офіційної позиції керівництва кримськотатарського народу, а відтак, розцінила зазначене як пасивну підтримку своїх дій щодо корінного народу півострову;
Україна не має жодного відношення до інсценованих Кремлем подій в АР Крим. Офіційний Київ використовує тільки політичні та дипломатичні шляхи повернення півострова під свій суверенітет. Україна визнає неприпустимим застосування сили при вирішенні спірних питань та безумовно засуджує тероризм у всіх його проявах.
Олег Білоус, кандидат політичних наук, директор Наукового інформаційно-аналітичного центру НАТО м.Івано-Франківськ
У неділю 28 серпня на галявині біля церкви на Стейтен Айленді відбудеться благодійний пікнік з нагоди нагоди 25-ї річниці Незалежности України.
Смачні українскі страви, прохолодні напої, тепла дружня атмосфера, українська пісня, а головне -коло друзів, побратимів небайдужих до долі України. Будуть добродійні лотореї, благодіні аукціони та конкурси для дітей. Усі зібрані кошти підуть на допомогу захисникам України , пораненим та інвалідам, сиротам, вдовам та матерям полеглих героїв.
Генеральний спонсор події український ресторан Рондель з Брукліну Почесний спонсор Body Shop NJ надає автомобіль для благодійної лотореї
21 листопада 1964 року Папа Римський Павло УІ проголосив, що Другий Вселенський Собор прийняв рішення про Східні Католицькі Церкви під заголовком “Патріархати Східного Обряду”де стверджено, що Патріарший устрій є традиційним способом управління у Східних Церквах та Собор бажає щоби там де потрібно, нові Патріархати були оформлені. В самому тексті окреслено значіння і роль Патріархів:
“Патріархи з своїми синодами є найвищим авторитетом для всіх справ Патріархату, включно з правом встановлення нових єпархій і призначення єпископів їхнього обряду у територіальних границях Патріархату, без відбору від Римського Понтифіка його неграничного права втручатися в індивідуальні справи.”
У вересні-жовтні 1969 року відбувся Синод українських Єпископів у Українському Католицькому Університеті у Римі. На завершення Синоду за підписом всіх учасників направлено прохання разом з текстом запропонованої Конституції Патріархальної структури УКЦ до Верховного Понтифіка, а також прохання піднести Верховного Архієпископа УКЦ Йосифа Сліпого до ранги Києво-Галицького Патріарха. До цього прохання пізніше долучився відсутній на Синоді Архієпископ Амброзій Сенишин з Філадельфії хоча з документів писань Архієпископ Амброзій фактично вважав, що прохання про Патріархат УКЦ було не на часі.
У грудні 1969 році Ватикан в особі Папи Павла УІ направив свого особистого представника Кардинала Максиміліана Де Фюрстенберга до США на відзначення 10 років Архієпархії Української Католицької Церкви у Філадельфії. На прохання Українського Конгресового Комітету Америки у резиденції Митрополита Архієпископа Амброзія Сенишина відбулася зустріч представників УККА з тим же Кардиналом. Головною темою дискусії була справа Патріархату УКЦ. Про це оповідає і передає текст пресового повідомлення про цю зустріч Єпископ Василь Лостен у своїй недавно виданій англомовній книжці під заголовком “Архієпископ Амброзій Сенишин і Його візія Української Католицької Церкви в Америці.”
У своїй відповіді Кардинал вказав на три головні компоненти питання, щодо Патріархатів Східних церков в Вселенській Церкві: Другий Ватиканський Вселенський Собор прийняв рішення про оформлення Патріархатів. Оформлення Патріархату це прерогатива Верховного Понтифіка або Вселенського Собору. Патріарх повинен мати юрисдикцію над вірними на території Патріархату. Далі Кардинал наголосив, що всі звернення повинні бути звернені до Верховного Понтифіка або Секретаря Стану. Найголовніше Кардинал вказав, що справа Патріархату УКЦ є дуже складна тому, що УКЦ не існує на території України, тобто на території пропонованого Патріархату і оформлення Патріархату у цій ситуації може спричинити додаткові переслідування для людей там.
В ретроспективі і при об’єктивні аналізі наведеного, а також тексту рішення Вселенського Собору, мабуть було передчасним з сторони Синоду Єпископів УКЦ з 1969 року звертатися з своєю пропозицією. Архієпископ Амброзій зазнав чимало критики з сторони вірних УКЦ за своє розуміння цього питання, але правдоподібно несправедливо.
Верховний Архієпископ Йосиф Сліпий тлумачив рішення Вселенського Собору інакше, покладаючись на церковну і духовну юрисдикцію, хоча не територіальну. Одначе Ватикан мав право на своє тлумачення яке було згідне з текстом рішення Собору, а Верховний Понтифік остаточно мав право приймати рішення згідно з цим тлумаченням.
Одначе, від того рішення Собору пройшло 52 роки, а від звернення Синоду 47 років. За цей час відійшли у вічність тодішній Верховний Понтифік і Верховний Архієпископ УКЦ, прийшли і відійшли ще три Верховні Понтифіки і ще два Верховні Архієпископи УКЦ. Сьогодні новий Верховний Понтифік і новий Верховний Архієпископ. А найголовніше, що Україна стала незалежною і Українська Греко Католицька Церква зайняла своєю юрисдикцією Києво-Галицьку територію. Тобто змінилося дуже багато бо виконано усі передумови навіть за тлумаченням Ватикану.
Тільки не змінилося ніщо у проголошенню Патріархату Верховним Понтифіком. А вірні і духовенство УГКЦ, одні називають Верховного Архієпископа Святослава, Патріархом, другі просто Верховним Архієпископом. Журнал “Патріархат” перестав фактично писати на цю тему, а пише на різні другі теми, мабуть під мильним вражінням, що Патріархат УКЦ це доконаний факт. Ватикан, а не Синод призначає єпископів УГКЦ. Колись при таких призначеннях були протести, і то дуже голосні і жорсткі, сьогодні прямо приймається до відома. У пресовому повідомленню УКЦ про зустріч з Папою фактично у річницю безславного Львівського псевдо Синоду після Його контроверсійних зустрічей з речниками Кремля (Путіном і Кирилом), немає ні згадки, що розмова включала також і питання Патріархату.
Як це все розуміти? Не знаю чи направлено поновне прохання до Верховного Понтифіка від Синоду УКЦ вже після 1991 року чи прямо чекають далі на відповідь на прохання від 1969 року. Знаю тільки, що Верховний Понтифік Вселенської Католицької Церкви досі не проголосив Патріархату УГКЦ по мимо того, що для цього існують всі передумови.
Отже у 25 річницю проголошення незалежності Української держави та оформлення територіальної юрисдикції УГКЦ, Синод УГКЦ має нагоду і обов’язок звернутися до Верховного Понтифіка з проханням виконати доручення Вселенського Собору з 1964 року. А тоді слово за Верховним Понтифіком.
От нагода для Папи Францішека проявити щось надзвичайного – конкретний вияв правдивої братньої душ пастирської любови до українського народу. Це буде діло давно заслужене нашою Церквою страждальницею та горами жертв вірних тої Церкви. Такий чин мабуть і не пошкодить прикладом своїм для Вселенського Патріарха в Царгороді також.
Іст Четгем, Ню Йорк – У вологий і похмурий липневий ранок, батьки та їхні юні таборовики старанно розпаковували своє знаряддя, приїхавши на Вовчу Тропу з різних сторін Америки, як рівнож з України, Канади, Австрії та Швеції. Деякі не терпеливо чекали знов побачити своїх друзів з минулих таборів та запізнати нових, інші трохи тривожилися залишити своїх батьків, але всі були готові розпочати ще одну таборову пригоду на мальовничій Вовчій Тропі.
Загальне відкриття табору відбулося на великому майдані, над яким наглядає чудова каплиця. П’ять окремих таборів були представлені, разом начислявши 252 таборовиків і 58 виховників. Батьки завзято брали фотографії, користаючи з останньої нагоди насолодитися своїми найдорожчими дітьми. І в одну мить, після молитви, підняття прапорів і першого наказу від Окружної Таборової Комісії (ОТК), велика таборова гра розпочалася.
Новачки і новак на святі Купала
Через два тижні, учасники разом із своїми виховниками підготовляли теми, пісні і хрещення поодиноких таборів, як також будували цікаві брами та криївки, займалися спортом, співали, майстрували, плавали, мандрували, переводили історичні гри та вмілості, забавлялися на вогниках та різноманітних вечірних зайняттях. Це була прекрасна нагода залишити денну рутину і технологічний спосіб життя позаду і відчути, у глибині душі, красу і спокій природи та важливість дружби.
Після безліч пригод і нових знайомств, настав час на День Пластуна. Постійний гомін на Вовчій Тропі почав набирати більше шуму з прибуттям на оселю батьків та близьких, які не могли дочекатися відвідати своїх таборовиків після двох довгих тижнів. У суботу, 23-го липня, День Пластуна відкрився молитвою, піднесенням прапорів і відспіванням таборової пісні кожного табору. Опісля, учасники мали довго-очікуване дозвілля, коли мали можливість вільно провести час разом зі своїми родинами і розповісти їм про всілякі приємні таборові пережиття. Всі таборовики повернулися в свої табори в вечірній час, але тільки, щоб знов зустрітися зі своїми близькими на традиційному новацькому вогнику та на Великій Ватрі.
У неділю, 24-го липня, всі пластуни та гості взяли участь у Божественній Святій Літургії під проводом Преосвященного владики Павла Хомницького, та у закриттю Дня Пластуна і дефіляді. Табір старшого юнацтва мав своє таборове закриття, а решта таборовиків користали із ще кілька неквапливих годин зі своїми родинами. В кінці дня, всі учасники, попрощавшись із своїми найближчими, повернулися до своїх таборів і з нетерпінням очікували “найкращий тиждень.” Рівнож в цей час, гарно розпочинався початковий табір наймолодшого новацтва, який організує пластовий курінь “Спартанки.”
Як завжди, все приємне мусить прийти до кінця. У суботу, 30-липня, окремі закриття відбулися, і всі трималися за руки в останньому “колі на добраніч.” Після довгих і емоційних прощань, учасники та виховники зібрали свої речі і виїхали з Вовчої Тропи назад до свого родинного життя.
Цього-річний пластовий клич є: “Живе лиш той, хто не живе для себе.“ Слова Василя Симоненка пригадують нам що кожний пластун має обов’язок працювати чесно і свідомо для добра родини, суспільства і українського народу та бути взірцевим громадянином, в державі де знаходиться. Ми щиро сподіваємося, що досвід наших дітей з табору і з пластової системи насправді трансформує їх на людей для інших, не піклуючись тільки про себе, а про всіх навколо них і про ціле суспільство. Бачучи, як тільки кілька тижнів змінило цих дітей в більш зрілих, самостійних і дбайливих осіб, можна впевнено сказати що Пласт і Вовча Тропа успішно дотрималися цього кличу!
В імені всіх батьків, хочу скласти щиру подяку ОТК, на чолі з Тарасом Попелем, які невтомно працюють круглий рік щоб приготовити будинки і терен, зібрати взірцевий склад комендантів і виховників та перевести табори гладко і безпечно. Також, велике спасибі безліч працівникам та добровольцям, які працюють день і ніч, щоб надати всі необхідні послуги, як також деякі зручності дому, нашим таборовикам. На кінець, дякую комендантам – ст. пл. Ірі Перхалюк, ст. пл. скоб Павлові Темницькому, ст. пл. вірл. Мусі О’Конел, ст. пл. Маркові Мулик, і ст. пл. вірл. Христинці Темницькій, ЧП – та всім виховникам за те, що вони прийняли велику відповідальність дбати за наших дітей і поділитися з ними чаром пластового таборування.
Volodymyr Serhijchuk is a professor of history at the Kyiv State University and one of the more eminent researchers in Soviet archives. In terms of publishing his findings, he is perhaps the most prolific of the researchers.
One of the topics of his expertise is the Ukrainian famine of 1932-33. For a long time he simply accepted the number of victims estimated by historians in the West. When the 7 million number was challenged in recent publications both in Ukraine and the West, Prof. Serhijchuk decided to conduct his own research to establish as well as reasonably possible, given the Soviet’s propensity for distortion, the number of Ukrainian Famine victims. In the course of his research of archives and familiarizing himself with the research and findings of others, he has determined that there are serious flaws in some of the recent conclusions, particularly those diminishing the number of victims.
The city of Kharkiv was the initial capital of the Ukrainian SSR. It was the capital during the famine years of1932-33. While historians and demographers have generally referred to the three censuses of 1926,1937 and 1939 in attempting to establish the number of victims, none to my knowledge have come upon or used the documents from 1932 which Mr. Serhijchuk recently discovered. These additional documents shed much light on the extent of the casualties.
Specifically there are documents from January and October1932 which perhaps best illustrate the population of the Ukrainian SSR at its height since the famine essentially began in the Spring of 1932 and its short term effect. It is important also to consider a breakdown between the rural and urban populations since it was the peasantry that was most affected.
It is also significant that the 1926 census included questions on migration while both the 1937and1939 censuses did not. Finally it is important to recognize that since the decree of January 22,1932 forbade people from leaving the territory of the Ukrainian SSR the total population of the Ukrainian SSR could not have been much affected by outside migration.
Mr. Serhijchuk was able to locate Soviet documents indicating that in January 1932 there were 25,553,000 rural dwellers in the Ukrainian SSR. This was an increase over the census 1926 number due to a normal growth rate of births exceeding deaths. By 1937 that number had dropped precipitously to 18,825,842. Some may suggest that the glaring decline in rural dwellers was not only due to mortality but aggravated due to migration of people to the cities in search of bread. Interestingly enough the censuses could not be used to support any definite answer. However, there is evidence of a significant number of Russians relocating into Ukrainian cities in the period of 1926 to 1937.
Published in Kharkiv the capital of the Ukrainian SSR “Information about the territory and population as of January 1, 1932 in accordance with the findings of the Central Administrative Territorial Commission of the All Ukrainian Central Executive Committee” shows that the total population of the Ukrainian SSR on January 1, 1932 was 32,680,700 with 7,127,700 urban and 25,553,000 rural. Furthermore as of October 1, 1932 according to the Central Committee of the Communist Party of Ukraine there were 31,909,000 total with 7,235,000 urban and 24,674,000 rural. This second set of numbers is important to show the serious decline in the rural population from January to October 1932 and the moderate increase of the urban population. The decline is not compensated by the urban rise.
Including these numbers in what has been know to date, the following tables represent the statistics found by Prof. Serhijchuk:
Total population of the Ukrainian SSR
1926 census January 1932 October 1932 1937 census
28,925,900 32,680,700 31,909,000 28,213,800
Total population difference between January 1932 and 1937 is 4,466,900. If we include the rate of growth between 1926 and January1932 at the rate of 2.1% annually (this may include non-Ukrainians as well) and apply it to 1934-1936, when the famine was not in effect, the growth should have been 1,828,254, thus a total population decline in the Ukrainian SSR from January 1932 when the famine was beginning to take effect to January 1937 prior to Stalin’s and Yezhov’s purges of 6,295,154. It is important to bear in mind that significant numbers of Russians came into Ukraine’s cities in the late 1920’s for such projects as Dniprobud beginning in 1927, etc.
Rural population of the Ukrainian SSR
1926 census January 1932 October 1932 1937 census
23,663,113 25,553,000 24,674,000 18,825,842
Total rural population difference between January 1932 and1937 is 6,727,158. If we include the annual rate of growth between 1926 and January 1932 of the rural population at 1.33% and apply it to 1934-1936 when the famine was no longer in effect, applying this rate to the lowest available number of the 1937 census, the growth should have been 753,034, thus a total rural population decline in the Ukrainian SSR from January 1932 when the famine was beginning to take effect to January 1937 prior to the purges of 7,480,192.
Serhijchuk also stresses that the victims of famine should refer not only to those whose names were recorded in the documents of death, but also those nameless hungry individuals who could not travel to Russia for bread and were buried near the railway stations in large graves which even today no one has investigated. Similar graves exist near large factories and mines, whose directors did not hire local farmers exhausted by hunger and instead recruited labor outside the Ukrainian SSR, for example, in Zaporozhye near the Dnieper area. Victims were those also who were executed or died in prison convicted of the crime of hoarding “five ears of grain”, whose bodies were not given to relatives for burial in his/her native village. Then there were many anonymous bread seekers who were victims of cannibals or wild animals. No statistics were kept of those who died from bullets of Soviet border guards when they tried to cross the border to Poland or Romania.
Only after careful and complete consideration of all the circumstances, can one determine the final losses of the Ukrainian peasants during the famine of 1932 1933. Unfortunately, to date no researchers have completed this work.
These numbers are applicable to the Ukrainian SSR only. Additional Ukrainian victims should be considered from regions of the Russian SSR, specifically, the Kuban region, which was heavily populated by Ukrainians and from which migration was barred by the January 22, 1933 decree as well. Also there were Ukrainian prisoners in the “five ears of grain” category who died in transit or in concentration camps on the territory of Russia. The noted historian Robert Conquest without the benefit of Soviet archives had estimated in the 1980’s that some one million Ukrainians died as a result of the 1932-33 famine outside the Ukrainian SSR. No serious historian or demographer has addressed or controverted that number.
Simply put in conclusion, the number of Ukrainian victims of the famine of 1932-33, the generally accepted 7 million total is clearly and convincingly supported by the accumulated evidence. As to the issue of whether it was a genocide of the Ukrainian peasantry, there is no issue. The Ukrainian peasant was suppose to die.
У цей день поцілуйте спрацьовану руку свого Батька і помоліться за його здоров’я і довге життя. Нашим дорогим батькам – “Многая літа”!
Для української громади Філадельфії клаптик України на чужині, це спортова оселя “Тризуб”, де відзначали “День Батька”. Фестиваль відкрив Евген Луців молитвою “Боже великий, єдиний”. Присутні вшанували хвилиною мовчання пам’ять “Небесної сотні” та полеглих воїнів, котрі віддали життя в Донецькій і Луганській областях за єдину Україну. Державні гімни ЗСА й України (соло — Ігор Кушнір) стали першими акордами урочистостей на літній сцені. Далі від імені Ореста Лесюка — голови УСО “Тризуб”, ведучий привітав усіх з “Днем Батька”.
Юна співачка Діяна Савчин виконує в’язанку українських народних пісень
Фестиваль розпочався музикою фольклорного гурту “Карпати”. Орест і Валентина Бородієвич виконали мелодії до пісень “Гори Карпати”, “Іванко, Іванко”, “Як літав орел” у сучасній обробці. Дитяча школа танцю “Волошки” під керівництвом Олега Гудемяка виконала хореографічну композицію “Привіт” та танці з різних етнореґіонів України, зокрема Поділля, Буковини, Закарпаття, Бойківщини, Гуцульщини. Із добіркою українських пісень виступили юні співачки Софія Пітула та Діянна Савчин, яких присутні зустріли бурхливими оплесками.
Одночасно з концертом на восьми футбольних полях проходив фінал чемпіонату з футболу за кубок Американської аматорської футбольної федерації. Команда з Балтимору під проводом Браяна Буґаріна стала чемпіоном і отримала кубок Американської аматорської футбольної федерації.
Далі відбулася забава до вечора під звуки оркестри “Карпати”.
“День Батька” на Тризубівці дав привід для зустрічей, знайомств і спогадів. Зокрема і про батьків, котрих уже немає.
«Ваші пісні допомагали моїй родині пережити перші нелегкі роки еміграції. Дякую Вам», «Ваші пісні дають нам відчуття рідної землі», – ці слова союзянки Оксани Чучвари, і Олесі Чернишової, вчительки Рідної Школи в Пасейку, Н.Дж., напевне, повторили б більшість присутніх на зустрічі з Олегом Скрипкою, яку організував 137 відділ Союзу Українок Америки (Голова – Валентина Табака) в липні цього року. Музикант, громадський діяч, творець ідеї і організатор численних фестивалів і мистецьких проектів, лідер групи ВВ, автор пісень і актор, художник, засновник музичного видавництва «Країна Мрій» – як сказав про себе Олег, його знак гороскопу Близнята передбачає поєднання різних планів діяльності.
Дуже цікаво, що більшість розмов з гостем з України були не про нього, як зірку українського шоу-бізнесу, лідера популярної групи ВВ, а про Україну – географічну і ту, яка є в серцях українських патріотів, що живуть в різних куточках світу. Представники різних українсько-американських організацій – 137 відділу СУА, Українсько-Американської Кредитівки в Кліфтоні, Н.Дж., УККА, НТША, Асоціації Українських Правників Америки, СУМ в Америці, Нової Хвилі в Пасейку, Рідної Школи в Пасейку, «Закордонної Газети», Української Бізнес-Нетворк Групи, церков розказували про свої організації. П.Олег був приємно вражений інформацією про багатство і різноманітність громадсько-культурного життя українців в Америці, що Україну тут творять і членки СУА вже 90 років, і Українська Бізнес-Нетворк Група, створена минулого року. Що допомога Україні – це не тільки відома в Україні фінансова і матеріальна підтримка для постраждалих в АТО в теперішній час, але і багаторічне представництво проблем України на форумах ООН, в американському Парламенті, на місцевому рівні, допомога українцям Південної Америки, Східної Європи, плекання української культури і виховання дітей українськими патріотами. Олег Скрипка – прихильник концепції Новітньої Великої України, яка об»єднує і українців, що живуть в Україні, і тих, що живуть за її межами, і неукраїнців, які симпатизують і підтримують Україну.
Олег Скрипка з синами
Олег – людина, яка поєднує інтуїцію і аналітичний розум, яка вміє знайти однодумців і втілити свої ідеї в життя, постійно творячи щось нове в українській духовній сфері. Він – ідейний натхненник і засновник фестивалю «Країна Мрій».13 років тому, коли вперше відбувся цей фестиваль, ходити в вишиванках чи співати українські пісні було трохи дивним, але з часом стало модою. Себе, правда, Олег Скрипка законодавцем моди не вважає – просто має інтуїтивне відчуття тенденцій розвитку. Так сталося і з Фестивалем Героїчної Пісні, на якому звучали пісні на військову тематику – від середньовіччя до сучасності, маршові і ліричні. Шкода, що цей потужний шар української культури був замовчуваний дотепер, що не є дивним, і тепер не допускається на радіо чи телебачення. Ще багато путінівських ставлеників займають позиції в різних інституціях української культури, а є і такі українські «патріоти», що не розуміють, що мистецтво формує ідеологію. «В Україні люди не знають своєї культури, думають, що джаз, романси – це тільки існує російською мовою». Створене за задумом Олега Скрипки музичне видавництво «Країна Мрій» випустило не тільки альбоми ВВ та сольні роботи артиста, але і антологію «Шедеври української музики» на шести дисках, упорядником якої був сам Скрипка, та альбом «Українська героїчна пісня». В 2009 році було видано максісингл Олега Скрипки «Серце у мене вразливе» з піснями українського композитора-пісняра Богдана Веселовського, який творив у Львові у 30-ті роки минулого сторіччя, а згодом виїхав до Америки. В розмові заторкнули тему пісень українського барокко, Тараса Компаніченка – харизматичного їх виконавця. Відповідаючи на одне питання, Олег звичайно переходить на глибший рівень, від нього несподівано взнаєш так багато цікавого: «Компаніченко має свою аудиторію в Україні. Але закордоном на його концерти ходить більше людей. Люди, в розвинутих країнах інвестують в себе, ходячи на концерти. Бо людина, яка слухає добру музику, стає духовно багатшою, і це дає можливість їй ставати матеріально багатшою. Українці (від автора – в Україні) на концерти ходять мало.»
В травні в Києві Олег Скрипка організував Великі Французькі Вечорниці – на підтримку Центру дитячої кардіології та кардіохірургії в Києві. А в червні група ВВ дала концерти в прифронтових містах і на лінії вогню. «Якщо б хтось з Голівуду хотів створити фільм про теперішню війну, то ті, що зараз там воюють, були б набагато кращими, ніж найзнаменитіші голівудські зірки. Слабі там не витримують. Це такі унікальні люди, що думаєш «І звідки вони взялися?»- розказував артист про вояків добровільних батальйонів, з якими познайомився в Селідово, Мар»їнці, Констянтинівці. Щоб придбати «Швидку допомогу» для десантників Дніпропетровська, Олег Скрипка продав свій автомобіль «Мазда».
Цікаво було дізнатися від Олега Скрипки деталі ще однієї його ідеї, яку він зумів втілити з однодумцями в життя. Це «Канапа» – ресторан на Андріївському Узвозі в Києві, який вважається одним з найвишуканіших ресторанів України.Цитата з незалежного англомовного путівника ресторанами Києва: «З одного боку, меню репрезентує традиційні українські страви всіх регіонів України. З іншого, шеф-повар має свою модернову інтерпретацію української кухні, використовуючи елементи молекулярної кухні.» «Всі продукти для приготування страв – українські, – з гордістю розказував нам п.Олег. – Плануємо податися на присудження ресторану Зірки Мишелин (Mishelin Star).» Олег відповідає за музичний супровід – запрошує оригінальних виконавців, що разом з чудовим персоналом «Канапи» творять етногастрономічне дійство кожного дня. Не дивно, що коли Джон Керрі відвідував Київ, то зайшов саме до цього ресторану. Здорове харчування без дієт – в цій темі Олег Скрипка має свої оригінальні погляди і є великим спеціалістом.
Свої думки на будь-яку тему Олег Скрипка висловлює, не приховуючи правди, навіть, якщо вона не дуже комфортна для нього чи співрозмовника. На питання про проект перетворення Андріївського узвозу в український мистецький центр (без російських матрьошок як головного атрибуту) зразу зізнався, що цей проект йому не вдається. Хаотична торгівля, чиновницький апарат, з яким треба співпрацювати, дозволи – всі ці фактори перешкоджають здійсненню проекту. Але, що допомагає Олегу Скрипці добитися свого – це оптимізм, професіоналізм і персональна відповідальність за кожну річ, що робить: «Андріївський узвіз – це моя невиконана обіцянка перед самим собою.»
В розмові Олег відкрив ще одну свою сторону – сина, батька і сім»янина. І знов, без хвальби визнав, що хотів би проводити більше часу з дітьми (їх четверо). Дітьми займається мама. Тато бавиться трошки. -Чи розуміють діти, що тато знаменитий? -Тільки тепер починають старші розуміти. А так їм здавалося, що всіх татів показують на телевізорі. Тато – вдома, тато – на телевізоріJ. Народився в Таджикистані в співучій українській сім»ї, виростав в Мурманську. В дитинстві приїхав з тундри в Київ – був зачарований високими деревами, пам»ятає яблуні, які росли вздовж тодішнього проспекту Перемоги, і смак зірваного яблука, а ще – будинок тітки, її город з помідорами, огірками,.. . Тоді народилась мрія жити в Києві і мати свій сад і город. Українцем по духу став після 7-річного перебування в Франції, де успішно виступав з групою ВВ.
На запитання про його відношення до представників естради – «попси» (популярної музики), і скандали, пов»язані з їх гастролями в Росії, відповів: «Попса петляє – і гроші в Росії заробляють, і на АТО дають. Попалися тільки Анна Лорак, Таїсія Повалій. Рок-групи є цілісніші. Впевнений в Фомі, Чубаєві, Положинському… З попси тільки Руслана і Анастасія Приходько – 100-процентно на стороні України.» Просто люди мають думати, і так само як не будеш їсти припсуту їжу, так повинні не споживати припсуту культурну їжу. Коли ми воюємо за право України на існування поза орбітою Росії, не можемо слухати примітивний російський шансон в маршрутках, захоплюватися російським репом, не знаючи про український. Олег Скрипка – твердий і послідовний борець за все українське. Високо оцінюючи прийнятий недавно Верховною Радою закон про обов»язковість 35% українського продукту на радіо і телебаченні, вважає проте, що це число мало б бути набагато вищим, щоб швидше відбувся вихід України з полону російськомовного медіа.
– Чи не важко так довго (група ВВ святкує 30-річчя цього року) крутитися біля не дуже чистого середовища шоу-бізнесу? Чи нема втоми від нього?- запитала Олега. Відповідь була моментальною : «А я займаюсь тільки чистими справами. Тому не важко.» Йому віриш – проект з музеєм Гончара, Скрипка Кутюр»є, фестиваль «Рок-Січ», вечорниці і фестивалі в Україні і поза її межами – все це справи, в яких гроші – не є на першому плані. Перше завдання -розвиток української культури, Україна. Філософ Григорій Сковорода сказав, що найбільшим щастям людини є розмова з спорідненою душею. Думаю, що всі хто були на вечірці з Олегом, мали таке відчуття. Вболівання і праця для української справи об»єднувало нас.
Тим більше приємно було почути про плани талановитого артиста і чудового менеджера провести в Америці фестиваль, що об»єднав би професійного рівня українську музику, сучасну моду, живопис,…. Хай щастить Олегу в здійсненні його ідей і планів!
Орися Сорока, Пресовий Референт 137 відділу Союзу Українок Америки
Увага всього світу зосереджується на цьогорічних унікальних виборах в Америці в, яких відбудеться змагання двох кандидатів за перше місце. Від демократичної партії, перший раз в історії Америки, номіновано політично досвідчену жінку незломного характеру Гіллярі Клінтон. Проти республіканського, агресивного, без політичного досвіду, багатого підприємця Дональда Трампа.
Чому з чисельних республіканських кандидатів, народ висунув його на перше місце? Бо завдяки його революційних обіцянок та високоплатного дорадника Манопола, який також служив Януковичеві, Трамп обіцяв все, мало що не золоті груші на вербах, працю для народу, добробут та, що він піднесе силу країни до її висот. Проте, вичислюючи всі негаразди країни, не згадав ні одним словом Кремля та Путіна, який є одинокою причиною всіх заколотів у світі. Але перед його номінацією на Конвенції, щоб понизити його опонента, з’явилася невідома інформація на інтернеті про зниклих 30 тисяч електронної пошти його опонента Гілларі, коли була Державним Секретарем США. Незаперечно, що всі побачили за цим приховані уха ведмедя. Слід підкреслити, що Трамп неприховано симпатизує та схвалює політику Путіна. На питання про Крим він відповів, «кримчани обрали Росію». У думках Трампа Крим належить Росії а війна на Донбасі – то внутрішня справа Ураїни. День по Конвенції, Трамп наче на жарт, звернувся по всіх каналах з проханням до Росії, щоб допомогла у пошуках змісту тих записок. Кремль відповів на другий день, що це його обов’язок.
Так, як було несподіванкою, що Трамп переміг у передвиборчому процесі, то може бути ще більшою несподіванкою у виборах президента. Якщо так, то які є вигляди для Америки, для світу а найважливіше для України? У такій ситуації, наш народ є безрадний і безборонний. Якщо Америка відмовить буть яку допомогу то за нею буде слідувати Франція і Німеччина та інші, а надії на власні сили – мінорні. Як не дивно, але цю ситуацію може тільки змінити українська спільнота Америки, але це буде вимагати інтенсивної праці кожного українця. Більше двох мільйонів українських громадян Америки та ще скільки їх приятелів, хоч більшість із них є членами або прихильниками республіканців то для потреби, раз можна перетнути межу, щоб віддати свій голос в обороні добра і правди. Тоді незаперечно, що більше двох мільйонів голосів, перетягне терези ваги в позитивну користь.
З досвіду знаємо, що українська спільнота в Америці не дуже цікавиться виборчим процесом, бо мовляв без одного голосу вибори відбудуться. То правда, але не цим разом, бо в цих виборах кожний мудро відданий голос буде захисником правд демократичних принципів, не тільки для Америки а також і для України. Це буде найменшим нашим коштом, найцінніший вклад в збереженні волі і незалежності нашого народу. Тому просимо і закликаємо, починаймо працю сьогодні, щоб не було запізно. Хто ще не зареєстрований то зробім це якнайскоріше.
Sunday, September 25, CLIFTON, NJ
