Category: Posts

  • Свято  Героїв  2017

    Свято  Героїв  2017

    У неділю, 2-го липня українська громада урочисто відзначила Свято Героїв, на Сумівській оселі в Елленвіл Н.Й. яке призначено 75-тій Річниці УПА та 70-тій Річниці Акції Вісла.

    За давньою традицією кожного року це свято організовує Головна Управа Організації Оборони Чотирьох Свобід України.

    Ось і цього сонячного ранку Свято розпочалося походом процесії в якій брали участь представники всіх українських громадських організацій, які з прапорами та вінками святковою ходою пройшли до Каплички Св. Архистратига Михаїла – збудованої в памя’ть жертвам Акції Вісла.  Біля Каплички Голова КУ СУМ Америки Юрій Микитин, голова ГУ ООЧСУ Степан Качурак привітали  Преосвященішого Владику Павла Хомницького , який відправив архиєрейську Службу Божу. Підчас Архиєрейської Служби Божої отець Степан Сус ( гість з України – Капелян для Львівської Епархії у Львові ) чудовим божим словом долучився до відзначення надзвичайного цьогорічного пропам’ятного свята.

    Після архиєрейської Служби Божої – перейшли до святкової частини. Голова КУ СУМ друг Юрій Микитин привітав всіх присутніх вступаючим словом та передав провадження святковoї частини господареві даного міроприємства Голові Головної Управи ООЧСУ другові Степанові Качуракові  який дальше провадив дороговказаним святом. Друг С. Качурак в своєму змістовному виступі який був зосереджений на дві історичні надзвичайні події, а саме : 75-у річницю від дня створення Української Повстанської Армії  та  70-ту річницю Акції Вісла, розповів  коротку історію і спорідненість цих двох річниць.

    Опісля святочного слова, продовжив проведення свята, представивши та привітавши достойних гостей, представників українських організацій та присутніх які брали участь у святкуванні.

    Друг Степан Качурак приступив до вшанування пам’яті всіх Героїв та Борців впродовж цілої трудної історії України спеціяльно теперішніх героїв які день в день віддають своє життя для дійсної свободи України – Українського народу, та першого Героя України за кордоном ( Америки ) який згинув у боротьбі за Незалежність України на Донбасі, а саме Світлої Пам’яті : Марка Григорія Паславського. Всі учасники та присутні вшанували пам’ять однохвилинною мовчанкою з салютом почестю прапорів та пролунала пісня яка стала символом журби нашого народу “Пливе  Кача”.

    Після вшанування, до головної промови ведучий запросив надзвичайного гостя, який щойно приїхав з України, головного редактора тижневика ОУН (б) “Шлях Перемоги” – Віктора Рога. Надзвичайно чудова промова Віктора Рога, в якій він коротко розповів про воюючу молодь України і закликав бути справжніми борцями за свою батьківщину, зворушила всю сумівську молодь.

    Святочна частина була прикрашена виступом Виховно Вишкільного Табору “Смолоскипи” імені В.Ващенка та учасниками Старшо – Юнацького Табору “Спадок Нескорених” ім. Героїв Упа.

    Виступ включав 3-и точки під супроводом Мґра. Богдани Волянської.

    1-ша точка : пісня “Гімн Українських Націоналістів” ( Зродились Ми  Великої Години ).

    2-ша точка : пісня “Повіяв вітер степовий”

    3-та точка : пісня “Зірвалася Хуртовина”

    До привітального слова ведучий запросив Голову Товариства вояків УПА, п. Зеню Брожину, яка привітавши чудовим словом всіх присутніх, запросила на Урочисте Відзначення 75-ої річниці УПА, яке відбудеться 14-го жовтня цього року в Українському культурному Центрі у Випані, Нью Джерзі.

    До наступгого привітального слова запрсоив голову Українського Народного Союзу, пана Стефана Качарая. Пан С. Качарай привітав всіх з даної історичної нагоди та підкрислив важливість продовжувати дану надзвичайну патріотичну традицію.

    Друг Степан А. Качурак з нагоди урочистого відзначення,  відчитав привіти отримані від різних організацій а саме :

    Від : Організації Українських Націоналістів (б) – за підписом : Стефан Романів – Голова Проводу.

    Від : Української Католицької Епархії у Філядельфії – Митрополит – Архиєпископ –  Стефан Сорока.

    Від : Української Православної Церкви в США – Митрополит Антоній

    Від : Української Православної Церкви в США – Владика Даниїл

    Від : Української Католицької Станфорської Епархії – Владика – Павло Хомницький

    Від : Верховної Ради України – за підписом : народний депутат – Олег Медуниця

    Від: Постійного Представництва України при Організації Об’єднаних Націй – за підписом : Володимир Юрійович Єльченко – Надзвичайний і Уповноважений Посол України

    Від : Посольства України у Сполучених Штатах Америки – Посол – Валерій Чалий

    Від: Генерального Консульства України в Нью Йорку – за підписом : Ігор Сибіга –генеральний Консул

    Від : Ради Українських Державницьких Організацій Америки ( РУДО-А ) – голова : Олесь Стрільчук, секретар : Галина Турик.

    Від : Світової Ліґи Українських Політичних В’язнів – за підписом : інж. Богдан Качор – Голова  /  Ігор Мірчук – Секретар.

    Від :  Товариства  Вояків УПА – за підписом : Почесний Голова –  Богдан Ковалик .

    Від : Головної Управи Організації Оборони Чотирьох Свобід України – за підписом : Степан  Качурак – Голова / Іван Яворський – Екзекутивний Секретар.

    Від : Головної Управи Об’єднання Жінок Оборони Чотирьох Свобід України – за підписом : Христя Верещак – Голова / Наталка Качурак  – Заступник Голови.

    Від : Товариства Колишніх Вояків УПА – Зеня Брожина – Голова

    Від : Світового Конгресу Українців ( СКУ ) – Президент Евген Чолій

    Від : Ліги Українців Канади – Голова Роман Медик

    Від : Ліги Українок Канади –Голова – Оксана Кузишин

    Від : Крайової Управи Спілки Української Молоді Канади – за підписом : Тамара Татарин – Голова

    Від : Українського Конгресового Комітету Америки – Президент – Андрій Футей.

    Від : Центру Українсько – Американських Відносин ( СUSUR ) – Директор –  Володимир Зарицький

    Від : Української Газети “Національна Трибуна” – за підписом : Степан Слуцький – Головний Редактор / Наталка Качурак –  Адміністратор.

    Від : Фундації “ Спадщина “ – Президент – Тарас Дрозд.

    Від : Українського Народного Союзу – за підписом : Стефан Качарай – Голова / Юрій Симчик – Секретар / Рома Лісович – Скарбник.

    Від : Крайової Управи Організації Оборони Лемківщини за підписом : Марко Гованський – Голова.

    Від : Колишніх Вояків 1-гої Дивізії Української Народної Армії ( УНА )– за підписом : Богдан Наугольник.

    Від: Радіо “ Домівка “ в Нью Йорку – Директори – Ярослав Кошилевський / Сергій Тарновецький.

    Від : Українських Американських Ветеранів – за підписом : Командир Штату Нью Йорку Петро Польний.

    Від : Українських Американських Ветеранів –за підписом : Представник Штату Нью Джерзі –  Зенон Галькович.

    Від : Об’єднання Жінок Оборони Чотирьох Свобід України Нью Йоркський Відділ ім. Уляни Целевич – за підписом : Наталка Качурак – Голова.

    Від : Осередку Спілки Української Молоді Америки міста Ґошен ім. Митрополита Андрія Шептицького – за підписом : Петро Косцьолек – Голова / Христя Бігун – Секретар.

    Від : Осередку Спілки Української Молоді Америки в Гартфорді – за підписом : Іван Кебало– Голова

    Від : Осередку Спілки Української Молоді Америки міста Йонкерс, Н.Й. ім. Акції 30-го червня – за підписом : Михайло Капітула – Голова.

    Від : Осередку Спілки Української Молоді Америки в Пассейку – голова Павло Фіголь

    Від : Осередку Спілки Української Молоді Америки в Джерзі Сіті – Голова Зоряна Ковбаснюк

    Від : Осередку Спілки Української Молоді Америки в Виппані – Голова Евген Солтис

    Від : Відділу Спілки Української Молоді в Стенфорді – Булавний – Юрій Прятка

    Від: 1-го Відділу ООЧСУ в Ньюарк – голова Михайло Козюпа

    Від : 2-го Відділу ООЧСУ в Нью Йорку.- за підписом : Степан Качурак – Голова / Роксоляна Галичанівська – Секретар.

    Від :  Відділу ООЧСУ в Палатайн- за підписом : Ярослав Сидоренко – Голова.

    Від : 22-го Відділу ООЧСУ в Баффало Н.Й.- за підписом : Еміл Бандрівський – Голова.

    Від : 41-го Відділу ООЧСУ в Бруклині – за підписом : Андрій Щегельський – Голова / Микола Костинюк– Секретар.

    Від : 42-го Відділу ООЧСУ в Лонґ Айленд, Н.Й.- за підписом : Галина Фенченко – Голова.

    Від :  Відділу ООЧСУ в Асторії – за підписом : Мирон Вітюк – Голова

    Від :  Відділу ООЧСУ в Філядельфії – за підписом : Юрій Наконечний – Голова

    Від :  Відділу ООЧСУ в Клівленді за підписом : Ігор Оліяр – Голова

    Від :  Відділу ООЧСУ в  Дитройді за підписом : Ярослав Стеткевич – Голова

    Від :  Відділу ООЧСУ в Нью Бронсвік за підписом : Григорій Добуш – Голова

    Від :  Відділу ООЧСУ в Амстердам за підписом : Мирон Свідерський – Голова

    Від :  Відділу ООЧСУ в  Сиракюзах за підписом : Никола Луцак – Голова

    Від :  Відділу ООЧСУ в Кергонксон за підписом : Богдан Угрин – Голова

    Від : Українського Народного Дому в Бруклині – Голова – Станіслав Грицков’ян

    Від : Української Національної Федеральної Кредитової Кооперативи – за підписом : Степан Качурак – Голова Ради Директорів / Д-р. Артур Григорович – Секретар.

    Від : Української Федеральної Кредитової Кооперативи СУМА Йонкерс – за підписом : Андрій Горбачивський  – Голова Ради Директорів / Володимир Козіцький – Почесний Голова /  Роман Козіцький – Президент.

    Було дуже приємно побачити відновлений 41-ий відділ ООЧСУ з Бруклину, який дуже чисельно брав участь у святкуванні “Свята Героїв”,  і також підтримували своєю працею впродовж  Сумівського фестивалю “Надія Є“. Рівночасно присутність на цьогорічному святі : колишнього Голови Головної Управи Організації Оборони Чотирьох Свобід України (ООЧСУ), колишнього Голови Українсько-Американської Фундації “Воля”та довголітнього голови та виховника осередку СУМ в місті Пассейк, достойного пана Теодора Олещука  який  в  ряді  стояв з своїми довголітніми друзями, Богданом Наугольником – Головою Колишніх Вояків 1-гої Дивізії Української Народної Армії , інж. Другом Мироном Свідерським який на 92-му році віку відродив діяльність відділу  ООЧСУ  у  Місті Амстердам – Нью Йорк,  відділ  УККА та рівночасно допоміг відродити відділ ОЖ ОЧСУ, та пансьтвом Уздейчук які довгі роки підтримують Свято Героїв.

    Варта вичислити Українських – Американських Ветеранів які з пошаною своєю присутністю скріпили чудово організоване цьогорічне Свято Героїв, а саме : Петро Польний – Зенон Галькович – Володимир Ковбаснюк та Джен Федорко.

    Особливо вразила всіх присутніх сценізована “ Присяга Воїна УПА “, яку підготували учасники воховно-вишкільного Табору монтаж друга Юрія Наконечного – голови 6-го відділу ООЧСУ у Філядельфії.

    Після короткої, але дуже змістовної концертної програми ведучий друг С. Качурак продовжив провадження процесу урочистим покладанням вінків до підніжжя пам’ятників  загиблим героям. Процес відбувся взірцево організовано. Друг Степан Качурак звучними Командами підчас процесу  запросив хорунжих – юних сумівців до підняття Українського та Американського прапорів. Прапори були піднесені та відспівані Український та Американський гимни широко відомим Оперним Співаком Баритоном  Митрополітанської Опери “Стефаном Шкафаровським” з участю всіх присутніх.

    На закінчення, друг Степан Качурак від імені ГУ ООЧСУ, організаційного комітету та спеціяльно від імени його родини та особисто, подякував гостям та учасникам які рік в рік брали участь у святкуванні, за їхню відданість та довголітню підтримку а спеціяльно у щорічному відзначенні, такого дороговказного свята та рівночасно подякував Владиці Павлові Хомницькому Української Греко-Католицької Церкви за його благословення та молитви, та отцеві Степанові Сусові ( Капелян для Львівської Епархії у Львові ) з православної церкви, поґратулював учасників та команду Виховно – Вишкільного Табору, на чолі з комендантом Христиною Кобилецькою та Головним Виховником Марією Поліщук, Старшо – Юнацькому Табору під опікою Головного Виховника Віктора Курилика та всім молодим сумівцям які прибули своїми осередками, склав сердечну подяку адміністрації та адміністраторові оселі СУМ в Елленвіл Андрію Стасіву за співпрацю, другові Степану Прятці за професійне озвучення свята всім представникам українських організацій  та всім присутнім які брали участь у такому важливому відзначенні. Друг Степан Качурак закрив святкову зустріч з українським націоналістичним привітом (  тричі ) Слава Україні !!!  де всі присутні своїми гучними голосами відповли Героям  Слава !!!  та  Україна Понад  Усе !!!

    Остаточне Завершення цьогорічного свята відбулося у головній Залі з доповіддю пана Віктора Рога де він зосередився на  75-тій річниці Української Повстанської Армії та послідовний зв’язок з нинішними подіями на сході України. Рівночасно подав найсвіжіші інформації про актуальну політичну ситуацію в Україні де присутні дуже уважно слухали та брали участь в дискусії. Зустріч завершилася показом надзвичайно цінної Фотовиставки УПА де друг Віктор Рог провадив туру даної історичної фостовиставки.

    Вогдан Гаврилюк.

  • Оголошено лауреатів краєзнавчої премії імені Євгена Паранюка

    Лауреати обласної краєзнавчої премії імені Євгена Паранюка, краєзнавця, етнографа, мецената, книжника, який 65 років прожив в Нью-Йорку. Пам’ять про нього живе в його рідному селі Хмелівка на Богородчанщині і щороку воскресає у день його народження 23 червня під час вручення премії його імені. Нагадуємо, що премія заснована родиною Є.Паранюка (сестрою Поліною Лапчук та небогою Любою), а також обласною організацією Національної спілки краєзнавців України (голова – Михайло Косило).

    Якщо в минулому році премія вручалася у Хмелівці, то в цьому році місцем для її вручення став будинок обласної «Просвіти», а саме, приміщення Музею народної шани Т.Г.Шевченка, який створив перший лауреат премії ім.Є.Паранюка Петро Арсенич ( покійний).

    Цьогорічними лауреатами премії журі визначило двох достойників-краєзнавців: історика Богдана Гавриліва за визначний вклад у розвиток краєзнавства в Івано-Франківську і області та художника, краєзнавця Степана Андріїшина за його внесок у розкриття теми 600-літнього панування чужинців на Коломийщині ( два томи історичного дослідження).

    Премію вручили голова ОО НСКУ С.Косило та тогорічний лауреат цієї премії Тетяна Фіголь.

    На урочистому заході вшановування нових лауреатів премії ім.Є.Паранюка були присутні: сестра Є.Паранюка Поліна Лапчук, відповідальний секретар обласної організації  НСЖУ Вікторія Плахта, голова обласної організації  НСПУ Євген Баран, голова коломийської районної «Просвіти» Василь Глаголюк.

    Всі вони виголосили своє слово, привітали новоспечених лауреатів премії. Останні подарували власні видання для родини Паранюків-Лапчуків, подякували за премію.

    М.Івано-Франківськ

    Письменник           Василь Бабій

  • Виставка українського дизайнера Анастасії Івановоі в Манхетенській галереї.

    Виставка українського дизайнера Анастасії Івановоі в Манхетенській галереї.

    15 липня 2017 року, 6: 00-9:00 вечора, Lloyds International Gallery, 1409 Avenue of Americas, New York, 10019, США – 15 липня у галереї відбудеться закриття соло-виставки Української-Американської художниці Оксани Танасів “Мистецтво на Побаченні з Модою” яка була відкрита для публіки та відвідувачів з 2 червня, 2017.
    Соло-виставка Оксани Танасів – це презентація унікальних інсталяцій Couture Art, картин, створених маслом та інкрустованих тисячами кристалів Swarovski® , оздоблених нашитою тканиною. Художниця презентує ще 40 картин з інших колекцій які відображають сучасний погляд на моду та показують зв’язок між модою та мистецтвом.
    Закриття шоу – це арт-спектакль, який буде супроводжуватися показом колекціі від знаменитого українського дизайнера Анастасії Івановоі (www.anastasiiaivanova.com) та вокалом і музикою від Бріттані Сантакросе (Brittany Santacroce (https://www.brittsantacroce.com/)
    Спонсори заходу – Vella Wine Bar  ta Jeffrey Stain 78 Салон краси.
    Художня виставка “Мистецтво на Побаченні з Модою” підтримується Генеральним консульством України в Нью-Йорку та відділом 137 Союзу Українок Америки (UNWLA Branch 137 Cliffton New Jersey)

    Квитки на захід по ціні $20 можна придбати в Lloyds International Gallery, або на сторінці заходу на Eventbrite.com  https://www.eventbrite.com/e/art-on-date-with-fashion-art-exhibitionfashion-showmusic-performance-tickets-35747703343

    Oksana Tanasiv
    203-428-1895
    tanasiv_art@yahoo.com
    http://www.oksanatanasiv.com

  • Про хитро анонсований візит Порошенка до США

    Про хитро анонсований візит Порошенка до США

    Богдан Яременко

    На питання, що я можу сказати про хитрим чином анонсований візит Порошенка до США я віджартувався: думаю, що у Трампа все дуже погано, якщо доводиться аж на таке йти.

    Ну, це жарт звичайно. До певної міри жарт.

    Чому хитрим чином анонсований? Ніколи раніше ні Петро Порошенко, ні українська влада не випускали можливості похизуватися досягненнями на американському напрямку. Запрошення від президентів США завжди вважалися у нас здобутком незалежно від продуктивності вояжів до Вашингтона. Цього разу пальму першості профанфарити про візит до Вашингтона віддали журналістам і “незалежним експертам”. Останні, природно, не мали підстав відмовитися від пропозиції підіграти. Зрештою, це дійсно круто першими повідомити про неабиякий саміт.

    Хитрий фінт з анонсом може бути ще й безпечним способом поширення інформації, яку пізніше можна буде офіційно спростувати, якщо щось не зростеться і візит чи зустріч не відбудеться.

    Але як би там не було виверт з “достовірними чутками” замість офіційного прес-релізу особисто я оцінив. Як у тому анекдоті:
    – Рабинович, говорят Вы большой интриган?
    – Да! Но кто теперь это ценит?!

    На місці українських політтехнологів я би не став виносити у заголовки тему “Порошенко зустрінеться з Трампом до Путіна”.

    По-перше, щось у цьому є меншовартісне. По-друге, ну зустрінеться до Путіна – і що? Перемога? А якщо Путін потім говоритиме з Трампом на три години довше Порошенка, то що – поразка?

    Справи Трампа дійсно паршиві. Заганяють норовливого мільйонера\мільярдера як вовка на полюванні. Та ще й мало чи не всією країною. Може не зовсім саме через любов до Росії, але через Росію – це точно.

    Пару тижнів тому Дональд Трамп, виставивши в одному твітті фотографії своїх зустрічей з Павлом Клімкіним та Сергієм Лавром практично і не приховував, що використовує українського гостя для пом’якшення звинувачень у проросійськості.

    Той факт, що можливу майбутню зустріч з Петром Порошенком Дональд Трамп використовуватиме з тією ж метою – дати сигнал у внутрішній політиці, що звинувачення у проросійськості є даремними, оскільки його підтримує навіть український президент – зовсім не применшує ролі української дипломатії у просуванні ідеї та організації зустрічі. Буду здивований, якщо цього року наш посол у Вашингтоні Валерій Чалий не отримає якусь серйозну державну нагороду. Очевидно зорі зараз привітні до української дипломатії в США, але скільки негірших шансів було втрачено у минулому?! Це і є одним з виявів майстерності дипломата – скористатися шансом.

    Не тривожив би мене і той факт, що Дональд Трамп фактично може приховувати проросійські наміри за контактами з українським лідером. Не тривожив би, якби…

    Якби я розумів, що Петро Порошенко сповна скористається майстерно організованим для нього шансом особистої зустрічі з Дональдом Трампом.

    Що викликає мій сумнів, і я особисто, і Майдан Закордонних Справ вже неодноразово пояснювали. Мова йде про відсутність нових, цікавих, перспективних пропозицій з боку Української держави.

    Навіщо ця зустріч потрібна Трампу ми розуміємо.

    Але навіщо вона потрібна Порошенку? Переконувати продовжувати санкції проти РФ? Так, схоже, там у Трампа це вже без варіантів.

    Переконувати, що Мінські домовленості безальтернативні? Так, у кого є сумніви, що Трамп це не заперечуватиме? Це якраз і є проблема, що Трамп, швидше за все, наполягатиме, що Мінські домовленості потрібно виконувати. А от чи може дозволити собі Україна або навіть Петро Порошенко виконати ці домовленості – that is the question!

    Але який толк з того, що за результатами візиту до Вашингтона українського президента ми дізнаємось, що Високі Сторони погодилися, що не існує альтернативи дипломатичному вирішенню конфлікту?

    Ми це почуємо, а через кілька годин знову дізнаємось про чергового загиблого чи пораненого на Сході України.

    Тому побажаємо Петру Олексійовичу “бон вояж”. Щоправда ми не очікуємо, що повернувшись з Вашингтону він нас чимось приємно здивує або порадує.

    А допомагати і підтримувати нас американці будуть. Вони завжди нас підтримували. Як не Україну, то демократію. За цією новиною я би у Вашингтон не полетів.

    Богдан ЯРЕМЕНКО, голова Фонду “Майдан ЗС”

     

  • Чи імпічмануть Трампа?

    Богдан ЯРЕМЕНКО, голова Фонду “Майдан ЗС”

    Виступав сьогодні в Київській ТПП і серед інших, відповідав на питання чи піддадуть Трампа процедурі імпічменту?

    Відповів, що це, можливо, вирішується в той самий момент, коли я відповідаю на питання. оскільки сьогодні колишній директор ФБР Комі дає свідчення в Конгресі США.

    Ну, і ось захоплюючі майже три години свідчень Комі скінчились.

    Думаю, що сьогодні Трампу імпічмент не загрожує.

    Комі донищив усе, що можливо ще залишалось від репутації Трампа. Фактично визнав, що вважав і вважає Трампа брехуном, тому робив письмові записки про свої приватні розмови з президентом США (на той випадок, який і справді настав, коли президент США брехатиме про зміст цих розмов).

    Але з точки зору права, швидше за все, Трамп сьогодні видихнув з полегшенням. Незаконних наказів Трамп не віддавав, хоча, на думку Комі, його звільнення так чи інакше пов”язане з бажанням Трампа вплинути на хід розслідування “справи про російське втручання у вибори”.

    Але думка Комі залишиться думкою. А заява Комі, що Трамп не віддавав незаконних наказів стане юридичним фактом.

    Політична ситуація навколо Трампа залишається складною і погіршується. Правова ситуація навколо Трампа залишається стабільною. Наразі президенту США в правовому плані ніщо не загрожує.

    А ось правова ситуація самого Комі значно гірша. Він визнав, що став джерелом витоку цих записок в ЗМІ. Тепер незалежний прокурор вирішуватиме, чи було це порушенням закону, зокрема, чи були ці записки Комі власністю федерального уряду, незаконно переданими стороннім особам.

  • До 70річчя Акції “Вісла”. Намагання Геноциду.

    До 70річчя Акції “Вісла”. Намагання Геноциду.

    Після встановлення нових кордонів між СРСР та новою комуністичною Польщею в наслідку Другої Світової Війни, тільки 700,000 українців залишилося на території Польщі, тоді коли у часі між війнами на території ІІ Польської Республіки проживало понад 5 мільйон українців. З встановленням нових кордонів почалась спільна совєтська- польська акція “добровільного переселення”. Але скоро вона переоформилась у “насильне переселення.” Все ж таки на січень 1947 року поляки зорієнтувалися, що понад 150,000 автохтонів українців залишилось на території Польщі.

    І вже у січні 1947 році Генеральний Штаб Війська Польського (ВП) почав готовити план виселення решти українського населення. 27 березня 1947р.конкретний план акції виселення підготовлений бригадним генералом Моссором на засідання Держаної Комісії Безпеки було затверджено. Наступного дня у засідці Української Повстанської Армії (УПА) загинув польський генерал Свєрчевський. Тільки кільканадцять годин пізніше на спеціальному засіданні Політичного Бюро було вирішено швидкими темпами переселити українців та змішані родини на во-з’єднані землі не утворюючи компактних груп і не ближче ніж 100 км. від кордону та узгодити операцію виселення з урядами Радянського Союзу та Чехословаччини.

    16 квітня 1947р. видано у Варшаві за підписом Міністра громадянської Безпеки бригадного генерала Радкевича та Міністра національної оборони маршала Жимерського “Проект організації спеціальної операції ‘Схід’”, де у першому реченні утаємниченого доручення написано: “Остаточно розв’язати українське питання в Польщі.” Рівно ж недвозначно написано, що Акція  переводиться супроти всіх проявів української національності, включно з лемками та мішаними польсько-українськими родинами.

    28 квітня 1947 року шість дивізій ВПоточили села, населені українцями. Одночасно підрозділи спецслужб СРСР та Чехословацької прикордонної сторожі заблокували східний та південний кордони Польщі. О 4-ій години ночі Оперативна Група “Вісла” під командуванням заступника шефа генерального штабу ВП бригадного генерала Стефана Моссора розпочала виселення 150 тисяч українців до воєводств північної та західної Польщі.

    Акція тривала більше 4 місяців, фактично майже до вересня 1947р. На 31 липня 1947 р. за польськими даними, було переселено 140,575 осіб, ув’язнено в концтаборі Явожно 3,800 осіб, убито 655 осіб, заарештовано 1466 членів українського руху опору.

    1 серпня 1947 р. Таємна Інспекція Державної Комісії Безпеки наказала командувачам Краківського і Люблінського воєводств виселити всіх українців, що залишилися на їх території без огляду на їх лояльність до держави чи партійну приналежність та організувати контрольні бригади з перевірки кожного виселеного села, щоб не залишилася жодна українська чи змішана родина. До кінця 1947р. у місця, звідки було депортовано українське населення, переселено туди близько 14 тисяч осіб польської національності.

    Мабуть слід додати, що Акція проводилася з насильством.  На доручення польської міліції навіть польські селяни знищували цілі українські села вбиваючи  дітей і жінок. Арештованих українців яких судили вбивали негайно після вироку.

    29 серпня 1949 р. урядовим декретом Польща позбавила українців права на господарства з яких вони були виселені і на залишена там майно.

    Я приймав участь у відзначенню 50річчя Акції “Вісла” у Варшаві 1997р. де було включено у програму також зустріч представників української громади з тодішнім Президентом Польщі Олександром Кваснєвським. Зустріч була формальна та куртуазна без запевнень чи обіцянок. В час загального відзначення на мене найбільше вражіння зробила особиста розмова з українською молоддю Польщі, а зокрема з молодою українською студенткою яка у той час студіювала у Варшаві але походила з місцевості переселення на Заході. Вона cказала мені що більшість свого короткого життя вона ховалася і далі ховається з тим що вона українка, навіть перед своїми друзями однолітками поляками.

    У квітні 2000р. я мав особисті зустрічі з Президентом Польщі Кваснєвським та з представниками уряду Польщі і Сейму. Зокрема Президент висловив симпатію до української національної меншини та її поневірянь. Були запевнення, що бодай у символічний спосіб будуть направлені деякі наслідки Акції Вісла, повернення релігійних і культурних маєтків, з особливим запевненням про Український Народний Дім у Перемишлі та деякі нерухомості Української католицької церкви. Також обговорювалось надання пенсій потерпілим табору  у Явожні.

    В 2007 р. сповнилася 60-та річниця Акції „Вісла”.  У грудні 2006 р. виготовлено заклик Світовим Конегресом Українців, щодо 60-ої річниці в українській та англійській мовах разом з вимогами до Польщі, подібними до тих котрі були обговорені з Президентом Кваснєвським ще 2000р .  М’яко кажучи, заклик викликав велике зацікавлення в Польщі та в Україні. Після заклику пішов лист-меморандум до Президента, Прем’єр-міністра та Голови Сейму Польщі з цими  вимогами. Копії цього листа пішли до Ради Европи, Европейського Союзу, Організації Безпеки і Співробітництва в Европі та  Організації Об’єднаних Націй. При кінці березня 2007 р. направлено окремого листа до Прем’єр-міністра Качинського, пропонуючи з ним окрему зустріч. 26 квітня 2007 р. отримано відмовну відповідь.

    Відзначення в Перемишлі 27-29 квітня 2007 включало подорож до села Павлокома, 40 кілометрів від Перемишля де на світанку 3 березня 1945р. відділ Армії Крайової атакував село і вимордував 366 українців. Цей напад і вбивство мав намір, вказати “Тепер тут буде Польща”. Нині Павлокома — село з етнічно однорідним населенням — польським. Відзначення також включало наукову конференцію польських та українських науковців де представник Польського Інституту Національної Пам’яті намагався пов’язувати Акцію “Вісла” до Волинських подій 1943 року. В неділю рано учасники вислухали літургію у Катедрі Святого Івана Хрестителя і пішли походом на військовий цвинтар у Пікуличах,  де перепоховані тлінні останки воїнів приблизно 2000  Української Галицької Армії, полонених та інтернованих у польському таборі які померли  в наслідку епідемії дизентерії і тифу  у 1920-21рр. та 47 воїнів УПА ексгумованих  з сіл Лишні та Бірчі які згинули у бою з поляками або були розстріляні поляками ще у 1946р. але яких справа перепоховання тягнулася до 2000 року. До речі у грудні 2003 за дорученням керівника державної адміністрації Підкарпатського воєводства були зняті  інформаційні таблиці з могил бо таблиці вказували, що ці воїни боролись проти Польщі і тим, за твердженням поляків. ображали честь та національне почуття  поляків хоча ці написи були узгоджені між Об’єднанням Українців Польщі та польською радою Охорони пам’яті, боротьби та мучеництва.

    На завершення відбулася Академії у Катедрі Святого Івана Хрестителя. При цьому треба відмітити, що наша катедра знаходиться у підніжжі колишньої нашої церкви яку призначено греко-католицькою згідно з Конкордом між Польщею і Ватиканом ще 1925р. , але яка сьогодні від 1946 року несе ім’я костьол  Святої Тереси і належить Кармелітам. Кілька днів раніше  я відвідав костьол і зустрінувся з дивним зображенням, на стінах замість ікон висять таблиці в пам’ять поляків загиблих з рук банд УПА. Під час мого виступу в підніжному українському храмі мені з голови не відходило, що над головою стоїть польський костьол, по закону український храм з образливими анти-українськими написами немов ще один символ панування поляків над українцями. 15 травня 2007 р. вислано листа до Святійшого Отця Папи Бенедикта ХVІ в справі антиукраїнських написів у Костьолі Св. Терези в Перемишлі. Копії листа пішли до Кардинала Йосифа Глемба, Патріарха Любомира Гузара, Митрополита Івана Мартиняка та до голови ОУП. Отримано схвального листа від Блаженнійшого Патріарха Любомира. Не було відповіді від Святійшого Отця.

    Конвенція ООН про запобігання злочину Геноциду і покарання за нього була прийнята і запропонована для підписання, ратифікації чи приєднання резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 9 грудня 1948, тобто після вище визначених актів геноциду 1944-1947 років, але до декрету позбавлення права на господарства з 1949р. Вона не має зворотного впливу, одначе вона окреслює, що становить Геноцид. Всі вище згадані події становлять собою Геноцид. Конвенція окреслює його так:

    “наступні дії, чинені з наміром знищити, цілком чи частково, яку-небудь національну, етнічну, расову чи релігійну групу як таку:

    а) убивство членів такої групи;

    б) заподіяння серйозних тілесних ушкоджень чи розумового розладу членам такої групи;

    в) навмисне створення для якої-небудь групи таких життєвих умов, що розраховані на повне чи часткове фізичне знищення її…”

    Немає найменшого сумніву про намір, що фактично є одним з найголовніших складових елементів даного злочину. При різних світових геноцидах ХХ віку намір не був чітко окреслений у документах. Ні Сталін щодо Голодомору, ані Гітлер щодо Голокосту не окреслювали наміру чітко та документально. Зовсім інакше по відношенню до Акції “Вісла”. Поляки видали документ хоча утаємничений про остаточне розв’язання українського питання у Польщі.

    Щодо елементу убивства, заподіяння серйозних тілесних ушкоджень чи розумового розладу, навмисне створення життєвих умов, розрахованих на повне чи часткове фізичне знищення, то підсумки самих поляків за 31 липня 1947р. мабуть вистарчає: понад 140,000 переселених і т.д.  Щодо брутальності, “заподіяння серйозних тілесних ушкоджень” можна податися ще до особистих зізнань свідків:

    “Нас перевозили у Явожно. Було нас 75 осіб у транспорті. Після ідентифікації деякі були відділені, а другим було сказано іти у лазні. Там ми мліли бо наливали на нас холодну і гарячу воду по черзі. А як нас били коли ми залишали лазні! Немає слів! Старі люди серед нас падали після перших ударів патиками. Нас били також на дорозі до бараків.”

    Таких свідчень більше.

    За малими виїмками (хіба повернення напів зруйнованого Українського Народного Дому у Перемишлі) , поляки досі не завернули наслідків Акції “Вісла”.

    Так недавно як 26 червня 2016р. десяток польських молодиків  у чорних майках  з написом “Бандеру геть” і перекресленим червоною стоплінією фото Степана Бандери напали на похід українців до Пикулицької могили борців за волю України. Поляки кресов’яни йшли поруч  походу з вигуками “Перемишль зажди польський.” Кілька напасників вдерлися на вулицю і  намагалися зупинити похід. Поліція не реагувала і один напасник під вигуки “Геть з Польщі” роздер вишиту сорочку одному учасникові який мав синьо-жовту опаску  і від організаторів доглядав за порядок.  Тоді щойно поліція намагалася розділити напасників від учасників. Щойно прихід ще одного поліційного відділу тяжко озброєного навів порядок.

    10 грудня 2016р. колона польських правих організацій “Маршу орлят перемиських і львівських”, що відбувалося під патронатом мера міста Роберта Хоми  проходила біля Українського Дому у Перемишлі і кричала “смерть українцям”.

    І зовсім недавно 26 квітня 2017р. польські хулігани знищили пам’ятник УПА у Грушовичах.  Виявилось, що цей акт вандалізму був санкціонований місцевою владою і регіональними ЗМІ. Це вже не тільки громадянський але державний вияв антиукраїнського наставлення поляків і Польщі. Цей акт схвалило Міністерство Культури Польщі і Інститут Національної Памя’ті Польщі. Ось так виглядає Польща сьогодні.

    Ми прощаємо полякам бо це наш український християнський обов’язок. Одначе ми не будемо сприймати шовінізму мовчанкою. Держава яка уважає себе цивілізованою має певні зобов’язання перед своїм населенням та міжнародними інституціями, ООН, ОБСЄ, ПАРЄ, РЄ, ЄС.  Рівночасно ми прирікаємо ніколи не забути жертв ані нашої прадідівської землі.  Ми вимагаємо повернення наших духовних і культурних храмів, церков і будинків, відшкодування за терпіння та працю, втрату власності наших хуторів, лісів, тощо.

    Богдан Ігор Антонич син священика, уродженець Лемківщини писав:

    “Боюсь згасити світло лямпи, бо може стати ще страшніш, і ніч, розкладена на ямби, у серце вбилась, наче ніж. Ніяк заснути! Кличуть півні, годинник б’є і місяць лине. Мій сон, мій голос неспокійний в моїй трагічній Батьківщині.”

    Лемківщина дійсно трагічна бо навіть  після весни народів  в СРСР та сателітів, Лемківщина сьогодні знаходиться не в Україні, а у Польщі серед поляків які ніколи не будуть її любити. Ми не маємо претензій на суверенітет чи кордони Польщі, але ми зобов’язані при кожній нагоді пригадувати полякам, що це наші землі. Як Богдан Ігор Антонич, кожний українець, лемко, чи бойко, чи гуцул, чи киянин чи харків’янин – ми прощаємо полякам, але не сміємо забути нашу трагічну Батьківщину. Не сміємо заснути. Кличе голос наших предків. Наші сни, наші голоси неспокійні, коли згадуємо нашу трагічну Батьківщину. Акція “Вісла” це було намагання геноциду, “остаточно розв’язати українське питання в Польщі.”

    Винуватих нехай карає найвищий Суддя. У 70-у річницю ганебної Акції “Вісла”  згадаймо події і вшануймо потерпілих. Вічна пам’ять загиблим. Честь потерпілим. Слава Лемківщині. Слава Україні!

     Аскольд Лозинський                                                

     

  • Історія  двох українських полковників

    Нещодавно українська громада Нью Йорку та Нью Джерсі приймала в себе полковника запасу Збройних Сил України Віталія Голіцина . Віталій багато розповідав про  бойові події під Маріуполем, про саперну справу, якій присвятив своє життя та  про своїх бойових товарищів. Від Віталія я дізналася про ще одного унікального Українського військового, полковника запасу, добровольця батальйону “Азов” Вячеслава Галву.     Історією про двох бойових товарищів хочеться поділитися з читачем.

    Народився Віталій Голіцин 5 січня 1973 року в мальовничому місті Кам”янець -Подільський на Хмельниччині. З дитинства полюбляв спорт, Віталій є кандидатом в майстри спорту по гандболу.Виступав за команду школи, об’їздив майже всю Україну. Як і всі хлопці тих часів мріяв про професію військового. Тому відразу після закінчення школи поступив до Кам”янець-Подільського Вищого Військово-інженерного командного-  училища. Вже під час навчання зрозумів що його покликанням є саперна справа. Закінчивши училище в 1995 році, Віталій відслужив 5 років в саперній бригаді в м. Ахтирка.

    З 2001-2010 вчив офіцерів-курсантів у Центрі Розмінування. В 2003-2004 роках приймав участь в розмінуванні об”ектів в Іраку, де стояла 5 окрема механізована бригада з України; готував саперів для Лівану. На кінець 2010 року Віталій вже був спеціалістом вищого класу у саперній справі , досвід такої людини є великою цінністю для країни.  Але з приходом уряду Януковича до влади, ситуація в країні змінилася і фінансування Армії фактично зупинилося. В армії почалося масове скорочення; а високоосвідченні спеціалісти- професіонали почали виходити в відставку і шукати роботу y цивільному житті.

    B 2006  році доля звела Віталія ше з одним професіоналом – військовим ; полковником Головного управління розвідки Міністерства оборони України ; інструктором з підготовки фахівців спецпризначення,  Вячеславом Галвою. Вони стали друзями на все життя. Як і всі віддані свїй профессії люди, ні Віталій , ні Вячеслав не думали про своє матеріальне запезпечення, тому за час своеї військової кар’ьери вони не нажили ні машин, ні квартир.

    B 2010 з Збройних Сил України вони звільнилися разом. Віталій присвятив себе читанням лекцій курсантам в Центрі розмінування;  А Вячеслав  став штатним консультантом-розробником Prof1group (мережа військових магазинів ), очолив групy “Кузьмич”, що займалася розробкою та тестуванням сучасного військового спорядження. Звання інструктора Вячеслав Галва отримав після проходження курсів по військовій підготовці в США, Англії та Франції. Нa УКраїні він вважався одним з найкращих професіоналом-інструктором.

    Під час війни на сході України Вячеслав добровольцем поїхав на фронт, де застосував свій величезний досвід у підготовці бійців-добровольців Батальйону “Азов” за пришвидшеним kурсом. Розроблений ним 4-денний семінар по підготовці бійців “Азову” зміг зберігти не одне життя солдата-добровольця в сучасній ситуації. Разом зі своїми підопічними Вячеслав Галва  брав участь у бойових операціях, хоча як інструктор і не повинен був цього робити. Одного разу Вячеслав, позивний “Кузьмич”,  зателефонував Віталію у Камьянець -Подільський і запитав його чи він не може приїхати і допомогти підівчити саперів  батальйонy “Aзов”, акий стояв під Новоазовськом.  В той же день Віталій зібрав речі і поїхав передавати свій досвід на передову.

    26 серпня 2014 під Новоазовськом вони повинні були їхати на завдання разом; в машині якою користувалися інструктори батальйону”Азов”, була встановленнa дуже професійно замаскована граната. Вячеслав її побачив, але щось зробити він вже не зміг, єдене він затиснув її руками. Вячеслав загинув на місці, Віталій разом ще з одним інструктором отримали тяжкі пораннення.

    Через буквально 2 години Російський телеканал Segodnia.ru передав повідомлення про “знишення” українських військових інструкторів і безпосередньо Вячеслава Галви, “Кузьмича”. У Віталія, як і в інших його товарищів немає сумніву , що то була спланована операція по знищенню українських інструкторів. Читаючи інтернетну інформацію про Вячеслава Галву та слухаючи його товарищів з сумом розумієш якого військового професіонала втратила Україна.

    З 2014 року Віталій бореться за свій зір і не втрачае надії.  Хочеться надіятися, що Віталій відчувае що в цій боротьбі він не є  один. З ним  його мама, яка чекае на нього в Камьянці -Подільському, 2 доньки, з ним Ірина Ващук, яка викликала і організувала йому приїзд до Америки, з ним Дарья Козак, яка надала Віталію житло в Манхетені, з ним є українська громада.  З нашого боку ми можемо підтримати полковника Віталія Голіцина матеріально, шоб він зміг продовжити свою боротьбу за зір, і повернувся до своїх курсантів -саперів.

    Хто хоче допомогти Віталію , можуть звонити йому на вайбер: 380-967-281870

    Валентина Лазірко

  • Відбулися річні наради УСО “Тризуб”

    Нова управа УСО “Тризуб”. Перший ряд, зліва: Микола Бойчук, Методій Борецький, Данило Ниш, президент Орест Лесюк, Ярослав Козак, Христина Харечко, Евген Лоза. Другий ряд, зліва: Роман Лужецький, Стів Криско, Любомир Лучанко, Стефан Кундеревич, Остап Левицький, Юрій Поритко, Левко Громяк, Марко Бегей, Василь Юр, Евген Луців.

    Філаделфія-Горшам, Пенсильванія. На найстарішій спортовій оселі – українському спортовому осередку “Тризуб”, створеному українськими еміґрантами – відбулися 12-го квітня 67-мі загальні збори, які відкрив голова УСО “Тризуб” Орест Лесюк.

    Він привітав гостей і членів “Тризуба”, та розпочав офіційну частину, щоб підбити підсумки діяльності за рік. Присутні прочитали молитву “Отче наш”, після чого вшанували хвилиною мовчання тих, хто відійшов у Вічність — Стефан Абрам, Олександер Білик, Марко Ткач, та полеглих героїв Майдану і захисників України на Донбасі від російських окупантів.

    Методія Борецького обрали головою президії. Він зачитав порядок денний зборів, який присутні прийняли одноголосно. Про фінансову стабільність і життєздатність спортового осередку свідчив і звіт скарбника Стефана Кундеревича, котрий повідомив, що прихід становив торік $274,526, витрат було $302,645.

    За фінансові справи спортової ланки “Ukrainian Nationals” звітував Джим Макнесбі: прихід становив $471,946, а витрати $774,552.

    Ярослав Козак, управитель “Тризубівки”, відзвітував про діяльність господарської частини. Посілість, будинок, ресторан і бара минулого року була уживана 7 днів на тиждень. Площа в 40 акрів землі назовні  вимагає постійно щораз більше праці, щоб втримати гарний вигляд, а добровольців вже немає. Тому наймаємо час-від-часу платних працівників, для покриття нового даху концертного павільйону, нового штучного поля, та обрізання дерев і кущів. Був збудований збірник води під футбольними стадіонами. Гараж, де є трактори для кошення трави, візки, так само вимагає постійної праці.

    У кожній управі даної організації, є спеціальні люди, без яких неможливо успішно вести роботу. Ярослав Козак подякував за надзвичайну співпрацю Василеві Юру, Тедові Копу, Остапу Левицькому, Стефану Кундеревичу та Христі Харечко, котра провадить кухнею для різних імпрез.

    Марко Бегей звітував за 718 членів “Тризуба” і нагадав про членські вклади, необхідні для утримання спортової оселі. Він і надалі працює над поповненням членства молодими спортовцями.

    Данило Ниш звітував за спортову ланку “Ukrainian Nationals”, де були активними 40 футбольних команд: дві чоловічі, одна жіноча, а також 37 хлоп’ячих і дівочих. Перша чоловіча команда під проводом Петра Харечка та тренера Петра Борецького грали в United Soccer League, як і жіноча команда під проводом Йосипа Гозака. Молодечі команди мали понад 500 змагунів і змагунок віком від шести до 18 років; 24 хлоп’ячих і 16 дівочих команд.

    На Memorial Day відбувся молодечий турнір копаного м’яча, участь у якому взяло 212 дружин.

    На Columbus Day Weekend під проводом Брюса Туліо був проведений шостий турнір суто дівочих дружин за участю 202 команд.

    Звітного року відбулася шоста “Тризубівська” футбольна академія для хлопців і дівчат віком від п’яти до 11 років, у якій взяло участь понад 170 учасників, а також відбулися літні дитячі табори.

    Команда з ґольфу під проводом Йосипа Гомика провела свій 40-ий річний турнір на Limekiln Golf Club, у якому взяло участь 84 ґольфіста.

    Стрілецька команда з лука під проводом Іллі Буйневича і Евгена Луціва виступила під час звітного періоду в турнірах стейту та національних, здобувши 19 медалей у різних катеґоріях. Ілля Буйневич став чемпіоном Пенсильванії в одній із катеґорій, а Евген Луців здобув друге місце у своїй віковій катеґорії.

    Богдан Сірий звітував за фундацію “Тризуба” і закликав усіх, хто робить свій заповіт, не забувати про цю фундацію.

    Микола Бойчук звітував за Товариський суд, а Евген Лоза за Контрольну комісію, де все було гаразд.

    Орест Лесюк розповів про побудову нового штучного поля, яке обійшлося в понад 2 мільйони долярів. Ми йдемо в ногу з новітніми технологіями, і вся трава на полі — пластикова, і це дуже м’яке покриття де можна грати в будь-яку погоду. На штучному полі встановлено світло-діодне освітлення, яке дозволяє зменшити витрати на електроенергію. Мобільний телефон дозволяє керувати кожним із 48 прожекторів.

    За останні роки збільшилась кількість команд з п’яти до 40 команд. Щороку на полях відбуваються різні футбольні турніри, а чемпіони отримують нагороду на пам’ять — український тризуб та чаші з українською емблемою.

    Влітку, на канікулах, тут відбувається тренувальний дитячий турнір з футболу. В українській та американській пресі висвітлюються визначні події спортового осередку.

    По закінченні всіх звітів, голова Контрольної комісії оголосив абсолюторію уступаючій управі, що всі присутні й підтримали. Номінаційна комісія запропонувала склад нової управи, який присутні прийняли одноголосно.

    Управа “Тризуба”: голова — Орест Лесюк, заступники голови — Ярослав Козак, Евген Лоза, Остап Левицький, Василь Юр, Данило Ниш, Христина Харечко, Микола Максимюк, фінансовий референт — Стефан Кундеревич, секретар — Юрій Поритко, референт членства — Марко Белей. Пресові референти — Роман Лужецький та Евген Луців.

    Управа спортової ланки “Ukrainian Nationals”: голова — Данило Ниш, заступники голови — Стефан Криско, Стефан Харечко, Брюс Туліо, Данило Гармон, секретар — Лоїз Отило, скарбник — Джим Макнесбі.

    На завершення новообраний голова Орест Лесюк подякував за довіру та окреслив працю та плани на майбутнє “Тризуба” і спортової ланки “Ukrainian Nationals”, згадавши імпрези до Дня батька, Дня незалежності України, футбольні турніри. Він наголосив на тому, що “Тризуб” має взаємодіяти з іншими організаціями, і є партнером кредитівки, закликав присутніх краще працювати над тим, щоб забезпечити майбутнє “Тризуба”, та подякував членам управи й усім, хто допомагав протягом року. Орест Лесюк сказав, що серед наших головних завдань є збереження, розвиток і прославлення нашої спадщини й українського спортового настрою.

    Роман Лужецький

  • St. John the Baptist Ukrainian Church in Newark – Easter 2017 Liturgy Schedule

    St. John the Baptist Ukrainian Church in Newark – Easter 2017 Liturgy Schedule

    St. John The Baptist Ukrainian Catholic Church
    733 Sanford Ave.
    Newark, NJ, US 07106
    http://www.stjohn-nj.com

    Easter 2017 Liturgy Schedule

    Palm Sunday, April 9

    • 8:00 A.M. – Divine Liturgy (Eng.) Тhe Blessing of Willow Branches
    • 9:30 A.M. – Divine Liturgy (Ukr.) Тhe Blessing of Willow Branches
    • 11:30 A.M. – Divine Liturgy (Ukr.)

    Holy Monday, April 10

    • 6:30 P.M. – Easter Confessions
    • 7:00 P.M. – Liturgy of Pre-Sanctified Gifts

    Holy Tuesday, April 11

    • 6:30 P.M. – Easter Confessions
    • 7:00 P.M. – Liturgy of Pre-Sanctified Gifts

    Holy Wednesday, April 12

    • 6:30 P.M. – Easter Confessions
    • 7:00 P.M. – Liturgy of Pre-Sanctified Gifts

    Holy Thursday, April 13

    • 7:00 P.M. – PASSION MATINS (The Reading of the 12 Passion Gospels). Easter Confessions

    Holy and Great Friday, April 14

    • 10:00 A.M. – Vespers with the Placement of the Holy Shroud (Plaschanytsya), Easter Confessions
    • 7:00 P.M. – Jerusalem Matins, Easter Confessions

    Holy and Great Saturday, April 15

    • 10:00 A.M. – Vespers with the Liturgy of St. Basil the Great
    • 3-7 P.M. – Blessing of Easter Food and Easter Confessions. Blessings will be on the hour and on the half hour at 3:00, 4:00, 5:00, 6:00 and 7:00 (Ukr.) at 3:30, 4:30, 5:30 and 6:30 (Eng.)

    SUNDAY OF THE RESURRECTION – EASTER, April 16

    • 6:00 A.M. – Resurrection Matins and Procession, Divine Liturgy (Ukr.) No Confessions
    • 9:00 A.M. – Resurrection Matins and Divine Liturgy (Eng.) No Confessions
    • 11:00 A.M. – Divine Liturgy (Ukr.) (No Confessions)

    Bright Monday, April 17

    • 9:00 A.M. – Divine Liturgy (Ukr.)
    • 7:00 P.M. – Divine Liturgy (Ukr.)

    Bright Tuesday, April 18

    • 9:00 A.M. – Divine Liturgy (Ukr.)
    • 7:00 P.M. – Divine Liturgy (Ukr.)
  • Розклад Богослужінь Української Католицької Церкви Успіння Богородиці у Перт Амбой

    Розклад Богослужінь Української Католицької Церкви Успіння Богородиці у Перт Амбой

    Українська Католицька Церква 
    Успіння Богородиці
    у Перт Амбой, Нью-Джерсі  
    684 Alta Vista Place
    Perth Amboy, NJ 08861
    Phone: 732-826-0767
    www.assumptioncatholicchurch.net

    Запрошуємо на Святкування
    Великодня у Нашому Храмі

    Розклад Богослужінь на Пасху 2017

    Велика П’ятниця, 14 Квітня
    9:00 рано.  –   Вечірня з Виложенням Плащаниці
    7:00 веч. – Єрусалимська Утреня
    ХРАМ БУДЕ ВІДКРИТИЙ ДЛЯ ПОКЛОНІННЯ ПЛАЩАНИЦІ ДО 12-ГОД НОЧІ

    Велика Субота, 15 Квітня
    1:00 – 4:00. СПОВІДЬ У ЦЕРКВІ
    2:00 по пол. Свячення Пасок у Шкільному Залі
    4:00 по пол.  Свячення Пасок у Шкільному Залі
    5:00 по пол. Свячення Пасок у Шкільному Залі
    6:30 веч.  Надгробне
    7:00 веч.  Воскресна Утреня, oбхід навколо храму

    ВЕЛИКДЕНЬ – ПАСХА, 16 Квітня
    9:00 рано –  Св. Літургія (укр.)
    Свячення Пасок після Літургії на вулиці біля церкви.
    11:30 рано – Св. Літургія (анг.)

  • Розклад Великодніх богослужень православної Катедри св. Володимира у Нью Йорку

    Розклад Великодніх богослужень православної Катедри св. Володимира у Нью Йорку

    Українська Православна Катедра
    Св. Володимира
    160 W 82nd  Steet,
    New York, NY 10024

    Email: stvolodymyr@stvuoc.org
    Website: www.stvuoc.org
    FB: https://www.facebook.com/stvuoc

    Розклад богослужень

    7-го квітня            Благовіщення
    П’ятниця               9 година рано Сповідь
                                        10:00 Літургія

    8-го квітня             Лазарева Субота
    Субота                   9 година рано Сповідь
    10:30 Літургія

    9-го квітня             Вербна Неділя
    Неділя                   9 година рано Сповідь
    10:30 Літургія
    Освячення верби

    13-го квітня           Страсті Христові
    Четвер                    6:30 вечора
    Читання 12-ти Євангелій

    14-го квітня           Велика п’ятниця
    П’ятниця                3:00 по полудні
    Винoс плащаниці

    15-го квітня           Велика Субота
    Субота                    9 година рано Сповідь
    10:30 Літургія
    Освячення пасок від 2ї до 5ї

     Читання Апостольські Діяння
    9:00 година вечора
    Полушниця
     Пасхальна Утрення
    10-та година вечора

    16-го квітня        Пасхальна Літургія
    Неділя                            12:00 опівночі
    Освячення Пасок (після закінчення літургії)
    10-та година ранку Пасхальна Служба Божа
    Освячення пасок

    23-го квітня           Фомина неділя.  Проводи
    Служби у нас не буде, СПІЛЬНА СЛУЖБА БОЖА
    буде в Церкві – Пам’ятнику св. Андрія у
    Саут Бавнд Бруку

     

    Христос Воскрес!

    Предстоятель
    Митрополит Антоній

    Настоятель
    Митрофорний Протеєрей
    о. Володимир Музичка
    Парафіяльна Управа і Сестринство

  • Етнічний та релігійний курорт

    Askold Lozynskyj

    Україна, безумовно, має свої проблеми. Вона тоне у війні, яка здається без кінця. Частина її територія була захоплена і приєднана брутальним сусідом.  Рівень життя не далеко від бідності.  Корупція процвітає і на найвищому рівні. Проте Україна всього 25 років молода і тільки починає писати свою власну історію. На разі в порівнанні з багатьма другими державами Україна це етнічний та релігійний курорт.

    Проте, в той же час, цей зразок для етнічної і релігійної терпимості навіть парадоксальний. Хоча України ворог Росія, переважна більшість громадян продовжують використовувати російську мову. Російська етнічна меншина продовжує процвітати, і навіть не відчуває, що вона фактично національна мешина.  Білоруси, молдавани, татари, угорці, румуни, поляки і євреї по черзі кількості  продовжують процвітати також і навіть рости. Насправді з точки зору чисельності єврейського населення в Україні в два рази більше чим було, і не в результаті породів, а імміграції. Євреї мігрують в Україну навіть з, здавалося б, їх найбільш безпечного притулку – Ізраїлю. Причини в тому, економічні можливості і сприятливий політичний і соціологічний клімат. Проте деякі росіяни, поляки і євреї продовжуть писати лихо про минулу історію України, іронічно бо Україна була поневолена, а їхні національсті фактично були між провідними поневолювачами.

    Мабуть, тому що українці і росіяни жили пліч-о-пліч на території України протягом багатьох років, росіяни не сприймаються як вороги багатьма українцями. І це незважаючи на те, що анексія Криму, війна в Донбасі і багато інших політичних, економічних, культурних та соціологічних лих в Україні є прямим результатом довгострокової політики з боку Росією чи за царя або комісара, щоб знищити українців фізично або психологічно і замінити їх росіянами. Крим не можна було так легко приєднати  коли б підготовка, щоби зробити його російським не відбувалася декадами включно з коштом другим національностей — Кримським татар, тощо. Російські сурогати на Донбасі це нащадки переселення російських імперіалістів в Москві, явище створене радянськими російськими комісарами через знищення (Голод-геноцид) і міграцію.

    Євреї і українці теж жили пліч-о-пліч протягом тривалого часу в наслідку царського і комісарського доручення і тому протягом довгого часу українські єврейські відносини були напруженими. Українці звинуватили євреїв у своїх бідах, які обрушилися на них в періоди російської та польської окупації України. Євреї часто були посередниками. Ця ворожість, яка виросла часто поглиблюються з точки зору українського, тому що організована єврейська громада в Україні ніколи не симпатизувала з українськими прагненнями, зокрема, до незалежності. У період після Першої світової війни жодна єврейська політична партія підтримала незалежність України. Ця відсутність співчуття було очевидно навіть під час останньої революції 2013-14, коли мало представників організованої єврейської громади  брало участь в революції, а навіть ті виступали російською мовою. Ніхто не спромігся вивчити українську після  чверть століття незалежності України. Простягнення оливкової гілки була майже повністю односторонньо, як зовсім недавно, у вересні минулого року, коли Україна відзначила трагедію Бабиного Яру на найвищому рівні, а президент Ізраїлю виявився поганим гостем, виступивши з обвинуваченням українців.

    Єврейське зростання як числа і впливу сьогодні вражає. З якоїсь причини багато євреїв ображаються, коли їх непропорційний вплив згадується. Але факт в тому, що президент і прем’єр-міністр України є євреями. Так само деякі з більш корумпованих українських олігархів, як Віктор Пінчук та ще раз президент України. З другої сторони найбагатша людина в Україні трапляється бути мусульманином. Це є позитивним, але той факт, що він також часто сурогат для російських імперіалістів вражає негативно.

    Україна це етнічна та релігійна мозаїка краще або гірше. Дуже мало кого з українців обурює той факт. Звичайно, є екстремістський елемент, як і в будь-якому суспільстві.  Русофобія (через війну), Полоно-фобія (особливо з кричущими деклараціями поточного  екстремістського польського уряду) або антисемітизм (в наслідку постійної історичної лайки) можна очікувати, звичайно, менше, ніж виявляються в інших демократичних цивілізованих країнах. Однак, з якоїсь причини тільки одна організована етнічна спільність, яка неодноразово висловлює свою лояльність по відношенню до України, а це є татари, звичайно, крім українців найбільш корінна етнічна національність на території України.  Білоруси, молдавани, румуни і поляки, окрім в площині релігійних громад, як правило, не сильно організовані. Угорці обмежені географічно. Євреї процвітають, але їх керівництво не висловлює свою солідарність з Україною. Росіяни частіше за все мають імперіалістичне мислення про українців як своїх молодших братів, хоча українці значно старші і багато росіян в Україні незрозуміло і іронічно підтримують політику Путіна.

    Суть  полягає в тому, що з усіма своїми історичними і навіть поточними проблемами, українці залишаються в основному увічливими за духом і позитивно відносяться до своїх сусідів в Україні. Незважаючи на роки вимушеного атеїзму, ліквідації  традиційних церков, люди в Україні осталися  дуже релігійні і толерантні. В кінцевому рахунку ці чинники можуть виявитися корисними в забезпеченні України як держави бо етнічно різні громадяни формуватимуть країну, яка є вітаючим притулком, не для окупації як у минулому.  Якщо б тільки України етнічні та релігійні меншини, визнали її хороші можливості, її добрих увічливих людей  і працювали в напрямку процвітаючої України як спільної батьківщини, а не просто для завдоволення власного апетиту, нехтуючи її корінним населенням.

     

    13 квітня 2017                                                   Аскольд Лозинський                                       

  • Історія села Гораєць і польсько-українські відносини

    Історія села Гораєць і польсько-українські відносини

    Нещодавно в Польщі вийшла друком книжка Адама Бобровича про історію села Го­раєць на Любачівщині, Польща – («Tam jeszcze słychać szept modlitw і bicie cerkiewnych dzwonów» Pasłęk. TINTA– 2016. – 352 s.). Автор вклав багато праці в оформлення книги, яка є багато ілюстрованою – вміщено понад 380 фотографій. Багато з них зібрані з особистих архівів горайчан та опубліковані вперше. Інформація викладена з позицій чесного поляка-християнина і вартує того, щоб бути прочитаною.

    Книжка написана польською мовою. Поява її не є чимсь надзвичайним в сучасному книговиданні – тепер про свої села вигнанці з Закерзоння пишуть доволі часто. Дивує те, що історію українського села написав поляк і написав правдиво, прихильно до українців, не згущуючи темних фарб недалекого нашого минулого, не чіпляючи огидних ярликів, не протиставляючи українців і поляків.

    Спочатку автор коротко торкається давньої історії України, нагадує, що ще недавно, до початку ХХ століття, тих, що тепер виступають як народ український, називали русинами. Прогягом віків відносини між поляками та українцями не були однаковими, але якщо в дав­нину вони були добросусідськими, то з плином століть, а особливо в середині ХХ ст. загост­рилися аж до кривавих протистоянь, бо кожен народ бачив свою незалежну державу в омрія­них кордонах: поляки на схід за Збруч, українці – по Сян. Польський та український (русин­ський) народи здавна жили поруч, але кожен мав свою віру, свої звичаї, традиції, свою куль­туру, тому народи жили поруч, але не разом, оберігаючи свою самобутність. Ця відмінність зберігається до нині. Автор описуючи історію села Горайця, одночасно розмірковує про непрості стосунки між українцями і поляками на прикладі одного села на Любачівщині.

    Книжка складається з 15 частин (глав) і додатка, в якому автор подає старанно зібрані короткі відомості про церкви, що збереглися на Закерзонні як український слід, залишений після виселення. Все це проілюстроване якісно дібраними фотографіями.

    У вступі автор розповідає, що до написання книжки його спонукали долі колишніх мешканців села Горайця та його дружина Ірена, батьки якої походили з цього села. Ознайом­лення з долею горайчан та з історією села викликало бажання зберегти пам’ять про тих лю­дей і село, зберегти залишені ними спогади, розповісти все це іншим. Чим ближче Адам Бобрович знайомився з людьми та особливостями села, тим сильнішим ставало переконання, що «про це необхідно написати і залишити слід для нащадків».

    Книжка охоплює історію Горайця від давніх часів, часів його заложення (початок-середина ХVІ ст.) до наших днів, а також розповідає про непрості взаємини українців і поля­ків. При написанні книжки автор скористався архівними документами, друкованими польсь­кими та українськими виданнями та найбільше допомогли розповіді колишнього горайчани­на Михайла Томківа, його дружини і дочки Ірени та розповіді і записи колишньої горайчанки Єви Філь (Лашин).

    Українсько-польські відносини не були безхмарними і до 1939 року. Русин-українець чи поляк визначалося церковною приналежністю: римокатолик – поляк, греко-католик – українець (русин). Українці здавна прагнули своєї держави. Реальні спроби утворення неза­лежної України були зроблені на початку і в середині ХХ століття, але зіткнулися з інтере­сами поляків, які претендували на західно-українські землі, українці ж претендували на землі аж по Сян, як на етнічно українські землі, Це призвело до українсько-польської війни на по­чатку ХХ ст. і загострення відносин у повоєнний і міжвоєнний періоди, а особливо – в роки Другої світової війни.

    Історію Горайця автор починає від заснування села. Згадує панів Бруніцьких, яким належало село. Описує становище села в міжвоєнній Польщі, в часи війни і виселень після війни, змальовує забудову села і буденне життя його мешканців, звертає увагу на красу крає­видів, описує побут: сільські страви, одяг, працю на селі, освіту мешканців села, особливу роль «Просвіти» у формуванні національної свідомості українських селян, розповідає про боротьбу з п’янством, яке було колись великим лихом на селі.

    Особливого кольорового забарвлення надавали селу народні звичаї, традиції, обряди. Автор описує, як проводили весілля: сватання і заручини, святкували Різдво, Новий рік, Йор­дань. Як дотримували Великий піст, відзначали Велику п’ятницю. Велику суботу, святкува­ли Великдень, Зелені свята, Божого тіла. Парафіяльний Празник і відпуск в Горайці – 21 ве­ресня, на свято Народження Найсвітлішої Діви Марії.

    Гораєць і горайчани в роки Другої світової війни пережили не лише негоди війни та окупації, а потім – ще й вигнання з рідної землі. Описуючи ті часи автор не оминає жодної події, що відбулася на терені Горайця. Не оминув і пацифікації села 06.04. 1945 р., коли польське військо спалило село і замордувало 173 особи. Описує стан в селі в період пересе­лення та заселення Горайця новими мешканцями.

    В часі акції «Вісла» багато горайчан були виселені на Вармію і Мазури, осіли тут. Ав­тор описує їх життя на новому місці, розповідає, як вони пристосувалися, об’єдналися, побу­дували церкви і створили Українську народну меншину.

    Працюючи над книжкою, автор обстежив 234 залишені україцями греко-католицькі храми і коротко, в табличній формі, подав відомості про їх стан в Перемишльському, Яро­славському, Переворському, Лежайському, Любачівському, Томашівському та Грубешівсь­кому повітах. На жаль, на 2016 рік від 101 святині залишились тільки „церквиська”.

    В додатку „Церкви Розточчя, Тарногородської височини, Белзької рівнини і долини Нижнього Сяну” вміщено короткий опис і фотографії 110 українських дерев’яних і мурова­них церков – символу ідентичності та сили духу українців.

    Як стверджує сам автор, книжка не є науковою, але містить багато фактичного матері­алу, містить багато безпосередніх спогадів горайчан, описує їх життя, побут, працю на госпо­дарстві, тому може служити джерелом знань про минулі часи.

    Та, мабуть, найціннішим є те, що автор є поляком, уродженцем Віленщини (Литва), але правдиво описує події, не загоструючи непорозумінь між українцями і поляками, що по­винно сприяти розвитку дружніх стосунків між нашими народами. Автор правдиво, без наві­шування ярликів, без приниження українців описує історію села Горайця і на тлі історії села торкається українсько-польських взаємовідносин впродовж існування села. Маю надію, що хоч написана польською мовою книжка приверне увагу українського читача своєю щирістю і прихильністю до русинів, бо автор не пішов звичним шляхом польських шовіністів, шляхом приниження і зневаги українців, а знайшов свій шлях – шлях правди, хоч, напевне, той шлях не викличе захоплення у польських «патріотів».

    Оглядаючись на історію польсько-українських відносин автор згадує про недоброзич­ливе ставлення польського уряду до українців при парцеляції панських земель, при переве­денні шкіл в Галичині на польську і змішану польсько-українську мови навчання, про «кра­діж душ» – переведення греко-католиків і православних в католики, про руйнування 1938 р. церков на Холмщині. Все це й тоді не сприяло зближенню народів, а в роки війни призвело до кривавого братовбивства.

    При написанні книжки автор опирався на спогади колишніх мешканців Горайця, до яких він ставиться з великою пошаною, на архівні, друковані матеріали, а найбільше – на спогади горайчан Єви Філь, своєї дружини Ірени та її батька і мами.

    Книжка, безперечно, заслуговує доброї оцінки, знайде свого польського і вдячного українського читача і науковця, котрі шукають правдивої інформації про українсько-польсь­кі відносини часів довоєнних і часів Другої світової війни. Вона буде служити збереженню пам’яті про український слід на теренах південно-східної Польщі а, головне, служитиме до­сягненню порозуміння між поляками та українцями. На жаль, кижки такого змісту, з таким висвітленням подій для польського книговидавництва є рідкістю. Дуже шкода, бо знання правди про минуле вберегло б нас від помилок в майбутньому. Як пише автор: «Суперечки між сусідами не є чимсь новим, вони були, є і будуть. Але в залежності від умов і доброї волі сусідів могли би притихнути, ослабнути. Для того потрібно великої культури, політичного розуму і взаємного пошанівку в обох сусідів». Будемо сподіваюся, що книжка Адама Бобро­вича «Тут ще чути шепіт молитов і биття церковних дзвонів» спириятиме порозумінню та примиренню народів-сусідів, українців і поляків, а це є дуже важливим у їхньому житті і тепер, і в майбутньому.

     

    Юрій Судин

    м. Львів

     

  • До 90-ліття народження та 40-ліття смерті Василя Курилика

    «Взагалі-то мистецтво, з одного боку, здійснює те, чого природа не могла зробити, з другого боку – її наслідує». (Аристотель про мистецтво)

    Про те, що українці загосподарювали Канаду широко відома дійсність. Сьогодні дехто дивується, що в лавах канадської влади і дипломатії порівняно багато українців. Про те, що загально канадці надзвичайно прихильно відносяться і допомагають Україні це природне явище. Канадські українці щасливі в тому, що живуть вони в миролюбній країні в якій  кожна людина почувається вільно і  її навіть на думку не приходить когось поневолювати. Отже усі українці гордяться тим, що вони в різній формі приєднуються до канадського суспільства і своїми різними зусиллями вносять цінний  вклад у загальний розвиток Канади. Поряд з економічно-господарською діяльністю помітний вклад українці в Канаді вносять в культурно-освітню ділянку. В письменство, педагогіку, а в тому і в канадське мистецтво. Серед таких корифеїв, як; О. Архипенко,, О. Трищенко, М. Кричевський, Т. Коваль П. Коць та десятки інших. Типовим представником канадсько-українського мистецтва є маляр Василь Курилик. Визначний вчений д-р Богдан Стебельський писав ,,Для українського мистецтва Василь Курилик важливий тим, що він показав українську людину в Канаді, ту, яка творила цю Канаду й залишилася в ній жити, продовжувати себе в ній… Без Курилика не можна говорити про українців у Канаді, як не можна без нього говорити про канадське образотворче мистецтво взагалі”. Кажуть один лікар є ремісником, інший – мистцем у своїй справі, ще інший – знавцем цього мистецтва. Такі люди зустрічаються, в усіх видах професій. Якщо йдеться про нашого ювілянта, він становить виняткову постать у світі мистецтва, яка привертає увагу так своїм життям, як і творчістю. Василь Курилик народився 3 березня 1927 р. в сім’ї українського фармера у Відфорді Альберта. Його  родове коріння виводиться з Буковини. Ще в 1896 р. його дід і бабуся виїхали з Борівців у пошуках кращої долі за океан. Його батьки тут стали фермерами і надіялися, що син Василь піде їхніми слідами. Але тонка вразлива душа Василя Курилика прагнула проявитися в іншій ділянці. Саме тому стосунки з батьком стали напруженими, і в 15 років Василь пішов з дому у самостійне життя без допомоги, сам собі став укладати долю свого майбутнього. Чув душею і був упевнений того, що мистецька творчість це його пасія і життєве покликання. Молоді роки Василя промайнули у Манітобі. Пізніше  великі зацікавлення до мистецтва перемогли і він закінчивши Манітобську школу і завершивши науку  в  університеті у Вінніпезі та на тому не зупинився. Зразу рішив поступити на студії малярства до Онтарійського коледжу, а звідси перейшов на навчання до Мистецького інституту ім. Альєнде в Мексиці. Його зацікавлення до мистецтва, як  стверджують дослідники були надприродними. Весь час він прагнув здобути високі мистецькі всесторонні знання.

    Василь Курилик з дітьми і дружиною біля мистецької галереї в Ніагара-Фоллс. 1975 рік.

    Добре відоме символічне полотно митця з цієї теми «Нуклеарна Мадонна», написане ще в дочорнобильську добу — твір свого роду став пересторогою для людства. Невипадково цей образ після 1986 року набув іншої назви — «Чорнобильська Мати Божа». Однак вершиною у творчості В. Курилика є серія «Страсті Христові» тобто ілюстрації до «Євангеліє». Як проповідник християнської моралі окрему серію мистець присвятив поверх 20 картин – містові Торонто; «Візії ядерної зброї» , показуючи світ духовних цінностей та світ катастрофи, світ правди і світ трагедії. Понадто Курилик оформляв геніяльно художньо «Лиса Микиту» І. Франка, видавані різні книжки, зображував з великим хистом тварини, а також різнні достойників держав. Нариклад ведмідь – московський «енкаведист», вовк-ненажера – московський імперіялізм та інші. Художник в російській ненажерливості, немов придбачив сучасне горе, яке терпить Україна вже три роки дику агресію від путінської  Росії, яка безкарно  заливає кров’ю невинних людей землю Шевченка. Ця злочинна орда руйнує  культурні і господарчі цінності та впроваджує систему поневірянь й виявляє претензію на панування не тільки над Україною, але і над цілою Европою. Справді художня творчість Курилика – це унікальне мистецьке явище, яке викликає незбагнені рефлексії. У нього  власний стиль,  з ніким неспоріднені картини, легко сприймаються, вони своєю сутністю зближені до символізму. В. Курилик – це окрема постать і окрема епоха на тлі українського і світового мистецтва. Це синтеза відродження краси на основі християнської моралі. Українці мають право гордитися творчістю свого мистця, для якого Україна і Канада стали одною Батьківщиною. Вийшло декілька монографій про нього та кольорових альбомів, а також 5 кінофільмів. «Для українського мистецтва В. Курилик важливий тим, що він показав українську людину в Канаді, ту, яка творила цю Канаду й залишається в ній жити, продовжувати себе в ній… (за словами Б. Стебельського). Мою увагу привернула книга видана автобіографія Василя Курилика «Зо мною же хтось» (англійською). Вона видана була у видавництві американського Корнел університету у формі скрипту для студентів психології, це виданя доповнено і видано з багатьма ілюстраціями. Цю книгу називають одіссеєю хлопця з убогої ферми, що став одним із найбільших малярів Канади і України. В книзі розповідається про життя Курилика від його дитинства, яке сталось темою для його славних картин, через тунель невдач і розпуки, до остаточного визнання його мистцем міжнародного значення. Історія Василя Курилика – це тріюмфальна перемога над самітністю, боязливістю і недугою. Ціле зрештою життя мистця виповнене шуканням правди, що з атеїзму перетворилося його особовість у взірцевого християнства, яке змінило його і одуховело мистецьку цінну спадщину і надало їй унікально-неповторного художнього сенсу. І це повернення з темряви до Бога, має свою значимість.

    Для грунтовного обзнайомлення з творчістю ювілята, неповторне враження справляєють прозірки «Страстей Христових». Я прочитав, що  в англійській церкві св. Мартина в Ніягара Фалс, де жив наш мистець, вже за традицією ці прозірки використовують до переведення міні передвеликодніх реколекцій. На екрані висвітлюється прозірки, «Страстей Христових» вибрані вірні, поділивши між себе «ролі» (Христа, євангелиста, св. Петра, Юди, Пилата, первосвященика і.т..д.), читають тексти з Євангелія св. Матвія. Між читаннями солісти і хор виконують композиції церковної музики – це має велике виховне релігійне значення. Оказується, що це не одинокий випадок. Подібні релігійні реколекції відбуваються  в передвеликодний піст також в катедральному соборі у місті Ст. Кетринс, у Ловерів біля Нью Орлінс в Люізіяні та в інших церквах і школах США і Канади. Прозірок можна дістати без труднощів і для збагачення релігійних переживань під час посту, можна б поширити ці релігійні традиції, які зближують нас до Христового Воскресіння. На завершення цієї розповді слід наголосити, що все життя Василь Курилик мріяв побувати на батьківщині своїх предків. І в 1970 р. така можливість з’явилася. Галерея Миколи Колянківського в Ніагара-Фоллс організувала групу українських митців з Канади і США, яка мала відвідати Україну для ознайомлення з її мистецтвом і зустрітися там з художниками. Група з Канади мала змогу побувати в столиці України, а також у Львові, Харкові, Одесі, Запоріжжі, Полтаві. Поклонилися могилі великого українського поета Тараса Шевченка в Каневі, де серед картин  Курилик намалював «Дух Шевченка витає над Канадою», це було духовне освідчення палкої любови митця до України. Та найважливішим для В.Курилика був дозвіл відвідати село Борівці, з відки виводиться його рід. Художник добирався туди зі Львова на таксі, щоб побути буквально всього декілька годин, обнимав він землю своїх предків з такою любов’ю, як син обнимає матір після довгої розлуки. Після повернення до Канади В.Курилик знову старався о дозвіл поїхати на прабатьківщину, якісь там були ускладнювання і врешті отримав зізволення у вересні 1977 року. В цей час був він вже хворий, але їхати мушу, навіть якби мали нести мене на ношах – казав В. Курилик. У цих словах не лише увесь невгамовний характер Василя Курилика, але  і його палка і безмежна любов до України. Він таки поїхав і там створив майже 100 рисунків. Недуга прогрисувала, повернувшись до Канади, закінчував свої ескізи вже у шпиталі, працюючи майже до останнього дня.

    Цікаво Василь 3 листопада народився і 3 листопада 1977 року помер, прожвши лише 50 років У його спадкові понад 10 тисяч картин, малюнків та ескізів. Чимало з творчого доробку майстра розійшлося по світу, чимало є в приватних колекціях канадців, в Ніагара-Фоллс, де діє музей Василя Курилика, створений Миколою Колянківським. А також постійна виставка «Український піонер». На цю тему написано майже 4 тисячі робіт. Канада гідно оцінила визначні досягнення свого сина, нагородивши його орденом. А ось як написав про нашого великого земляка М. Колянківський: «Як митець і людина був сповнений особливої пошани й захоплення до своїх батьків і двох своїх Батьківщин – Канади й України, землі дідів і прадідів». Звичайно, в статті не передати всього про цю велику і непересічну індивідуальність. Це унікальний творчий екстаз, якого політ і медитації переплітаються в людській надсвідомості. Це  глибинна суть в суспільній цивілізації, яка створює поняття  homo sapiens, що людина від тварини саме тим різниться, що вона здатна творити високу культуру, – на засадах християнських цінностей. Мимо всяких видання про цього унікального мистця, тисячі альбомів, 5 кінофільмів та всього не перечислити. Словом, Василя Курилика доля наділила великими творчими здібностями, які він використав у творені своїх досконалих мистецьких творів на славу Канади і Украни. Вічна пам’ять Василю Курилику!

    Ярослав Стех

    Література

    Українські мистці поза Батьківщиною, Іван Кейван, Едмонтон- Манітоба 1996, с.106 120 -122

    Віталій Аблінцов «Галактика „Україна“. Українська діаспора: видатні постаті» — К.: КИТ, 2007. — 436 с.

  • Загальні Збори Української Національної Федеральної Кредитової Кооперативи

    Загальні Збори Української Національної Федеральної Кредитової Кооперативи

    У неділю, 26 березня 2017 року, відбулися 51-ші річні Загальні Збори Української Національної Федеральної Кредитової Кооперативи. В залі Українського Народного Дому в Нью Йорку, зібралася українська громада, члени та гості Кредитівки, щоб в наступний раз почути про успішне завершення 2016 фінансового року та чим члени Дирекції нас можуть потішити в цьому 2017 році.

    Stepan-Kaczurak
    Звіт Голови Ради Директорів Кредитівки Степана Качурака

    Загальні Збори відкрив Голова Ради Директорів Кредитівки Степан Качурак. Проголосивши Збори правосильними, він запросив Отця Митрофорного Протоєрея Володимира Музичку, настоятеля  Української Православної  Катедри “Святого Володимира” провести молитву. Після молитви Голова запросив Секретаря Ради Директорів Д-ра Артура Григоровича зачитати список членів, які відійшли у вічність у 2016 році. Хвилиною мовчанки вшановано їхню пам’ять, рівночасно,  Українських  Героїв  які  полягли  у  бою  на  Українських  землях,   відстоюючи  права  всіх  Українців, Територіальну  Цілісніть Нашої Держави  та  правдиву  її Незалежність. Вшанували  всіх  Борців  Української  Армії,  Добровольчих  Батальйонів, Добровільних  Вояків  та  всіх  невинних  людей  які  загинули  в Боротьбі  за  здійснення  Незалежної – Гідної  – Держави  України проти  історичного  загарбника  РОСІЇ.

    Опісля Степан Качурак привітав усіх присутніх, а тоді представив президіальний стіл, за яким сиділи : пан Ярослав Кошелевський – Заступник Голови Ради Дерикторів, Д-р Артур Григорович – Секретар, пані Наталія Воробець – Симчик – Скарбник, пан Юрій Баюрак – Член, Д-р. Адв. Андрій Шуль – Голова Контрольної Комісії  та  панна  Мирослава Греб Член.

    Заспівання українського гімну

    Продовжив з представленням достойних гостей, які прибули на Збори, зокрема представників уряду України, різних українських організацій, установ  та сусідніх Кредитівок. Серед гостей на Збори Кредитівки прибули : від Постійного представництва України при ООН – Надзвичайний Уповноважений посол Володимир Єдьченко, від Генерального консульства України в Нью Йорку – Генеральний Консул  Ігор Себіґа; Отець Митрофорний Проторєрей Володимир Музичка настоятель Української Православної Катедри “Святого Володимира”; голова Ради Директорів Кредитівки СУМА Йонкерс Андрій Горбачевський, який прибув із почесним  президентом та довголітнім виконуючим обов’язки Головного Управитиля Української Федеральної Кредитівки СУМА Йонкерс пан Володимир Козіцький; Микола Галів – Представник Української Головної Визвольної Ради; Юрій Симчик – Екзекутивний Заступник Голови Головної Управи Організації Оборони Чотирьох Свобід України та Секретар Українського Народного Союзу; Надія Савчук – почесна Голова Нью Йоркської Округи Союзу Українок Америки, Наталка Качурак – Засупник Голови Головної Управи  Об’єднання Жінок Оборони Чотирьох Свобід України;  Галина Романишин – Голова Округи Нью Йорку Союзу Українок Америки; Юрій Федорів – Староста Хору Української  Православної Катедри “Святого Володимира” в Нью Йорку та Президент Фундації “Федорівих”; Іван Бесяда – представник Газети “Міст”; Степан Слуцький – Редактор Газети “Національна Трибуна”; Марія Решітник – Фінансовий Референт, представник Шкільної Ради при УККА; Сергій Тарновецький – Директор Української Інтернет “Радіо Домівка”; Станіслав Грицков’ян – Голова Українського Національного Дому у Бруклині  та аудитор Джеймс Ґурріері ( James Gurrieri, CPA).

    Голова Зборів спеціально представив одного із основоположників Кредитівки, довголітнього бувшого Голову Дирекції, який на даний момент знаходиться на заслуженому відпочинку – п. Всеволода Саленка.

    Колектив працівників кредитівки

    Після представлення гостей перейшли до головної частини Зборів – ознайомлення зі звітами. Першим свій Звіт прочитав голова Дирекції Степан Качурак, в якому звітував про успішне закінчення 2016 фінансового року завдяки професіоналізму та відповідальності членів Дирекції та офіцерів Кредитівки. А найголовніше завдяки співпраці Дирекції з працівниками та членами Кредитівки. Незважаючи на складний економічний стан в країні, Кредитівка змогла утримати свої позиції, забезпечивши потреби наших членів та досягнувши рентабельності. Голова подав до відома що завершений новий Веб-сайт для користування всіх членів. Дуже гарно вироблений за який склав подяку Заступникові голови Дирекції панові Ярославові Кошелевському, який заініціював та доглядав даний проект, та рівночасно пані Наталії Пачашинській, панові Ярославові Завійському та пані Наталії Фесак за іхній вклад для його  удосконалення.

    Приємно також було почути, що особливого рівня набула співпраця з українською громадою, а саме з українськими  організаціями такими як СУМ, Пласт, УККА, ООЧСУ, ОЖ ОЧСУ, СУА, і т.д. , представництвом Українського Уряду, Українською Пресою та Українськими Церквами. Наша фінансова установа бере активну участь у заходах, які проводяться нашими українськими організаціями на благо України та продовження розвитку української громади тут в США.

    Кредитівку відвідали визначні українські  діячі : Володимир В’ятрович ( Голова  Українського Інституту Національної Пам’яті ), Сергій Квіт ( Міністр Освіти ), Андрій Левус ( Народний Депутат Верховної Ради України ), Сергій Кузан ( Голова Мережі Організації “Вільні  Люди” ), Олесь Янчук ( директор Кіностудії ім. Олександра Довженкаукраїнський режисер, продюсер, сценарист, Народний артист України ) та інші достойні урядовці України та Діаспори. На закінчення Голова висловив сердечну подяку членам Дирекції, Контрольної Комісії, Головній Управительці п. Наталі Пачашинській та всім працівникам Кредитівки за їхнє старання та співпрацю; а найголовнішою подяка була для членів – за їхню довіру та щиру підтримку.

    Дирекція кооперативи

    Наступним свій звіт представив скарбник Ради Директорів Наталія Воробець – Симчик. Звіт скарбника свідчив про фінансову стабільнісь та життєдатність Кредитівки. Нерозділений прибуток та резерви які зросли до 15,445,000.00 дол., вартість активів залишилась респектабельною в сумі  143,340,873. Наша рентабельність була стабільною, в результаті чого чистий прибуток склав 353,046.00 дол. Протягом того ж року Рада Директорів ухвалила суму понад 150,000.00 дол. для підтримки українських церков, Організацій, громадських установ та Преси ( Українських Газет ). На закінчення пані Наталія Воробець – Симчик подякувала Раді Директорів, членам Контрольної Комісії за їх самовідданість та роботу в якості волонтерів, а найголовніша подяка для членів Кредитівки.

    Після зачитаних Звітів , так як питань до Звітів та дискусій не було, приступили до звіту Голови Контрольної Комісії Адвоката Д-ра Андрія Шуля який після свого звіту  відзначив найдзвичайну співпрацю між дирекцією та офіцерами, та висловив признання за дуже професійну – фахово виконану працю в 2016-му році  та  подякував Голові Ради Директорів Степанові Качураку за дуже добре ведення напряму нашої Кредитівки та ухвалив абсолюторію за проведену взірцеву працю.

    Опісля звітодавців приступили до привітів.

    Першим зі своїм привітом виступив Надзвичайний Уповноважений Посол Постійного представництва України до ООН Володимир Єльченко. Пан Єльченко привітав Загальні Збори та подякував за постійну співпрацю та підтримку Української Національної Федеральної Кредитової Кооперативи спеціально голові Ради Директорів за невтомну його громадську працю яку виконує та за постійний позитивний відгук та підтримку коли до нього напрямлюється звернення. Всі присутні в залі, теплими оплесками його вітали.

    Наступним своє привітання від Генерального Консульства України в Нью Йорку висловив Генеральний Консул  Ігор Себіґа. Пан Себіґа у своєму привітанні додав дуже цінні інформації про актуальний стан в Україні та кроки які відбуваються. Пан Себіґа також долучився до щирої подяки голові Ради Директорів Степану Качураку за його постійну віддану громадську працю та поядякував Українській Національній Федеральній Кредитовій Кооперативі за співпрацю та постійну підтримку.  З привітами також виступили голова Ради Директорів Кредитівки СУМА Йонкерс Андрій Горбачевський який окрім щирого 51-го привітання Кредитівки СУМА Йонкерс, підкреслив віддану чудову роботу у підтримці України, Голови Ради Директорів Степана Качурака в цей тяжкий для неї час; висловив словами : один із найбільш відданий незаміний лідер активіст нашої Української громади. Продовжували привіти : Отець Митрофорний Протоєрєй, настоятель Української Православної Катедри “Святого Володимира” в Нью Йорку – відчитав Привіт від Владики “Даниїла” Української Православної Церкви в США; Голова Ради Директорів прочитав привіти : Владики Павла Хомницького Української Католицької Епархій в Стемфорді; та від Централі Українських Кредитівок Америки за підписом Василя Корнела Голови і Орисі Бурдяк Президента. Продовжувалися усні привіти та подяки : п. Надя Савчук – почесна голова Нью Йоркської Округи СУА; п. Марія Решітник – Фінансовий Референт, представник Шкільної Ради при УККА; Пан Андрій Шегельський – Голова 41-го Відділу ООЧСУ у Бруклині; Пан Василь Барабаш – Директор Української Мистецької Дитячої Студії при УККА ( Член Спілки Художників України ).

    Після привітів, та перед звітом Номінаційної Комісії, Голова Зборів Степан Качурак попросив всіх встати та вшанувати однохвилинною мовчанкою річницю відходу у вічність дружини сл. Пм. Анни Козіцької, одного із заслужених почесних кредиторів до якого відноситься з великою пошаною, а саме пана Володимира Козіцького. Всі присутні вшанували пам’ять та опісля продовжили Загальні Збори та приступили до звіту Номінаційної Комісії який представив голова пан Юрій Симчик.  Оскільки не було поданих додаткових кандидатур до виборів, голосування не відбулося та були переобрані до Ради Директорів : пан Ярослав Кошелевський ( діючий Заступник Голови ), Д-р. Артур Григорович ( діючий Секретар ) та  Юрій Баюрак ( діючий член ) які були прийняті оплесками.

    Приємна несподіванка відбулася у дуже дружній атмосфері, пан Степан Качурак поздоровив та висловив подяку за  постійну добру професійну працю та запросив всіх присутніх долучитися до привіту та побажання в день народження одного із офіцерів УНФКК пана Ярослава Завійського. Всі присутні відспівали Многая Літа під акомпанемент звуків гітари.

    Для завершення 51-их Загальних Зборів УНФКК, Голова Ради Директорів попросив Отця Митрофорного Протоєрея Володимира Музичку провести кінцеву молитву та благословення.

    Голова Дирекції Степан Качурак висловив сердечну подяку всім членам та присутнім за їхню участь та постійну підтримку та проголосив Збори Української Національної Кредитової Кооперативи Закритими о 3:25 по полудні. Закінчили Збори відспіванням Українського Національного Гімну з участю всіх присутніх в залі  та  Українськими гучними висловами : Слава Україні ! де всі присутні однозвучно відповідали : Героям Слава !  та :  Україна !  Понад Усе !

    Анна  Томчук

  • 2nd Annual Alexander Cup International Ukrainian Hockey Tournament

    2nd Annual Alexander Cup International Ukrainian Hockey Tournament

    February 18th & 19th 2017, Toronto, Ontario, Canada

    1st Place Edmonton UA accepting trophy

    Over the Family Day Long Weekend, February 18th & 19th, the Ukrainian Sports Federation of US and Canada (USCAK) hosted the 2nd Annual Alexander Cup International Ukrainian Hockey Tournament in Toronto, Ontario, Canada. Tournament participants included two Toronto teams, KONTAKT and the Toronto Kozaks, the Montreal Ukie Club from Quebec, the Edmonton U.A. Lions from Alberta and the New Jersey Kings from New Jersey, USA. On Saturday, February 18th the tournament held five round robin games where teams picked MVPs from the opposing team. MVP medals were awarded during the reception Saturday evening at Baby Point Lounge, where festivities lasted into the wee hours of the morning. MVP recipients were especially honoured as they felt their selection by competitors from peers of their opposition was the most prestigious form of recognition.

    Sunday morning February 19th at 10:30 a.m. saw the battle between the Toronto Kozaks and the New Jersey Kings for the right to move onto the semifinals. New Jersey drew blood first but Toronto rallied with six straight goals. New Jersey fought back in the 3rd period with two more goals but had to settle for fifth place with a 6-3 loss to the Toronto Kozaks. In the first semifinal, Edmonton Lions easily handled Montreal Ukie Club with a 5-1 win advancing to the gold medal game. In the second semifinal, KONTAKT also easily handled Toronto Kozaks with a 6-2 win advancing to the gold medal game. The bronze medal game appeared to be a forgone conclusion as the tired Toronto Kozaks entered the rink to play a back to back game after losing to KONTAKT. A fresh Montreal team scored first but Toronto responded to end the first period 1-1. In the second period Montreal scored two unanswered goals entering the 3rd period with a 3-1 lead. Midway through the 3rd period, Toronto made it interesting, closing the gap with a goal making it 3-2. With less than 2 minutes left in the 3rd period, Toronto scored two goals to take a 4-3 lead, to the dismay of the Montreal team and stunning fans in the stands. But Montreal was not done yet. With 24 seconds left in the 3rd period, Jeff Debelle scored an unassisted goal to tie the game and forcing an overtime period. The arena was silent as everyone tried to catch their breath and figure out what just happened during the last two minutes of play in the 3rd period. At the 2:24 mark of the “sudden death” overtime, a scramble erupts in front of the Montreal net and Lucas Bender of Toronto scored the game winner. The Toronto Kozaks shocked everyone earning the tournament’s bronze, 3rd place, position.

    The gold medal game had the makings of a game 7 of a Stanley Cup Final. Edmonton was laser focused to taking the Alexander Cup back home with them to Alberta. KONTAKT exhumed confidence after defeating Edmonton 5-0 in round robin play the day before. Both teams dominated the tournament during round-robin play and this game was “for all the marbles”. The fans were treated to some of the finest amateur hockey at a junior “A” level. The game was fast paced and gritty. No team was prepared to give an inch. Just as the fans were treated to an exciting finish in the bronze medal game, the gold medal game proved to be just as exciting. KONTAKT attacked first, but laser-focused Edmonton came back to hold the lead. With 1:03 left to play in the 3rd period, KONTAKT was down 6-3. Within 24 seconds, KONTAKT scored two unanswered goals making the score 6-5. With only 27 seconds left on the clock KONTAKT pulled their goalie rallying six KONTAKT attackers against Edmonton’s wall of defense. Edmonton held off KONTAKT’s relentless attack for the remaining 27 seconds, which felt like a 27 hour battle to win the Alexander Cup 6-5.

    With the 2nd Annual Alexander Cup in the books, all visiting teams have thrown in their hat to host the 3rd Annual Tournament. Edmonton has committed to send two teams to the next tournament and ice three teams should Edmonton get the nod to host the tournament. With potential teams from Detroit, Chicago, Cleveland, Winnipeg and Calgary, the Alexander Cup has given rise to an exciting revival of Ukrainian Hockey in North America.
    A special thanks goes to Myron Bytz, President of USCAK, for the foresight in initiating the Alexander Cup in 2016 as part of the Ukrainian Hockey Weekend at the Prudential Centre. This event included the NHL New Jersey Devils’ Ukrainian Heritage Day, showcasing Ukrainian culture and heritage before the New Jersey Devils took to the ice for a regular NHL season game against the Los Angeles Kings.