Author: Viktor Bobyrenko

Телефонна розмова між Байденом і Зеленський – необхідна. Сам факт розмови свідчитиме про підтримку курсу України і самого президента – лідером найсильнішої країни світу.

А тут на вихідні Вашингтон Пост, дуже поважне видання, натякнуло, що розмова між Байденом і Зеленським відбудеться лише тоді, коли президент України вивчить урок: услід за Штатами почне доганяти свого друга, а нині в усьому світі викритого як злодія, шахрая і ворога українського народу. Ігоря Валерійовича Коломойського.

А то наше венедіктівське «правосуддя» тут почало з Яценка, Дубілета та інших колишніх з ПриватБанку, які допомагали шефу виводити гроші українців з України.

І усі ходять кругами, доганяють другорядних героїв – а Ігор Валерійович – пухнастий.

Поки «правосуддя» «бігає» за друзями Коломойського по Привату, Слуги викинули з партії Дубінського – теж показали боротьбу.

От у Вашингтоні і сказали: «Нє вєрю» – щоб усім театралам стало ясно.

Але по слідах вашингтонської статті тут же став засипати ЗМІ Кулеба.

Ми, наче б то і поважаємо Washington Post, але:

– США надсилають Україні сигнали після ухвалення цих рішень і вони «діаметрально протилежні припущенням американських і українських журналістів».

Ну як завжди – маніпулятивно. Змішувати в купу усіх журналістів – це в стилі Зе!команди. Припущення на 1+1 чи Інтері – це одне. Припущення в студії Портнікова чи у Washington Post, це трошки інше.

А вони плутають журналістів і «журналістів».

Узагальнення – гарний метод для маніпуляцій.

Так от, маю сміливе припущення.

Усе, що діється – як співав Висоцький: «бєг на мєстє общєпріміряющій».

Ходити по колу навколо Коломойського і гавкати на його посіпак – зовсім не те, що кусати самого Карабаса.

Маркерів справжньої боротьби проти Коломойського всього два.

1) Коломойського беруть в кайданки;

2) 1+1 викопує «тапор вайни» і починає «нєпадєцкі» мочити Зеленського. От коли Кошовий, який впевнено співав з хором Вірьовки про «Горіла хата…» заспіває про те, що Зеленський вбив брата, або робив бізнес на крові, ну або хоча б покаже, як він грав на роялі – тільки не з боку глядачів, як нам показали, а з того боку – я повірю, що Володимир Олександрович прокляли вчителя і зчепилися з ним по дорослому.

Усе інше – понти. І скільки б Кулеба чи Дубінський не розкрашувалися в бойовий розкрас – у щирість намірів Зеленського ми не повіримо.

Нам скальп подавай.

Коломойський має сидіти.

Віктор Бобиренко

Які висновки:

1) Можливості впливу Ігоря Коломойського в Україні меншатимуть. Хто захоче спілкуватися із зашквареним, розуміючи, що десь можуть зробити висновки? Дурних нема.

2) Тепер ті депутати, хто працює на конверті, перелетять від Коломойського до Ахметова. Бо якщо людям фіолетово, де дають конверт, то навіщо служити Коломойському? Ренат Леонідович посміхається краще.

3) І це погана новина: тепер з олігархів найбільший бенефіціар, вигодоотримувач від влади – Ахметов. Його позиції посиляться. Він скоро може лишитися єдиним олігархом в Україні (якщо Пінчук віддалиться від прийняття рішень). Це теж одна із загроз. Один олігарх – балуваний олігарх. Так що Порошенко нам в поміч.

4) Президент Зеленський віддалятиметься від олігарха, як від прокаженого. Можливості впливу Коломойського в Офісі президента з кожним днем меншатимуть, бо з ним ніхто не хотітиме мати справу, щоб не попалитися. А ще – ті хто віддалятиметься від Коломойського – можуть повернутися в зграю Слуг. Ситуативно – з голосуванням у Зе! може налагодитися. Ненадовго.

5) Якщо Зеленський віддалятиметься від Коломойського, то рано чи пізно правішатиме далі і далі. Те, що я і казав у 19-му: як би не починали усі українські президенти, (крім Януковича), під хепі енд вони стають бандерівцями.

6) З огляду на те, що суди в Україні належать Портнову, Ківалову і таким подібним, мало вірогідно, що Коломойського посадять в Україні. Швидше вирок він може отримати у США.

7) Олігарху тепер потрібен тут хаос, тож Коломошка мутитиме воду. Йому потрібна Україна, яка не рухатиметься нікуди, безпомічна, безпорадна. А тому на плюсах можуть розпочати гру на хаос і можливості втручання Росії. На розхитування.. Плюс вірні Артемони додадуть жару. Ігор Валерійович сильний гравець. І так просто не здасться.

8) Санкції щодо Коломойського – очікуваний крок США, Фактично це їхній вклад у допомогу Україні стати правовою державою. Вони, як наш основний союзник, робитимуть всі кроки на зустріч нам і штовхатимуть Україну у бік Заходу. На наше щастя, у нас прекрасний союзник.

Для них, що Коломойський, що Дубінський, Деркач чи Медведчук – однакові бісенята.

Гарний день.

Віктор БОБИРЕНКО

Усі вже почали підбивати підсумки року. Публікуються рейтинги підтримок та розчарувань. У соціологічних дослідженнях, як правило, просять обрати 3-4 пункти, які, на думку респондента, мають найважливіше значення.

Питання, знову ж, поверхневі. Тому ми і бачимо результати соцдосліджень — банальні, одноманітні. І бачимо лише тенденції в їхній динаміці. Або багаторічні проблеми: війна, безробіття, якість медичних послуг. І таким чином соціологія з науки перетворюється політтехнологами на ефективний інструмент формування громадської думки та маніпуляцій.

Що ж, можна спробувати в дусі соціології, але глибше. І окреслити справжні, а не надумані проблеми.

І я спробую окреслити рік не в сенсі “збільшився дефіцит бюджету” чи “зменшилася довіра до інституту президента”, а в розрізі стану влади і суспільства.

Суспільство

Тож якщо ставити питання, що показало суспільство у 2020 році (три, на мою думку, найпоказовіші позиції):

1. 2020 рік показав, що толерантність українців,  яка, безумовно, одна з найвищих у Європі — все ж іноді пробуксовує. Нові Санжари — тому приклад. Сплеск ненависті в суспільстві показує, що такою завжди є маса людей.

Це коли кожен сам по собі — постить котиків і допомагає бабусям дорогу переходити, а разом (а якщо ще й людьми зманіпулювали) перетворюються в натовп, готовий “не таких” викидати з суспільства.

2. Вибори цього року явно показали, що українці мають толерантність до корупції. Принцип вибору корумпованих кандидатів у мери та депутати був узагальнено такий: “Сам краде, але й іншим жити дає.

Таким був вибір значної частини суспільства, і фокус-групи це дуже чітко показують. Радує лише те, що відсоток таких відповідей серед молоді нижчий, ніж у людей старшого віку. 

3. За різними дослідженнями, від 32 до 40% громадян готові поступитися деякими правами і свободами в обмін на добробут. І це більше, ніж у 2018 році. Тоді лише 26% були готові обміняти свободу на добробут.

І ця карантинна тенденція показує, що цінності свободи ще не зовсім прижилися у суспільстві. І радує знову ж, лише те, що молоді люди більше цінують свободу, ніж старші покоління. 

Якщо проблему не усвідомлюють не тільки прості люди, а й замовники соціології — то це не значить, що вона відсутня.

На мою думку, три основні неусвідомлені проблеми суспільства:

1. Недовіра більшості людей до владних інституцій. Причому в узагальнених рейтингах нам подають загальні цифри недовіри: до Верховної Ради, НАБУ чи конкретних політиків.

Фокус-групи, своєю чергою, явно показують, що більше третини людей не довіряють жодній державній інституції (виключенням є ЗСУ) та органам місцевого самоврядування.

От конкретний Петро Петренко, учасник АТО — крім армії не вірить нікому. Тому й низька явка на місцеві вибори. Тому і при явці — вибори з меншого зла. Часто — нав’язаного.

2. Невпевненість у завтрашньому дні. Більшість буде як завгодно називати свої проблеми, але глибинно вони все одно переходять у цю. І це — базис для нового виду маніпуляції, які останні 5-10 років розганяє Росія — ностальгія за Радянським союзом.

Потрібно сказати, що невпевненість — це загальнолюдська проблема, притаманна постіндустріальному світові, який щодесятиліття змінюється. Але у нас вона проявлена більше, ніж загалом по Європі.

3. Демографічна катастрофа. При явно низькій репродуктивності нації ми ще й маємо шалений відтік молодих і активних. Які віддають дітей у школи вже там, на Заході. І треба розуміти, що ті діти вже ніколи до нас не повернуться. 

Влада 

Якщо ж говорити про владу, її позитиви і негативи у 2020 році, то позитив можна назвати лише один.

Зеленському і його команді безумовно вдалося повністю десакралізувати владу як таку. У центрі і на місцях. Я не знаю, коли іще владу так мало боялися. Кривлянням і смиканням, відсутністю кадрів вони остаточно зняли з влади якийсь ореол. 

А ще 7 років тому бюджетників могли пачками виганяти на “антифашистські” мітинги чи навіть Антимайдан. 

А в деякі виші в аспірантуру приймали виключно після вступу в “Партію регіонів”. 

Тож попри все — для України це позитивний момент

Негативи:

1. Тотальна, неконтрольована брехня влади і суцільні маніпуляції — це тренд 2020 року. Відеоролики, які повністю не відповідають реальності. І “реальностей” вже не дві, а безліч.

Особливо це вражає стосовно війни.Коли ширилися казки про “наближення миру”, а морпіх Журавель стікав кров’ю. Коли Зеленського вже годували борщем, а військові чекали, коли… І таких “коли” є вдосталь кожного дня.

2. Непотизм і корупція. Призначаються свої, або від олігархів. Як виключення — не з нашої пісочниці — але зручні. І корупція, якої не бачили з 2013 року. І здавалося, що вже і не буде. Причому корупція на найвищому рівні. На місцях бачать — і мавпують.

3. “Доганяють” не тих. Заявлена боротьба з корупцією підмінена репресіями. І розмова не лише про Петра Порошенка, проти якого відкрили понад п’ятдесят надуманих справ.

Справи проти Андрія Антоненка, Марусі Звіробій та інших активістів вражають своєю середньовічною дикістю. У США проти Андрія Деркача вживають санкції. Коломойського там же звинувачують у федеральних злочинах.

А в Україні ці люди керують судовою системою і почуваються добре. Рішення Конституційного суду — це постріл в українську державність. Правоохоронна і судова система України це основний фільм жахів 2020 року.

І на “Оскар” претендує так багато людей та інституцій, що це тема окремої статті.

Фотоальбом 2020 року в Україні наскільки страшний, що жахливішими, мабуть, були у 21 столітті лише події 2014 року. 

Але ми пережили цей рік. Подвиг медиків та подвиг військових цього року дають надію сподіватися нам, що ми як нація — таки відбулися.

І просто треба попрацювати над помилками. Виправитись. І піти далі.

Віктор Бобиренко